Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК : Теорія держави і права модульний курс. Навчальний посібник : Бібліотека для студентів

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 

магниевый скраб beletage

A

Абсолютна монархія — різновид монархічної форми правлін-ня, що характеризується юридичним і фактичним зосередженням усіє повноти держаної і духовної (релігійної) влади у руках монарха. Різ-новидом А.м. є теократична монархія, у якій державна влада належить церковній ієрархії (Ватикан).

Автентичне тлумачення норм права — різновид офіційного нормативного тлумачення, при якому роз'яснення змісту правової но-рми здійснюється тим органом, який встановив цю норму, шляхом видання відповідних роз'яснюючих актів.

Авторитарний режим — різновид антидемократичного держа-вного режиму, який характеризується значним зосередженням держа-вної влади у руках однієї або кількох осіб, звуженням політичних прав і свобод громадян та громадсько-політичних об'єднань, недопущен-ням політичної опозиції, наявність єдиної, обов'язкової політичної ідеології, приниження ролі представницьких органів влади, викорис-танням насильства і позасудових методів примусу, спиранням на по-ліцейські та військові апарати.

Адміністративна відповідальність — вид юридичної відпові-дальності, який полягає у застосуванні до особи, яка вчинила адмініс-тративне правопорушення (проступок), певного примусового заходу адміністративного впливу. Порядок та умови притягнення до А. в. ре-гулюються КУпАП.

Адміністративна юрисдикція — встановлена законодавчими актами діяльність органів державного управління та їх посадових осіб щодо вирішення індивідуальних адміністративних спорів та застосу-вання відповідних юридичних санкцій стосовно правопорушників у адміністративному порядку (без звернення до суду). А. ю. є складовою правоохоронної діяльності органів управління.

Адміністративне право — галузь права, сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері державно-управ-лінської діяльності органів виконавчої влади всіх рівнів, а також орга-нів місцевого самоврядування. Основним джерелом А.п. є КУпАП.

Адміністративне правопорушення (адміністративний про-ступок) — протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи безді-яльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і сво-боди громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративне стягнення — примусовий захід державного впливу, що застосовується до особи, яка вчинила адміністративне правопорушення з метою її виховання, додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Адміністративні правовідносини — суспільні відносини, вре-гульовані нормами адміністративного права, які впливають на поведі-нку суб'єктів у сфері державного управління та приводять до виник-нення між ними правових зв'язків державно-владного характеру.

Акти органів державної влади — правова форма здійснення повноважень органів державної влади. Форма А.о.д.в., порядок їх ви-дання і набуття чинності залежить від належності органу, що видає акт, до тієї чи іншої гілки державної влади та від його компетенції і встановлюються законом або іншим нормативним актом. А.о.д.в. мо-жуть бути нормативними, які за юридичною силою поділяються на закони та підзаконні акти, або правозастосовними, які завжди є підза-конними актами.

Акти цивільного стану — юридичні факти (події та дії), які не-розривно пов'язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків. До А.ц.с. відносять засвідчені державою такі факти: народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття гро-мадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідно-го віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, зміна іме-ні, по батькові, прізвища, інвалідність, смерть тощо. Про здійснення реєстрації А.ц.с. заявникам видається відповідне свідоцтво.

Аналогія закону — застосування до суспільних відносин, які неврегульовані відповідною правовою нормою, норм права, які регу-люють подібні за змістом відносини у межах певної галузі права. А. з. є засобом вирішення конкретних юридичних справ за наявності про-галин у чинному законодавстві України. He припускається застосу-вання А.з. у галузях кримінального та адміністративного права.

Аналогія права — застосування до суспільних відносин, які неврегульовані відповідною правовою нормою, і за відсутності норм права, які регулюють подібні за змістом відносини, загальних засад і принципів певної галузі права. А.п. використовується тоді, коли не можна застосовувати аналогію закона. He припускається застосування А.п. у галузях кримінального та адміністративного права.

Антидемократичний режим — вид державного режиму, при якому державна влада зосереджується в руках неконтрольованої наро-дом групи осіб або в руках однієї особи і здійснюється більш жорст-кими методами шляхом порушення прав і свобод людини та усунен-ням можливостей для вільного волевиявлення інтересів різних груп населення. А.р. існує в наступних формах: деспотичний, тиранічний, тоталітарний, авторитарний.

Апарат держави — система державних органів, які уповнова-жені здійснювати державну владу та управління по виконанню за-вдань і функцій держави.

Апатриди — див. Особа без громадянства.

