2.1. Підходи до визначення ризику


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 

Загрузка...

Поняття ризику зустрічається в різних науках - психології, ме-дицині та багатьох інших, які пов'язані із функціонуванням живих систем. Перші історичні посилання на ризик як економічну катего-рію відносяться до періоду розвитку товарно-грошових відносин і виникнення конкуренції між суб’єктами. 3 метою узагальнення гос-подарського досвіду почали розроблятися теорії, що відображають суспільне сприйняття категорії «ризик господарської діяльності».

Відомо, що Адам Сміт, досліджуючи територіальну організацію господарства свого часу, помітив взаємозв'язок між прагненням ви-робника до досягнення норми прибутку і одночасною появою ризи-ку R в будь-якій формі, тобто П <—> R.

Пізніше в суспільній свідомості почали формуватися підходи до оцінки ризику, з'явилися спроби щодо його вимірювання в кон-кретних умовах господарювання. Класична теорія підприємниць-кого ризику ототожнює ризик з математичним очікуванням витрат,

Теорія та практика підприємницького ризику

які можуть виникнути внаслідок ухвалення рішення, тобто R = 3 за умови ухвалення рішення, реалізації дії.

Згідно неокласичної теорії ризиків Альфреда Маршалла підпри-ємцю пропонується вибирати рішення, виходячи з двох критеріїв:

1)         очікуваного розміру прибутку /П/, що виникає унаслідок реалі-зації ухваленого рішення;

2)         величини можливих відхилень прибутку А П унаслідок дії фак-торів ризику.

3 двох варіантів дій підприємець повинен обрати той, який би забезпечував якнайменше відхилення прибутку при однаковому аб-солютному значенні очікуваного прибутку за кожним із варіантів. У формальному вигляді ця умова може бути відображена у такій спо-сіб:

АП—>min.      (2-1)

У подальший час господарські умови ускладнювалися, а задачі пошуку рішень стали багатофакторними. Це обмежувало застосу-вання неокласичної теорії ризиків в задачах прогнозування госпо-дарських операцій та управління виробництвом.

У другій половині XX століття набули широке поширення теорії математичного моделювання ризику та його властивостей. Як пра-вило, вони базуються на ототожненні розміру ризику з показниками прямих витрат або збитків підприємця в грошовому виразі.

Оновлення форм і методів господарювання приводить до зміни виробничих відносин, економічної поведінки між суб'єктами гос-подарства і, отже, властивостей ризику. У сучасному розумінні дже-релом ризику виступають конкретні підприємницькі угоди, в яких зумовлюються та формуються його суттєві характеристики. При цьому зовнішні чинники господарського життя можуть підсилити або ослабляти прояв властивостей ризику.

Вступаючи у господарські відносини, кожний з суб'єктів само-стійно формує власну ціль, завдання та пріоритети щодо об'єкту підприємницької діяльності. У загальному вигляді це охоплюється поняттям інтересу та відображається вектором інтересу /I/, який є індивідуальним для кожного з господарських суб'єктів - рис.2.1.

При цьому індивідуальні інтереси не існують вільно, вони не мо-жуть формуватися лише за власним бажанням суб’єкта господарю-вання. Напрями інтересів, що висуваються з боку окремих суб’єктів,

Тема 2. Класифікація підприємницьких ризиків

обмежуються складною системою господарських відносин навколо об'єкту підприємництва. До них зокрема відносяться сектора: еко-номічних відносин – Е; соціальних – С; відносин власності щодо об’єкту або його складових – В; організаційно-правових – П; мо-ральних – М; будь-яких інших відносин, що можна виділяти у ході аналізу ризиків - Д.

 

Об’ єк т

 

ГС       ГС       ГС

Рис. 2.1. Системна організація підприємницької угоди в реальних умовах господарювання

Вектор окремого інтересу Іі відповідає наміру господарсько-го суб’єкта з номером „і” та віддзеркалює прагнення саме цього суб’єкту стосовно розподілу результатів підприємницької діяльнос-ті на об’єкті. Вектор Іі як би «пробивається» до об'єкту через дуже складну і динамічну систему інших господарських відносин завдяки безперервним ініціюючим діям з боку і-го суб'єкта господарювання. У заданий момент часу кожний з суб'єктів бачить власний вектор інтересу Іі, при цьому вектора інших суб'єктів господарських від-носин утворюють для нього зовнішнє середовище підприємницької діяльності, об'єктивне по своєму характеру.

Теорія та практика підприємницького ризику

Як правило, вектори інтересів різних суб'єктів не співпадають або спрямовані зустрічно. Їх поточне спрямування невідомо іншим суб’єктам. У такій спосіб утворюється стан економічної невизначе-ності навколо об'єкту підприємництва. Оскільки система відносин безперервно змінюється і оновлюється, також безперервним буде й стан економічної невизначеності. Як відомо, це приводить до заро-дження ризику у зв'язку із здійсненням підприємницької діяльності на об'єкті.

В основі виникнення ризику підприємницької діяльності – не співпадання векторів інтересу окремих суб'єктів господарських від-носин. Внаслідок цього виникають зустрічні, взаємно протилежні дії з боку цих суб'єктів, формуються витрати на реалізацію цих дій в поточний момент часу. Тобто закладається основа для непропо-рційного розподілу прибутку між суб'єктами у майбутньому, неза-доволеного сприйняття результатів підприємницької діяльності.