3. Поняття, види та функції правової культури


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 

Загрузка...

Однією з форм прояву правосвідомості є правова культура, яка являє собою особливий різновид загальної культури народу. Правова культура складається з духовних і матеріальних цінностей, які належать до правової дійсності. Формування правової культури не є відокремле-ним процесом від розвитку інших видів культури, вона обумовлюється історичними, соціально-економічними, політичними умовами, які об’єктивно складаються у суспільстві, ступенем гарантованості держа-вою та громадянським суспільством прав і свобод людини.

Правова культура — це сукупність правових знань та цін-ностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством стано-вища у правовій сфері, правильне розуміння іірииіісів норм права та свідоме виконання їх вимог.

Основними показниками рівня правової культури вважають:

1)         досягнення якісного стану юридичної охорони та захисту прав і свобод людини і громадянина;

2)         ступень впровадження у практику суспільного і державного життя принципів верховенства права і закону;

3)         рівень правосвідомості громадян та посадових осіб, тобто сту-пень засвоєння ними цінностей права, знання права, їх переко-наності діяти згідно вимог правових приписів;

4)         якість системи законодавства, яка характеризується науковою обґрунтованістю, демократичною і гуманістичною спрямованіс-тю, справедливістю, відсутністю прогалин і внутрішніх супере-чностей правових приписів, використанням оптимальних мето-дів і способів регулювання правових відносин тощо;

5)         стан законності у суспільстві, тобто закріплення вимог законно-сті у системі законодавства, реальність їх здійснення, а також функціонування у державі системи правової освіти та правового виховання населення;

6)         рівень ефективності роботи правозастосовних, зокрема, правоо-хоронних органів та їх посадових осіб;

7)         стан розвитку юридичної науки, залучення вчених-юристів до розробки проектів нормативно-правових актів і удосконалення

їх змісту, програм боротьби зі злочинністю тощо, застосування передового правового досвіду інших країн. Залежно від носія (суб'єкта) правової культури її поділяють на види:

1)         правова культура суспільства, яка характеризується та визна-чається станом загальної культури населення, рівнем розвитку правосвідомості та правової активності суспільства, якістю сис-теми права і чинного законодавства, існуванням гарантій захис-ту прав і свобод людини і громадянина, станом правопорядку і законності, юридичної практики і правової науки. Вона охоплює сукупність усіх правових цінностей, створених людьми у право-вій сфері. Високий рівень правової культури суспільства є одні-єю з важливих ознак правової держави;

2)         правова культура окремих професійних або соціальних груп, яка є своєрідним поєднанням правової культури суспільства та правової культури окремих людей, які утворюють ці професійні або соціальні групи, має свої фактори і специфічний характер;

3)         правова культура людини нерозривно пов’язана з правовою культурою суспільства, є похідною від неї, залежить від досвіду людини, рівня її освіти, знання і розуміння права, здатність лю-дини тлумачити зміст норм права та визначати сферу його дії; поваги людини до права, її переконаності у необхідності і соціа-льній корисності нормативно-правових актів; вміння людини використовувати у практичній діяльності правові знання, реалі-зовувати та захищати свої суб’єктивні права і законні інтереси, виконувати юридичні обов’язки; наявності правових навичок і правомірної поведінки. Правова культура людини передбачає її високу правосвідомість і правову активність у сприянні реаліза-ції правових приписів, розуміння нею необхідності протидіяти правопорушенням.

Правова культура людини існує на буденному, професійно-му та теоретичному рівні.

Буденний рівень характеризується невисоким рівнем оволодін-ня і усвідомлення правових знань, які використовуються людиною у повсякденному житті, під час реалізації нею суб’єктивних прав і ви-конання юридичних обов’язків.

Професійний рівень характерний для людей, які безпосередньо займаються правовою діяльністю, їм властиві глибокі знання чинного законодавства, розуміння принципів права і механізму правового ре-гулювання, професійне ставлення до права в цілому і практики його

застосування. Від професійного рівня юристів-практиків залежить ефективність функціонування правотворчих та правозастосовних, зок-рема, судових та правоохоронних органів держави.

Теоретичний рівень характерний для науковців-правознавців, які здобувають, узагальнюють, систематизують і використовують на-укові знання про правові явища, розробляють засоби та методи їх за-стосування у сфері практичної юриспруденції.

Буденний, професійний і теоретичний рівні правової культури тісно взаємопов’язані і взаємообумовлені, вони формуються у процесі правового виховання населення шляхом набуття відповідних правових знань, уявлень, поглядів, емоцій.

Правова культура у повсякденному житті виконує одночас-но декілька функцій, а саме:

1)         пізнавальну, яка спрямована на оволодіння людиною правови-ми знаннями та правовим досвідом попередніх поколінь з метою їх застосування у практичній діяльності та повсякденному житті;

2)         регулятивну, яка спрямована на забезпечення ефективного фу-нкціонування всіх елементів правової системи та відповідність поведінки людини правовим приписам на підставі отриманих правових знань і сформованих власних правових переконань;

3)         ціннісно-нормативну, яка спрямована на визначення рівня роз-витку чинного законодавства, стану законності і правопорядку в державі при оціночному ставленні людини до різних фактів пра-вової дійсності шляхом зіставлення з відповідними правовими цінностями;

4)         комунікативну, яка спрямована на забезпечення спілкування людей у юридичній сфері, дає їм змогу на підставі набутих знань та досвіду зорієнтуватися у правовому просторі з метою забез-печення безконфліктного співіснування з іншими людьми;

5)         виховну, яка спрямована на забезпечення свідомого та поважно-го ставлення людини до вимог чинного законодавства, форму-вання у неї правових якостей та загальнолюдських цінностей, активізації процесів самовиховання.

Отже, функції правової культури передбачають збереження ду-ховних цінностей у галузі права і їх засвоєння майбутніми покоління-ми, постійне підвищення рівня правової свідомості населення.