Апеляційний суд — орган судової системи судів загальної юрисдикції, який є судом вищого рівня для місцевих судів і нижчого стосовно Верховного Суду. В Україні діють загальні та спеціалізовані А.с, які розглядають справи у апеляційному порядку відповідно до процесуального закону, по першій інстанції, що віднесені до їх підсу-дності законом, ведуть та аналізують судову статистику, вивчають і узагальнюють судову практику тощо.

Б

Біпатриди — див. Подвійне громадянство.

Бланкетні норми права — норми, які відсилають суб'єктів права до норм інших правових актів, які необхідно виконувати

Буденна (непрофесійна) правосвідомість — сукупність конк-ретних життєвих обставин, особистого правового досвіду й отриманої освіти, що характеризує ставлення людини до чинного чи бажаного права і правової системи на побутовому рівні.

Буквальне (адекватне) тлумачення норм права — різновид тлумачення, коли роз'яснення змісту правової норми повністю збіга-ється з її текстуальною формою. Результат такого тлумачення повніс-тю адекватний мовній формі його висловлення.

В

Верховна Рада України — єдиний, загальнонаціональний, представницький, колегіальний орган законодавчої влади в Україні. ВР України є однопалатним парламентом, його головними функціями є: представницька, законодавча, установча та функція парламентсько-го контролю. Конституційний склад ВР України становить 450 народ-них депутатів, які обираються на основі загального, рівного і прямого

виборчого права шляхом таємного голосування на 5 років і здійсню-ють свої повноваження на постійній основі.

Верховний Суд України — найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції. ВС України здійснює правосуддя, розгля-дає справи у касаційному порядку та у порядку виключного прова-дження; забезпечує однакове застосування законодавства усіма суда-ми загальної юрисдикції, дає роз’яснення з питань судової практики тощо.

Вето — акт глави держави, який забороняє або не допускає на-брання законної сили прийнятого парламентом закону. Розрізняють абсолютне В., тобто остаточне відхилення главою держави закону, прийнятого парламентом та відкладальне В., тобто право глави дер-жави на повернення зі своїми зауваженнями та сформульованими пропозиціями переданого йому на підпис закону до парламенту для повторного розгляду.

Виконавча влада -одна з гілок державної влади, єдина система виконавчо-розпорядчих державних органів, які здійснюють безпосе-реднє управління державними справами.

Виконання норм права — форма безпосередньої реалізації зо-бов'язальних норм права, які передбачають активну поведінку суб'єктів права щодо виконання покладених на них обов'язків, які пе-редбачені нормами права, незалежно від власного бажання.

Використання норм права — форма безпосередньої реалізації уповноважувальних норм права, які передбачають активну чи пасивну поведінку суб'єктів права, які на власний розсуд використовують за-кріплені у нормах права можливості щодо реалізації суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.

Вина — психічне ставлення особи до вчинюваної противоправ-ної дії або бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу чи необережності. В. є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони скла-ду злочину та однією з підстав кримінальної відповідальності за конк-ретно вчинений злочин.

Влада — у загальному розумінні реальна здатність і можливість владноможного суб'єкта впливати на діяльність і поведінку людей, примушувати їх виконувати його волю.

Внутрішні функції держави — напрямки діяльності держави, що здійснюються у межах її території і в яких конкретизується її вну-трішня політика відносно економічних, ідеологічних, культурних та інших сторін життя суспільства.

г

Галузеві юридичні науки — юридичні науки, предметом дос-лідження яких є вивчення закономірностей правового регулювання відповідних суспільних відносин. До Г.ю.н. належать конституційне право, цивільне право, цивільне процесуальне право, кримінальне право, кримінально-процесуальне право, адміністративне право, тру-дове право тощо.

Галузь права — сукупність правових норм, що регулюють які-сно однорідну сферу суспільних відносин специфічним методом пра-вового регулювання.

Гарантії прав і свобод людини і громадянина — система ме-тодів та механізмів забезпечення повного і неухильного здійснення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків суб'єктів у реальній дійс-ності. Розрізняють соціально-економічні, політичні, ідеологічні та юридичні гарантії.

Ппотеза — складова частина норми права, яка містить умови, обставини, за настанням чи ненастанням яких суб'єкти мають здійсню-вати свої права та обов'язки, непередбачені у диспозиції цієї норми.

Глава держави — посадова особа або колегіальний орган, що здійснює верховне представництво держави у внутрішній та зовнішній політиці. Г.д. в Україні є Президент, який займає особливе місце у си-стемі органів державної влади, виступає від її імені, є гарантом держа-вного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина.

