Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: file_get_contents(files/survey) [function.file-get-contents]: failed to open stream: No such file or directory in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 82
Ид : Тлумачний російсько : Бібліотека для студентів

Ид


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 

Загрузка...

И

ИГРА — род поведения животных и деятельности человека, процес-суально обусловленный генетически или подражанием. В психологи-ческой структуре И. доминируют эмоции, являющиеся ее самоцелью и легко доходящие до аффекта. И. имеет большое значение в форми-ровании личности, особенно в детстве и отрочестве. ГРА — рід поведінки тварин і діяльності людини, процесуально обу-мовлений генетично або імітацією. У психологічній структурі Г. до-мінують емоції, що є її самоціллю і метою, доходячи до афекту. Г. має велике значення в формуванні особистості, особливо в дитинстві і отроцтві.

ИГРА «ДИЛЕММА ЗАКЛЮЧЕННОГО» — математическая игра, в которой игрокам выгоднее сотрудничать, а не обманывать друг дру-га, несмотря на наличие побудительного стимула к обману. ГРА «ДИЛЕМА, ЩО ВИНИКАЄ ПЕРЕД УВ’ЯЗНЕНИМ» — матема-тична гра, в якій гравцям вигідніше співробітничати, а не обманюва-ти один одного, незважа ючи на наявність спонукального стимулу до обману.

ИД (ID) Латинское слово для обозначения «it» — «оно, это», исполь-зованное английскими переводчи ками Фрейда, чтобы перевести его «das Es» — термин, который Фрейд заимствовал у Гроддека для обо-значения неорганизованных частей психического аппарата. Истори-чески Ид является потом ком бессознательного, точно также, как Эго является потомком сознательного. Согласно классической т еории, Ид предшествует Эго на пути развития, т. е. психический аппарат начинается как недифференцированное Ид, часть которого разви-вается в структурированное Эго. Ид «содержит все, что присутству-ет при рождении, все, что закреплено в конституции организма и, сверх того, инстинкты, порождаемые соматической орга низацией и находящие здесь (в Ид) первое психи ческое выражение в неизвест-ных нам формах» — Freud (1940). «Это темная, недоступная часть нашей личности; как мало нам известно о ней, мы поняли благодаря изучению работы сновидений и строения невротических симптомов; б ольшая часть ее носит негативный характер и может быть описана только как то, что противоположное Эго. Мы приближа емся к Ид с помощью аналогий: мы называем его хаосом, котлом, полным бур-лящих страстей... Он полон энергии, поступающей от инстинктов, но не имеет никакой организации, не производит коллек тивной воли, а лишь стремится к удовлетворению нужд инстинктов, подчиняю-щихся соблюдению при нципа удовольствия» — Freud (1933). Это п онятие — один из многих примеров любви Фрейда к объясне нию психических явлений как оппозиции полярных сил. Ид примитивно, Эго — цивилизованно; Ид — неорганизованно, Эго — организованно; Ид следу ет принципу удовольствия, Эго — принципу реальности; Ид эмоционально, Эго рационально; Ид подчиняется первичным про-цессам, которые игнорируют различия и забыва ют о противоречиях, о пространстве и времени, а Эго подчиняется вторичным процессам, которые являются аналитическими и уважают зако ны противоречий и категории пространства и време ни. Резюме, в котором приведены аргументы против психической жизни с позиций подо бных проти-воположностей и в пользу того, что пси хика структурирована изна-чально, см. Rycroft (1962).

ІД (ID) Латинське слово для позначення «it» — «воно, це», викорис-тане англійськими перекладачами Фрейда, щоб перекласти його «das Es» — термін, який Фрейд запозичив у Гроддека для позначення не-організованих частин психічного апарата. Історично Ід є нащадком несвідомого, точно так, як Его є нащадком свідомого. Відповідно до класичної теорії, Ід передує Его на шляху розвитку, тобто психічний апарат починається як недиференційоване Ід, частина якого розви-вається в структуроване Его. Ід «містить усе, що присутнє при наро-дженні, усе, що закріплено в конституції організму й понад, інстинк-ти, породжувані соматичною організацією й ті, що знаходяться тут (в Ід) перше психічне вираження в невідомих для нас формах» — Fre¬ud (1940). «Це темна, недоступна частина нашої особистості; як мало нам відомо про неї, ми зрозуміли завдяки вивченню роботи сновидінь і будови невротичних симптомів; більша частина її має негативний характер і може бути описана тільки як те, що протилежне Его. Ми наближаємося до Ід за допомогою аналогій: н азиваємо його хаосом,

