6.1. Собівартість продукції та методи її калькулювання


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 

Загрузка...

Одним з найважливіших завдань бухгалтерського обліку є виз-начення собівартості продукції. Собівартість продукції, робіт та по-слуг складається із спожитих у процесі виробництва виробничих за-пасів, сировини, енергії, основних засобів (у вигляді їх зносу), трудо-вих ресурсів (у вигляді заробітної плати), а також інших витрат, пов’язаних з їх виробництвом. Виходячи із вказаного можна зазначи-ти, що собівартість продукції являє собою грошовий вираз витрат на її виробництво.

Собівартість продукції (робіт та послуг) визначається відно-шенням витрат, пов’язаних з її виробництвом, до кількості виробле-ної продукції (виконаних робіт або наданих послуг) протягом обліко-вого періоду. Визначення собівартості за результатами роботи підприємства дає змогу дослідити динаміку її зміни у сторону збільшення або зменшення протягом певного періоду, а також про-аналізувати її структуру в розрізі статей калькуляції. Чим нижчою є собівартість продукції (робіт і послуг), тим міцнішою є позиція

підприємства на споживчому ринку, тим більше в нього є аргументів у боротьбі за споживача. Таким чином, можна ствердити, що собівартість є також і якісним показником, який відображає ступінь організації виробничого процесу та ефективність діяльності підприємства в цілому.

Враховуючи особливість обліку калькулювання собівартості продукції (робіт і послуг) у різних галузях економіки, відповідним галузевим міністерствам і відомствам України надане право щодо врегулювання зазначеного питання шляхом затвердження відповідного інструктивного забезпечення для його використання на підприємствах.

Залежно від витрат, які враховуються при визначенні собівар-тості, виділяються такі її види:

-          виробнича собівартість, яка розраховується шляхом дода-вання до прямих виробничих витрат, пов’язаних з виробництвом продукції, виконання робіт і наданням послуг, частини загальнови-робничих витрат по організації і управлінню виробництвом;

-          повна собівартість, яка розраховується шляхом додавання до виробничої собівартості частини адміністративних витрат підприємства, а також витрат на збут;

-          маржинальна собівартість, яка розраховується шляхом включення до її складу при підрахунку лише прямих змінних витрат (заробітна плата, сировина) і в той же час без урахування прямих постійних витрат (амортизація, орендна плата і т. ін.) конкретного виробничого підрозділу підприємства.

Варто зазначити, що маржинальна собівартість у практиці ро-боти підприємств використовується, як правило, з метою визначення мінімально допустимої ціни на продукцію, роботи і послуги, що ре-алізуються.

Залежно від сукупності підприємств, за якими визначається собівартість, виділяють наступні її види:

-          індивідуальна собівартість, яка розраховується за показни-ками виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг окре-мо взятого підприємства;

-          середньогалузева собівартість, яка розраховується як се-редньоарифметична із сукупності індивідуальних собівартостей ви-

робництва продукції, виконання робіт і надання послуг підприємств окремо взятої галузі економіки.

Сукупність способів аналітичного обліку витрат на вироб-ництво, а також економічних розрахунків з метою визначення собівартості продукції, робіт і послуг являє собою метод калькулю-вання (визначення собівартості). Метод калькулювання залежить від організації і технології виробництва, а також визначених на підприємстві центрів витрат, по яких здійснюється узагальнення інформації про витрачені ресурси.

Залежно від організації і технології виробництва, а також виду продукції, яка виробляється, на промислових підприємствах викори-стовуються такі методи калькулювання:

1)         попередільний (попроцесний) метод;

2)         позамовний метод; Попередільний метод включає в себе два варіанти:

а)         однопередільний;

б)         багатопередільний.

Однопередільний метод характеризується тим, що виготов-лення продукції від першої операції до останньої становить єдине ціле. Прикладом застосування такого методу може бути хлібопекар-на промисловість, де і заміс тіста для випічки, випічка і за потребою пакування готових виробів здійснюється в одному цеху (переділі), по якому і здійснюється остаточне калькулювання собівартості виробле-ної продукції.

Багатопередільний метод характеризується тим, що виготов-лення кінцевого продукту поділено на підприємстві на ряд техно-логічних процесів, які являють собою переділи, результатом кожного з яких є отримання напівфабрикатів, деталей, вузлів або комплектів. Готовий виріб, який включає в себе деталі, вузли, комплекти (резуль-тати попередніх переділів), отримують наприкінці останнього пе-реділу. Прикладом застосування багатопередільного методу може бу-ти завод по виробництву автомобільних двигунів. Так, залежно від технологічних можливостей в одному цеху заводу можуть виготовля-тися і здійснюватися калькуляція собівартості блоків для двигунів, в іншому — колінчастих валів і т. ін. У подальшому комплектуючі за

собівартістю виробництва по переділах передаються до кінцевого пе-реділу (цеху комплектації), де й здійснюється завершальна комплек-тація готового виробу (двигуна).

Позамовний метод калькулювання собівартості характери-зується тим, що об’єктами для здійснення калькуляції з метою виз-начення собівартості продукції виступають окремі, виконані на за-мовлення вироби, роботи або надані послуги (ательє індпошиву, станція технічного обслуговування автомобілів і т. ін.).

З метою виявлення відхилень фактичних витрат від норма-тивних, а також для запобігання здійснення надмірних витрат, пов’язаних з виробництвом продукції, виконанням робіт і надан-ням послуг, використовується нормативний метод калькулювання собівартості. Підставою для визначення фактичної собівартості є нормативна калькуляція, яка складається на початку року на кож-ний вид продукції, робіт і послуг на підставі затверджених норм на витрати сировини, матеріалів, оплати праці та інших витрат у розрізі статей калькуляції.

При використанні цього методу дуже важливим є формуван-ня собівартості на основі документування відхилень від затвердже-них норм. Зіставленням фактичних витрат на виробництво одиниці продукції із нормативними (стандартними) витратами забезпе-чується пошук і аналіз відхилень, які відбулися як в сторону збільшення, так і зменшення витрат. Для реалізації поставленого завдання відхилення від норм узагальнюються в обліку в розрізі причин і винних осіб та слугують підставою для прийняття керівництвом відповідних рішень. Забезпечення аналізу відхилень, а також усунення їх негативного впливу на формування собівар-тості має тісний зв’язок з оперативністю обліку і подачі необхідної інформації апарату управління підприємством. Залежно від харак-теру і технологічних особливостей виробництва інформація про відхилення може надходити та аналізуватися за довільний проміжок часу (за кожен день, за кожний тиждень або декаду міся-ця і т. ін.).