Глава уряду — керівник вищого колегіального органу у системі органів виконавчої влади. Г.у. в Україні є Прем'єр-міністр України, який входить до складу Кабінету Міністрів України.

Громадська організація — добровільне об'єднання громадян, яке створено для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів. Засновниками Г.о. можуть бути громадя-ни України, громадяни інших держав, особи без громадянства, які до-сягли 18 років, а молодіжних та дитячих Г.о. — 15-річного віку. Г.о. діє на основі статуту.

Громадянин — фізична особа, яка перебуває у сталих юридич-но визначених взаємозв'язках із конкретною державою, що знаходить свій вираз у наявності в особи відповідного громадянства.

Громадянське суспільство — спільність вільних і рівноправ-них людей та їх об'єднань, кожній з яких держава забезпечує юридич-но рівні можливості бути власником, користуватися економічною свободою, мати надійний соціальний захист, брати участь у політичному житті держави.

Групова правосвідомість — правосвідомість певних соціаль-них груп населення країни, яка формується навколо певної дії, окре-мого нормативно-правового акта тощо.

Гуманітарні функції держави — напрямки діяльності держави та її органів із забезпеченням кожній людині належних умов життя.

Д

Делікт — діяння, що суперечить вимогам чинного законодавст-ва, тобто правопорушення. Д. завдає шкоди охоронюваним законом цінностям, інтересам фізичної або юридичної особи, суспільним або державним інтересам. Особа, яка вчинила Д., у передбачених законом випадках притягується до юридичної відповідальності.

Деліктоздатність — передбачена нормами права здатність осо-би нести юридичну відповідальність за вчинення протиправних дій.

Демократичний режим — вид державного режиму, при якому державна влада здійснюється на основі рівної участі громадян та їх об'єднань у формуванні державної політики, утворенні й діяльності державних органів, дотримання прав і свобод людини. Д.р. існує в на-ступних формах: ліберально-демократичний, консервативно-демокра-тичний, радикально-демократичний.

Держава — суверенна, політико-територіальна організація пуб-лічної влади певних соціальних груп населення в соціально-неодно-рідному суспільстві, яка має спеціальний апарат управління і примусу, здатна за допомогою права робити свої веління загальнообов'яз-ковими для населення всієї країни, а також здійснювати керівництво суспільством. Д.є. соціальним явищем, способом організації суспільс-тва, основним елементом його політичної системи, організацією полі-тичної влади, повноваження якої поширюються на все суспільство та офіційним представником якої вона виступає.

Державна влада — особливий різновид соціальної влади, яка поширюється на все суспільство, має публічно-політичний характер, здійснюється від імені держави спеціальними суб'єктами (органами держави та їхніми посадовими особами), які здатні регулювати і впли-вати на поведінку людей та спеціальними засобами домагатися здійс-нення своєї волі.

Державна виконавча служба — державний орган, який здійс-нює виконання рішень судів та інших органів відповідно до чинного законодавства України.

Державна контрольно-ревізійна служба — державний орган, який здійснює контроль у формі ревізій і перевірок за збереженням та витраченням коштів і матеріальних цінностей в установах, підприємс-твах та організаціях, які отримують кошти з державного бюджету та державних валютних фондів.

Державна мова — офіційно визнана Конституцією або законом основна мова держави, яка є обов'язковою для використання у законо-давстві, судочинстві, офіційному діловодстві, навчанні тощо. Джерелом Д.м. є мова корінної або однієї з корінних націй, які мешкають на терито-рії країни. В Україні відповідно до Конституції Д.м. є українська мова.

Державна служба — професійна діяльність державних службо-вців, які мають відповідні службові повноваження та одержують заро-бітну плату за рахунок державних коштів.

Державне управління — діяльність органів усіх гілок держав-ної влади та місцевого самоврядування щодо реалізації ними делего-ваних державою повноважень з метою вдосконалення суспільної сис-теми відповідно до публічних інтересів.

Державний апарат — див. Апарат держави.

Державний герб — встановлений Конституцією або спеціаль-ним законом офіційний символічний знак держави, що у графічних і кольорових зображеннях виражає її історичні, національні, соціальні традиції й особливості.

Державний гімн — встановлений Конституцією або спеціаль-ним законом офіційний урочистий музичний твір, що у музично-поетичній формі виражає державницьку ідею та є офіційним симво-лом держави. Д.г. України є національний гімн на музику М. Вербиць-кого із словами першого куплету та приспіву твору П. Чубинського.

Державний лад — система соціальних, економічних і політич-них відносин, які закріплені нормами конституційного права. Д.л. ви-значає основні організаційні форми та інститути механізму політичної влади у державі.

