4. Зміст правовідносин


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 

Загрузка...

Зміст правовідносин — це передбачена нормами права суку-пність суб'єктивних прав та юридичних обов’язків суб'єктів пра-вовідносин.

Розрізняють юридичний і фактичний зміст правовідносин.

Юридичний зміст правовідносин — це передбачені нормами права реальна можливість суб'єктів правовідносин щодо здійс-нення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.

Фактичний зміст правовідносин — це фактична поведінка суб'єктів правовідносин, у межах якої реалізуються їхні суб’єк-тивні права та юридичні обов’язки.

Юридичний і фактичний зміст нетотожні. Перший — значно ширший другого і містить невизначену кількість можливостей. На-приклад, особа, що має повну загальну середню освіту, має право вступу до будь-якого вищого навчального закладу, тобто перед нею великий вибір можливостей, які складають зміст її суб’єктивного пра-ва (юридичний зміст). Проте реально вона може поступити на навчан-ня в один або два вищі навчальні заклади за умови успішного скла-дання вступних іспитів і тим самим реалізувати один із варіантів свого суб’єктивного права (фактичний зміст).

Таким чином, юридичний зміст правовідносин визначає те, як правовідносини повинні відбуватися, а фактичний зміст правовідно-син показує те, як вони відбулися у реальній дійсності.

Правове регулювання здійснюється головним чином через ме-ханізм суб’єктивних прав і юридичних обов’язків.

Суб’єктивні права — це передбачена правовою нормою вид і міра можливої чи дозволеної поведінки суб'єкта правовідносин із задоволенням своїх законних інтересів та потреб, забезпечується як юридичними обов’язками інших суб'єктів, так і захистом з бо-ку держави.

Суб’єктивне право належить лише уповноваженому суб’єкту, який реалізує його на свій розсуд, тобто суб’єкт завжди може відмо-витися від використання свого суб’єктивного права, крім випадків, коли суб’єктивне право збігається із юридичним обов’язком (напри-клад, кожен громадянин України має конституційні обов’язки, а саме: неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права та свободи, честь і гідність інших людей; сплачувати податки і збори у порядку і розмірах, встановлених законом; шанувати держа-вні символи України тощо).

Суб’єктивні права містять наступні варіанти можливої поведін-ки уповноваженого суб’єкта, як:

1)         право здійснювати певні дії, тобто реалізувати свої інтереси;

2)         право вимагати певних дій від зобов’язаного суб’єкта;

3)         право вимагати відновлення порушеного права, тобто звертатися до компетентних державних органів за захистом с’б’єктивного права і примусового забезпечення юридичного обовязку;

4) право користуватися певним соціальним благом.

Тобто суб’єктивне право може виступати як право-поведінка, право-вимога, право-домагання, право-користування. Залежно від ха-рактеру і стадії реалізації того чи іншого суб’єктивного права на пер-ший план у ньому може виходити одна із зазначених можливостей, як правило, перша. У цілому ж усі вищеназвані елементи становлять зміст і структуру суб’єктивного права.

Суб’єктивне право не може здійснюватися її носієм довільно, не-залежно від інших правових норм. Реалізуючи своє суб’єктивне право, суб’єкт правовідносин діє на основі і у межах діючих правових норм.

Юридичні обов’язки — це передбачена правовою нормою і забезпечена можливістю державного примусу міра належної пове-дінки зобов’язаного суб'єкта, яку він повинен здійснити в інте-ресах уповноваженого суб'єкта.

Юридичний обов’язок виступає як особливий, передбачений чинним законодавством вид поведінки зобов’язаної особи стосовно уповноваженої особи.

Юридичні обов’язки передбачають наступні варіанти можливої поведінки зобов’язаного суб’єкта, як:

1)         здійснювати певні дії на користь уповноваженого суб’єкта;

2)         зобов’язані утрим’ватися від здійснення дій, що суперечать ін-тересам інших субєктів;

3)         вимагати здійснення або нездійснення тих чи інших дій від ін-ших суб’єктів;

4)         нести юридичну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання передбачених правовою нормою дій. Юридичний обов’язок встановлюється як в інтересах уповнова-

женого суб’єкта, так і в інтересах держави в цілому, яка є гарантом їхнього здійснення. На відміну від суб’єктивного права, відмовитися від виконання юридичного обов’язку не можна, тому що відмова від виконання або неналежного виконання є підставою для юридичної відповідальності.

Залежно від того, який вид поведінки передбачений диспозиці-єю правової норми, юридичні обов’язки поділяються на активні (вчинення позитивних дій в інтересах уповноваженого суб’єкта) і па-сивні (невчинення заборонних дій). Юридичні обов’язки, як і суб’єк-тивні права, суворо персоніфіковані, тобто вони адресовані не абстра-ктній особі чи особам, а покладаються на конкретного суб’єкта чи суб’єктів визначених, конкретних правовідносин.

Суб’єктивні права і юридичні обов’язки тісно пов’язані між со-бою, вони є взаємозалежними і відповідають один одному.