Идеализация

чашею, яка повниться вируючими пристрастями... Воно сповнене енергії, що надходить від інстинктів, але не має ніякої організації, не провадить колективної волі, а лише прагне до задоволення потреб ін-стинктів, які підкоряються дотриманню принципу задоволення» — Freud (1933). Це поняття — один з багатьох прикладів, які любив використовувати Фрейд при поясненні психічних явищ як опозиції полярних чинностей. Ід примітивно, Его — цивілізовано; Ід — неор-ганізовано, Его — організовано; Ід прямує принципам задоволення, Его — принципам реальності; Ід емоційно, Его раціонально; Ід підко-ряється первинним процесам, які ігнорують розбіжності й забувають про протиріччя, про простір і час, а Его підкоряється вторинним про-цесам, які є аналітичними й поважають закони протиріч і категорії простору й часу. Резюме, у якому наведені аргументи проти психіч-ного життя з позицій подібних протилежностей і на користь того, що психіка структурована споконвічно, див. Rycroft (1962).

ИДЕАЛ — образец, высшая цель, определяющие способ мышления и деятельности личности, группы, класса. В качестве И. могут выступать представления: о совершенном общественном строе, о совершенной личности, о прекрасном. Психологически И. — форма направленности личности, воплощенная в конкретном образе, которому ч еловек хочет подражать или к которому хочет стремиться.

ІДЕАЛ — зразок, вища мета, що визначає спосіб мислення і діяль-ності особистості, групи, класу. Як І. може виступати уявлення: про суспільний лад, досконалу особистість, про прекрасне. Психологічно І. — форма спрямованості особистості, втілена в кон-кретному образі, який людина прагне наслідувати.

ИДЕАЛИЗАЦИЯ (idealization) — защитный процесс, посредством которого амби валентно рассматриваемый объект расщепляется на две части, и один из полу чившихся объектов воспринимается как идеально хороший, а другой — как абсолютно плохой. Поня тие со-держит два момента: построение идеального, со вершенного объекта и овеществление идеи.

Идеализация в более широком, не специальном зна чении, при рас-смотрении личности как совершенной и замечательной, включает в

Идеальное в психике

себя, помимо идеализа ции, и проекцию. Идеализация отличается от вос хищения тем, что:

а)         идеализирующий нуждается в существовании совершенного

объекта и отрицает наличие у идеализируемого объекта свойств,

которые не вписываются в картину;

б)         иде ализация ведет к зависимости от идеализируе мой личности

и раболепству перед ней, а не к сорев нованию и подражанию.

Идеализация является защи той от последствий признания ам-

бивалентности и покупает свободу от вины и депрессии ценой

потери самоуважения. Неудача защиты ведет к утрате иллюзии

и к депрессии.

ІДЕАЛІЗАЦІЯ (idealization) — захисний психологічний процес, за допомогою якого амбівалентний об’єкт розщіплюється на дві час-тини. Одна частина сприймається як ідеально «гарна», а інша — як а бсолютно «погана». Поняття вміщує два моменти: побудова ідеаль-ного, досконалого об’єкту і матеріалізація ідеї.

Ідеалізація в широкому, не спеціальному значенні, при розгляді осо-бистості як досконалої і прекрасної, включає в себе, крім ідеалізації, і проекцію. Ідеалізація відрізняється від захоплення тим, що:

а)         той, хто ідеалізує потребує існування досконалого об’єкта і від-

хиляє наявність у ідеалізованого об’єкта властивостей, які не

вписуються в картину;

б)         ідеалізація веде до залежності від ідеалізованої особистості і

плазування перед нею, а не до змагання і наслідування. Ідеаліза-

ція — це захист від наслідків визнання амбівалентності і купує

свободу від вини і депресій ціною втрати самоповаги. Невдача

захисту веде до втрати ілюзії і до депресії.

ИДЕАЛЬНОЕ В ПСИХИКЕ — высшее проявление субъективного, свойственное только человеку. Но у человека не все субъективное И., а только определяемое понятийным мышлением, развитием в коре головного моза аппарата второй сигнальной системы действи-тельности. Эмоции субъективны, но не И., а чувства, включающие п онятийный компонент, — И.