Державний механізм — див. Механізм держави.

Державний прапор — встановлене Конституцією або спеціа-льним законом офіційне полотнище держави, в якому шляхом добору певних кольорів та з певним зображенням, виражено ідею політичного характеру. Конституція України визначає Д.п. України, як стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.

Державний режим — сукупність способів та методів здійснен-ня державної влади у суспільстві. Основними видами Д.р. є демокра-тичний та антидемократичний.

Державний суверенітет — верховенство, самостійність, повно-та і єдність державної влади на території країни та її незалежність і рівноправність у відносинах з іншими державами. Декларацією про державний суверенітет від 16 липня 1990 року було проголошено про Д.с. України.

Державний устрій — адміністративно-територіальна організа-ція державної влади, яка визначає правове положення окремих частин держави (територіальних одиниць), їх взаємовідносини між собою та з державою у цілому. За Д.у. всі держави поділяються на прості (уні-тарні) та складні (федерація, конфедерація, імперія). Україна є унітар-ною державою з автономним утворенням.

Державні органи — вид державних організацій, які наділені чіт-ко визначеними державно-владними повноваженнями та необхідними матеріально-технічними засобами для виконання конкретних завдань і функцій держави у певній сфері суспільних відносин.

Державні підприємства — вид державних організацій, які без-посередньо реалізують завдання та функції держави у сфері матеріа-льного виробництва. До Д.п. відносяться державні підприємства з ви-робництва товарів, надання послуг, торгівлі, громадського харчування тощо.

Державні символи — встановлені Конституцією або спеціаль-ними законами особливі розпізнавальні знаки, в яких втілені суверені-тет, історичне минуле й ідейні цінності держави. В Україні відповідно до Конституції Д.с. є Державний Прапор України, Державний Герб України, Державний Гімн України.

Державні службовці — громадяни, які обіймають штатні поса-ди у державних органах, підприємствах, установах, здійснюють пов-новаження від імені держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Державні установи — вид державних організацій, які безпосе-редньо реалізують завдання і функції держави у сфері нематеріально-го виробництва. До Д.у. відносяться дошкільні дитячі установи, шко-ли, вищі навчальні заклади, лікарні, санаторії тощо.

Деспотична монархія — різновид необмеженої монархічної форми правління, яка характеризується зосередженням усієї повноти державної і духовної (релігійної) влади в руках монарха, владу якого обожнювали, а його самого визнавали божеством. Д.м. була поширена у державах рабовласницького типу.

Джерело (форма) права — в юридичному значенні як спосіб зовнішнього вираження і закріплення норм права, що виходять від

держави і які мають загальнообов’язкове значення. До зовнішніх форм Д.(ф.)п. відносять: 1) правовий звичай; 2) правовий (судовий, адмініс-тративний) прецедент; 3) нормативно-правовий договір; 4) норматив-но-правовий акт (закони, підзаконні акти).

Диспозитивні норми права — норми, де суб’єктам права дер-жава надає можливість самостійно встановлювати для себе певні вза-ємні права і обов’язки, тобто надає свободу вибору поведінки.

Диспозиція — складова частина норми права, яка визначає саме правило поведінки суб’єкта у разі настання обставин, передбачених у гіпотезі цієї норми.

Дисциплінарна відповідальність — вид юридичної відповіда-льності, що полягає у застосуванні до особи, яка вчинила порушення трудової, навчальної, службової або військової дисципліни, заходів дисциплінарного впливу.

Дисциплінарний проступок — невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього законодавством про пра-цю, колективним і трудовим договорами трудових обов’язків.

Дисциплінарне стягнення — передбачений у нормативно-правовому акті захід примусового впливу, що застосовується органом, якому надано право прийняття на роботу, до працівника, що вчинив дисциплінарний проступок.

Дієздатність — передбачена нормами права здатність особи своїми діями набувати та самостійно здійснювати суб’єктивні права і виконувати юридичні обов’язки.

Додержання норм права — форма реалізації заборонних норм права, які передбачають пасивну поведінку суб’єктів права, тобто їх утримання від вчинення, заборонених правом дій.

Доктринальне тлумачення норм права — різновид неофіцій-ного тлумачення, при якому роз’яснення змісту правової норми здійс-нюється вченими-юристами або фахівцями-юристами у науково-практичних коментарях до кодексів, законів, у наукових статтях, мо-нографіях тощо, має науковий характер і не тягне за собою юридич-них наслідків.

Документ — матеріальний носій запису (папір, кіно-і фотоплів-ка, магнітна стрічка, дискета тощо) з зафіксованою на ньому інформа-цією про факти, події, явища об’єктивної дійсності та розумової дія-льності людини, яка за своїм змістом та формою свідчення є джерелом відомостей, що мають певне юридичне значення.

Дуалістична монархія — різновид обмеженої (конституційної) монархічної форми правління, якій притаманна подвійність (дуалізм)

вищих органів державної влади і за якої монарх зосереджує у своїх руках виконавчу владу, а законодавчі повноваження розподіляються між ним і виборчим представницьким органом (парламентом).

Е

Екологічне право — галузь права, сукупність правових норм, які регулюють суспільні відношення у сфері освоєння, використання і охорони навколишнього природного середовища та забезпечення еко-логічної безпеки.

Економічні функції держави — напрямки діяльності держави та її органів щодо регулювання сфери економічних відносин на заса-дах ринку і добросовісної конкуренції, створення умов для розвитку виробництва, захист різних форм власності.

3

Загальна декларація прав людини — перший міжнародно-правовий акт про права людини універсального характеру, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 p., в якому вперше в історії людства проголошено коло основних громадянських (особис-тих), політичних, соціальних, економічних і культурних прав та сво-бод людини. З.д.п.л. ратифікована більшістю держав світу, в т.ч. й Україною.

Загальнотеоретичні та історико-правові науки — юридичні науки, предметом дослідження яких є загальні і специфічні закономі-рності виникнення, розвитку і функціонування держави і права, істо-ричний процес розвитку держави і права, політичні і правові вчення у конкретно історичній обстановці та хронологічній послідовності. До 3. та і-п.н. належать теорія держави і права, історія держави і права, історія політичних і правових вчень тощо.

Загальносоціальна функція права — напрями взаємодії права та інших соціальних явищ як єдності форми та змісту. До З.ф.п. нале-жать гуманістична, організаторсько-управлінська, виховна, інформа-ційна (комунікативна), оціночно-орієнтаційна, гносеологічна (пізна-вальна) функції.

Закон — нормативно-правовий акт, прийнятий органом законо-давчої влади держави або безпосередньо народом на референдумі, який регулює найважливіші суспільні відносини, виражає волю та ін-тереси більшості населення, має вищу юридичну силу щодо інших нормативно-правових актів, особливий порядок прийняття, охороня-ється та гарантується державою. 3. складають основу системи права

держави. За своєю юридичною силою 3. поділяється на: 1) конститу-ції; 2) конституційні закони; 3) органічні закони; 4) звичайні (прості, поточні) закони.

Законність — правовий режим (стан) точного і неухильного виконання законів та підзаконних нормативно-правових актів держави усіма суб’єктами суспільних відносин (державою, її органами та поса-довими особами, громадськими об’єднаннями, громадянами).

Законодавство — сукупність усіх чинних законів і підзаконних нормативно-правових актів вищих та центральних органів держави, що видаються уповноваженими правотворчими органами в межах їх компетенції.

Законодавча влада — одна із гілок державної влади, яка наді-лена повноваженнями щодо прийняття, зміни чи скасування законів. З.в. є самостійною відносно виконавчої і судової гілок влади. Відпові-дно до Конституції єдиним органом З.в. в Україні є ВР України.

Законодавча ініціатива — офіційне внесення до ВР України пропозиції чи проекту стосовно прийняття нового закону або зміни чи скасування чинного закону, які ВР України зобов’язана розглянути по суті. З.і. є початковою стадією законодавчого процесу. В Україні пра-во З.і. належить Президенту України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів України.

Законодавчий процес — встановлений Конституцією і закона-ми України порядок здійснення законодавчої функції ВР України та реалізація нею своїх законодавчих повноважень. З.п. складається з таких стадій: 1) законодавча ініціатива; 2) розробка законопроекту; 3) попереднє обговорення законопроекту; 4) офіційне обговорення законопроекту на пленарних засіданнях ВР України (читання законо-проекту); 5) прийняття закону; 6) підписання (промульгація) закону Президентом України; 7) оприлюднення (опублікування) закону; 8) набрання законом чинності.

Законопроект — початковий текст закону, запропонований для розгляду законодавчому органу влади. 3. вправі вносити суб’єкти, які мають право законодавчої ініціативи. ВР України може доручити роз-робку 3. парламентським комітетам, тимчасовій спеціальній комісії, Кабінету Міністрів України, міністерствам, колективам вчених-фахівців.