ІДЕАЛЬНЕ В ПСИХІЦІ — вище виявлення суб’єктивного, притаман-не тільки людині. Але у людини не все суб’єктивне І., а тільки визначе-не понятійним мисленням, розвитком в корі головного мозку а парату

Идентификация

другої сигнальної системи дійсності. Емоції суб’єктивні, але не ідеаль-ні, а почуття, що виключають понятійний компонент, — ідеальні.

ИДЕЙНОСТЬ — свойство личности как приверженность к опред-еленной целостной системе идей и соответствующему ей социально-му, нравственному и эстетическому идеалу; последовательная вер-ность им в теории и на практике. Одно только знание теории, если оно не превратилось в убежденность, а также одно только практичес-кое принятие определенных жизненных правил, требований и ло-зунгов, если оно не основано на сознательном усвоении идейного со-держания, еще не составляет И.

ІДЕЙНІСТЬ — властивість особистості як прихильність до певної ці-лісної системи ідей і відповідному їй соціальному, моральному і есте-тичному ідеалу, послідовна відданість їм в теорії і на практиці. Одне тільки знання теорії, якщо вони не перетворилися в переконання, а також одне тільки практичне прийняття певних життєвих правил, вимог і лозунгів, якщо воно не обґрунтоване на свідомому засвоєнні ідейного змісту, ще не складає І.

ИДЕНТИФИКАЦИЯ — отождествление. ІДЕНТИФІКАЦІЯ — ототожнення.

ИДЕНТИФИКАЦИЯ — 1) познание кого-нибудь, чего-нибудь; 2) упо-добление, отождествление с кем-нибудь, чем-нибудь. про цесс, посредством которого человек или:

а)         распрос траняет свою идентичность на кого-либо дру гого, или;

б)         заимствует свою идентичность от кого-либо, или;

в)         смешивает или путает свою идентич ность с идентичностью дру-

гого.

В аналитических ра ботах термин никогда не подразумевает установле ние подлинности, своей или кого-то другого. Различают четыре типа идентификации: первичную, вторичную, проективную и интроективную.

Первичная идентификация — это предположительно су ществующее в младенчестве состояние, когда индиви ду еще нужно отличить свою идентичность от иден тичности объектов, когда различие между «я» и «ты» лишено смысла.

Идентификация

Вторичная идентификация — это процесс идентификации с объек-том, сепаратная идентичность которого уже обнаружена. В отличие от первичной идентификации, вторичная идентификация является защитой, поскольку она уменьшает враждеб ность между собой и об-ъектом и позволяет отрицать переживания сепарации с ним. Тем не менее, вто ричная идентификация с родительскими фигурами счи-тается частью нормального процесса развития.

Проективная идентификация — это процесс, посредством которого человек представляет, что он находится внутри некоторого объекта, внешне го по отношению к себе. Это также защита, поскольку она со-здаст иллюзию контроля над объектом, что позволяет субъекту отри-цать свою беспомощность пе ред объектом и получать замещающее удовлетворение от его действий.

Интроективная идентификация — это или процесс идентификации с интроектом, или процесс, который дает возможность представить другого внутри себя и частью себя. Порой при исполь зовании не де-лается различий между вторичной иден тификацией и интроекцией. ІДЕНТИФІКАЦІЯ — 1) пізнання будь-кого; чогось; 2) уподібнення, ототожнення з будь-ким, чимось. Ідентифікація — процес, засобом якого людина або:

а)         розповсюджує свою ідентичність на когось іншого;

б)         запозичує свою ідентичність від будь-кого;

в)         змішує або плутає свою ідентичність з ідентичністю іншого.

В аналітичних роботах термін ніколи не припускає встановлення іс-

тинності, своєї, або будь-кого. Розрізняють чотири типи ідентифіка-

ції: первинну, вторинну, проективну і інтроективну.

Первинна ідентифікація — це, припустимо, існуючий в дитинстві

стан, коли індивіду ще потрібно розрізнити свою ідентичність від іден-

тичності об’єктів, коли відмінність між «я» і «ти» — не має смислу.

Вторинна ідентифікація — це процес ідентифікації з об’єктом, сепа-

ративна ідентичність якого вже виявлена. На відміну від первинної

ідентифікації, вторинна є захистом, оскільки вона зменшує воро-

жість (неприязність) між собою та об’єктом і дозволяє заперечувати

переживання сепарації з ним. Тим паче, вторинна ідентифікація з

батьківськими фігурами вважається часткою нормального процесу

розвитку.