Застосування норм права — владна, управлінська діяльність уповноважених органів держави та їх посадових осіб по вирішенню конкретної правової ситуації відповідно до нормативно-правових ак-тів шляхом прийняття рішення у межах їх компетенції.

Звернення громадян — викладені у письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) чи скарги осіб до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів. З.г. одна з форм участі громадян в управ-лінні державними та суспільними справами.

Звичаєве право — сукупність неписаних стихійно сформова-них правил поведінки (звичаїв), що склалися у суспільстві в результаті їх багаторазового застосування протягом тривалого часу та санкціоно-ваних державою. До правової системи входять лише ті звичаї, які ви-конують функції норми права.

Звичаї — неписані правила поведінки людей, що склалися істо-рично у суспільстві внаслідок багаторазового повторення і викорис-тання протягом тривалого часу в аналогічних ситуаціях, які закріпи-лися у їх свідомості та поведінці, стали внутрішньою потребою їх психічної діяльності. Дотримання 3. забезпечується засобами суспіль-ного впливу.

Звичайна поведінка — вид правомірної поведінки, що харак-теризується особистою звичкою особи виконувати норми права без роздумів і сумнівів, тобто автоматичним слідуванням засвоєним пра-вовим принципам.

Звичайні закони — акти поточного законодавства, які прийма-ються на основі та на виконання Конституції, визначають основи пра-вового регулювання у певній сфері й приймаються простою більшістю депутатів від конституційного складу парламенту.

Звільнення від кримінальної відповідальності — акт гуман-ності держави, який в особі суду відмовляється за наявності законних підстав та певних умов від державного осуду особи, яка вчинила зло-чин, а також від покладання на неї обмежень особистого, майнового або іншого характеру, встановлених законом за вчинення цього зло-чину. Порядок З.в.к.в. визначається КПК України.

Зворотна сила закону — поширення дії виданого закону на правовідносини, які виникли до набрання ним чинності. Зворотної дії у часі законодавчий акт не має, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує юридичну відповідальність.

Земельне право — галузь права, сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, які пов’язані з володінням, користу-ванням та розпорядженням землею.

Злочин — передбачене кримінальним законом суспільно небез-печне винне діяння (дія або бездіяльність ), вчинене суб’єктом злочи-ну. Ознаками З.є: 1) суспільна небезпечність; 2) протиправність;

3) винність; 4) караність. Залежно від ступеня тяжкості 3. поділяються на невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.

Злочинна бездіяльність - суспільно небезпечна пасивна пове-дінка особи, яка виявляється в утриманні від вчинення дії, яку вона могла і зобов’язана була вчинити за вимогою закону.

Злочинна дія — суспільно небезпечна винна поведінка особи, яка заборонена кримінальним законом.

Злочинна недбалість — вид необережної вини, коли особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх пе-редбачити.

Злочинна самовпевненість — вид необережної вини, коли особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних нас-лідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розрахову-вала на їх відвернення.

Зміст права — сукупність правових приписів, за допомогою яких здійснюється рег’лювання суспільних відносин; це закріплені у правових нормах субєктивні права (дозволи), юридичні обов’язки (зобов’язання) та заборони.

Зміст правовідносин — передбачена нормами права сукупність суб’єктивних прав та юридичних обов’язків суб’єктів правовідносин. Розрізняють юридичний і фактичний З.п. Юридичний зміст — зафік-совані у нормах права реальні можливості суб’єктів правовідносин щодо здійснення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків. Факти-чний зміст — це фактична поведінка суб’єктів правовідносин, у межах якої реалізуються їхні суб’єктивні права та юридичні обов’язки.

Змішана республіка — форма державного правління, за якої державна влада поєднує ознаки як парламентської, так і президентсь-кої республік. Залежно від співвідношення повноважень вищих орга-нів державної влади розрізняють парламентсько-президентську і пре-зидентсько-парламентську республіки.

Зобов’язальне право — підгалузь цивільного права, сукупність правових норм, які на засадах юридичної рівності регулюють майнові відносини у сфері товарообігу, а також майнові відносини з покриття заподіяної шкоди за участю юридичних і фізичних осіб. З.п. встанов-лює правила виконання зобов’язань та передбачає гарантії належного їх виконання.

Зовнішні функції держави — напрямки діяльності держави, що здійснюються за межами її території у взаємовідносинах з іншими державами та міжнародними організаціями, і в яких виявляється її зо-внішня політика.

I

Імперативні норми права — норми, де диспозиція формулю-ється органом держави, в якій чітко позначенні дії і не допускається ніяких відхилень від вичерпного переліку прав і обов'язків суб'єктів.

Імперія — складна (союзна) держава, яка насильницьким шля-хом об'єднала території суверенних багатонаціональних держав або їх частин з головною державою (метрополією).

Імпічмент — парламентська процедура притягнення до юриди-чної відповідальності вищих посадових осіб держави (включно прези-дента).

Інавгурація — урочиста процедура вступу на посаду Президен-та держави. В Україні вступ Президента на посаду відбувається з мо-менту складання присяги народові на урочистому засіданні ВР Украї-ни. Приведення Президента України до присяги здійснює Голова Конституційного Суду України.

Індивідуальна правосвідомість — сукупність правових знань, емоцій і настанов конкретного суб'єкта відносно чинного чи бажаного права.

Інкорпорація — вид систематизації законодавства, який перед-бачає об'єднання нормативно-правових актів без зміни їх змісту в збі-рники у хронологічному, алфавітному, предметному чи іншому по-рядку. I. може бути офіційною або неофіційною.

Іноземні громадяни (піддані) — особи, які перебувають на те-риторії держави не маючи її громадянства і є громадянами (піддани-ми) іншої держави або держав.

Інститут права — сукупність відокремлених, взаємопов'язаних правових норм певної галузі чи підгалузі права, які регулюють певну групу однорідних суспільних відносин. I. п. поділяються на галузеві, міжгалузеві та комплексні.

Історичний тип держави — сукупність найбільш суттєвих ознак держави, що існують в межах однієї певної суспільно-економічної формації, які виражають її соціальну сутність і соціальне призначення в суспільстві. За формаційною ознакою виділяють такі типи держав: рабовласницька, феодальна, буржуазна (капіталістична), соціалістична і держава соціально-демократичної орієнтації.

К

Кабінет Міністрів України — вищій колегіальний орган у сис-темі органів виконавчої влади України, який спрямовує, координує і контролює діяльність міністерств, інших центральних і міських органів виконавчої влади. KM України відповідальний перед Президентом України і ВР України, підконтрольний і підзвітний ВР України у ме-жах, передбачених Конституцією України. KM України у своїй діяль-ності керується Конституцією, законами України, указами Президента України та постановами ВР України.

Казуальне тлумачення норм права — різновид офіційного нормативного тлумачення, при якому роз’яснення змісту правової норми дається судовим або іншим компетентним органом з приводу і у зв’язку з розглядом конкретної юридичної справи і є обов’яз-ковим лише при її вирішенні.

Казус — 1) подія, яка не залежить від волі особи і тому не може бути передбачена за певних умов; 2) випадкове діяння особи, яке має зовнішні ознаки проступку або злочину, проте позбавлено елементу вини і тому не тягне за собою юридичної відповідальності.

Кваліфікація злочину — кримінально-правова оцінка суспіль-но-небезпечного діяння, встановлення і юридичне закріплення відпо-відності між фактично вчиненими діяннями і юридичним складом злочину, який передбачений нормами кримінального закону. К.з. ві-дображається у точному посиланні на норму кримінального закону із зазначенням частини, статті та у необхідному разі редакції.

Класифікація норм права — поділ правових норм на види за певними критеріями. За функціональним призначенням норми права поділяються на регулятивні та правоохоронні; за галузями права на конституційні, цивільні, адміністративні, кримінальні та ін.; за сферою і обсягом регулювання на загальні, спеціальні та виняткові; за термі-ном дії у часі на постійні, тимчасові тощо.

Клопотання — 1) офіційне письмове прохання або подання, адресоване органу держави чи місцевого самоврядування, громадській організації; 2) офіційне письмове прохання до органів дізнання, слід-чих підрозділів, прокуратури чи суду про здійснення процесуальних дій чи прийняття рішення. Направляти К. мають право учасники судо-вого процесу, їхні законні представники, прокурор тощо.

Кодекс — нормативно-правовий акт, в якому об’єднано і сис-тематизовано правові норми, що регламентують відповідну сферу суспільних відносин. К., як правило, виступає основою певної галузі чи підгалузі законодавства.

Кодифікація — вид систематизації законодавства, який перед-бачає змістовну переробку (усунення розбіжностей і протиріч, скасу-вання застарілих норм) нормативно-правових актів, що мають спіль-ний предмет і метод правового регулювання та створення нового

систематизованого нормативно-правового акту. Формами К. є: основи законодавства, кодекси, статути, положення, правила.

Колегіальність — принцип управління, за яким керівництво або прийняття рішення здійснюється групою уповноважених осіб (ко-легією), кожен із яких несе персональну відповідальність за певний напрямок діяльності.

Конституційне право — провідна галузь національного права України, сукупність правових норм, які регулюють суспільні відноси-ни, що пов'язані з основами конституційного ладу, державним і тери-торіальним устроєм, правовим статусом людини і громадянина, по-рядком організації та функціонування органів державної влади, загальними засадами місцевого самоврядування. К.п. забезпечує пов-новладдя народу в політичній, економічній і соціальній сферах його життєдіяльності. Норми К.п. є основоположними для всіх інших галу-зей права. Основним джерелом К.п. є Конституція та конституційні закони України.

Конституційний лад — система принципів, які дають можли-вість реально забезпечити додержання прав і свобод людини і грома-дянина, а діяльність держави здійснювати на основі фактично прове-деного розподілу влади відповідно до її Конституції. К.л. включає цілісну систему основних політико-правових, економічних та суспіль-них відносин, які виникають у суспільстві.

Конституційний Суд України — єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні, який вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції та законів України. КС України є складовим елементом судової влади, однак не входить до системи судів загальної юрисдикції і правосуддя в класичному розумінні не здійснює, тобто не розглядає конкретних кримінальних або цивільних справ, не є апеляційною, каса-ційною чи наглядовою інстанцією для судів загальної юрисдикції. КС України складається з вісімнадцяти суддів КС України.

Конституційні закони — закони, які вносять зміни чи допов-нення до тексту Конституції або необхідність видання яких передба-чено самою Конституцією.

Конституція України — Основний Закон держави, який визна-чає і закріплює суспільний та державний лад, порядок формування, організацію і компетенцію органів державної влади та місцевого са-моврядування, адміністративно-територіальний устрій, правовий ста-тус громадянина, приймається вищим представницьким органом дер-жави або самим народом, має найвищу юридичну силу, особливу

структур’ та особливу процедуру прийняття. Чинна К. України прий-нята на пятій сесії ВР України 28 червня 1996 p. К. України є основ-ним джерелом правової системи України. К.України за загальними класифікаційними ознаками характеризується як: 1) за формою-писана; 2) за порядком внесення змін-жорстка; 3) за способом прийн-яття-народна; 4) за терміном дії-постійна; 5) за формою політичного режиму-демократична; 6) за формою правління-республіканська; 7) за формою територіального устрою-унітарна.

Консолідація — вид систематизації законодавства, який перед-бачає створення, на основі кількох нормативно-правових актів, з од-ного і того ж питання, нового об’єднаного акта, в якому нормативні приписи розміщуються в логічному порядку після редакційної оброб-ки, але без зміни змісту.

Конфедерація — складна (союзна) держава, тимчасовий союз суверенних держав, які добровільно об’єдналися на підставі договору для досягнення певних цілей у політичній, економічній та військових сферах зі збереженням свого суверенітету.

Конформіська поведінка — вид правомірної поведінки, що ха-рактеризується пасивним виконанням особи приписів правових норм, відсутністю власної позиції, тобто прагнення особи не відрізнятися від інших суб’єктів, а робити так, як роблять інші.

Корпоративні норми — різновид соціальних норм, правила по-ведінки, що встановлюють для своїх членів об’єднання громадян, які держава визнає або навіть надає їм обов’язкового характеру. К.н. за-кріплюються у правових актах (статути, положення), які видаються відповідними об’єднаннями.

Крайня необхідність — незлочинне заподіяння шкоди охоро-нюваним законом інтересам з метою усунення небезпеки, що безпосе-редньо загрожує особі чи її правам, суспільним чи державним інте-ресам, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж К.н. Діяння, вчинені у стані К.н., хоча формально й містять озна-ки злочину, але таким не вважаються і визнаються суспільно корис-ними.

Кримінальна відповідальність — вид юридичної відповідаль-ності, який полягає у застосуванні до винної осудної фізичної особи, яка вчинила злочин, заходів державного осуду у вигляді позбавлення або обмеження особистого, майнового або іншого характеру (пока-рання), що визначається обвинувальним вироком суду. Підставою К.в. є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад

злочину, передбаченого КК України. К.в. — це об'єктивне право дер-жави реагувати на вчинений злочин.

Кримінальне право — галузь права, сукупність правових норм, що визначають які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які ви-ди та межі покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили. Основ-ним джерелом К.п. України є КК, який складається з двох частин — Загальної та Основної, які пов'язані між собою і утворюють нерозрив-ну систему єдність.

Кримінально-процесуальне право — галузь права, сукупність правових норм, які регулюють діяльність органів попереднього роз-сл