3. Конституційне закріплення принципів правової держави в Україні


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 

Загрузка...

Серед ідей сучасного державного будівництва в Україні найпо-пулярнішою є ідея правової держави, яка теорією держави і права визнається найкращою формою майбутнього суспільного життя, тобто своєрідним ідеалом. При цьому йдеться не тільки про державу, в якій є право, адже без права держава взагалі не існує, а про державу най-вищої якості, де право, створене на засадах соціальної справедливості, найвищої поваги до особи, виступає основним регулятором суспіль-них відносин, де запроваджено особливо шанобливе ставлення до права.

Ідея правової держави стала програмною вимогою усіх політич-них партій України і знайшла своє юридичне закріплення в Основно-му законі — Конституції, яка в ст. 1 проголошує Україну правовою державою.

Принципи правової держави, які закріплені Конституцією України:

1) принцип верховенства права, який закріплений у ст. 8 Кон-ституції України. Цей принцип характеризує принцип верховенства права з точки зору верховенства його формальних джерел — Консти-туції та законів у системі нормативно-правових актів органів держав-ної влади та місцевого самоврядування.

Згідно ч. 2 ст. 8 «Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй».

Конституція має верховенство у правовій системі тому, що вона є насамперед установчим актом, який характеризується високим рів-нем легітимності, а також регулює найбільш фундаментальні поло-ження організації суспільного і державного життя: належність держа-вної влади, характер власності, права і свободи громадян, націо-нально-державний і адміністративно-територіальний устрій, систему і принципи діяльності механізму здійснення повновладдя народу.

Конституція служить фундаментом чинного національного за-конодавства, її норми перебувають у центрі системи права, забезпе-чують єдність та узгодженість норм права, що закріплені різними но-рмативно-правовими актами.

Норми Конституції є нормами прямої дії, тобто вони гарантують можливість кожного громадянина звернутись з позивом до суду для захисту своїх конституційних прав і свобод. Суд безпосередньо засто-совує Конституцію у разі:

-          коли зі змісту норми Конституції не випливає необхідність до-даткової регламентації її положень законом;

-          коли закон, який був чинним до введення у дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй;

-          коли правовідносини, що розглядаються судом, не врегульо-вані законом, а нормативно-правові акти, прийняті Верховною Радою або Радою міністрів Автономної Республіки Крим, су-перечать Конституції України;

-          коли укази Президента України, які внаслідок їх нормативно-правового характеру підлягають застосуванню судами при ви-рішенні конкретних судових справ, суперечать Конституції України.

Конституція України, як нормативний акт, поширює свою дію на усіх громадян України, на іноземців, на усі державні органи і поса-дових осіб в Україні.

Конституція закладає базу для визнання принципу верховенства закону в правовій системі, який полягає в тому, що закон має перевагу над рішеннями виконавчої влади та органів правосуддя, які повинні поважати закони, керуватись і дотримуватись їх у своїй діяльності.

Реальне відображення верховенства закону в системі інших но-рмативно-правових актів знайшло відображення у ст.ст. 85, 92 Кон-ституції, де уточнюється предметний перелік питань, з яких Верховна Рада України здійснює законодавче регулювання найважливіших сус-пільних відносин.

Право, за своєю суттю, має поширюватись на усі однорідні сус-пільні відносини, повинне забезпечувати формальну і змістовну рів-ність людей. В державі не повинно бути осіб, які виводяться з-під дії права в силу посадового чи майнового становища. Воно не повинно нікому надавати необґрунтованих переваг, йому мають підкорятися меншість і більшість, і ті, хто приймає державні рішення, і ті, хто їх виконує. Тільки за таких умов право може якомога повніше відобра-жати інтереси усього суспільства та усіх його членів.

В умовах правової держави право має бути відносно самостій-ним щодо політичних сил та має бути позбавлено ідеологізації. У ст. 15 Конституції визнається, що «суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова». Адже існування у державі обов'язкової ідеології ставить право на службу інтересам держави чи партійним потребам. При цьому пер-винними орієнтирами для права стають не моральні цінності, потреби суспільства та захист прав людини, а необхідність реалізації держав-ної політики чи політичної програми тієї чи іншої партії.

Проте наведене не означає відсутність у права жодної ідеологіч-ної основи. Кожна держава потребує ідеологічного обґрунтування

сутності влади, напрямів суспільного розвитку, вибору суспільних і особистісних цінностей, ідеологічної інтерпретації внутрішньої та зо-внішньої державної політики. У правовій державі вплив ідеології на право відбувається через носіїв політичної влади, легальні форми впливу політичних сил та населення на правову політику держави;

2) иріінциіі зв’язаності держави правами і свободами люди-ни і громадянина, який означає, що держава не тільки визнала при-родні права людини та проголосила у своїй конституції та в інших за-конодавчих актах її громадянські, соціальні та політичні права, а й забезпечила правовий режим неухильного дотримання прав і свобод людини і громадянина.

Фундаментальним для розуміння сутності правової зв'язності держави правами і свободами громадян є положення ст. 3 Конституції України, згідно з якою "людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед люди-ною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави."

Конституція України чітко встановлює реальне співвідношення інтересів суспільства і людини, держави і людини. Вона покладає на громадян мінімальні необхідні обов'язки, а саме:

-          захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів (ст. 65);

-          не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині (ст. 66);

-          сплачувати податки і збори (ст. 67);

-          неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст. 68).

Прагнучи досягти, там де це необхідно, паритету інтересів сус-пільства і держави, Конституція надає поза цими межами безперечну перевагу особистим інтересам, правам і свободам людини. Тобто вона послідовно проводить ідею суспільного інтересу, намагаючись дотри-муватися принципу пропорційності. Даний принцип зафіксований у ст. 19 Конституції, згідно з яким ніхто не може бути примушений ро-бити те, що не передбачено законодавством; у ст. 29 — ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотиво-ваним рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його припинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати

тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід; у ст. 41 — ніхто не може бути п’отиправно позбавлений права власнос-ті. Примусове відчуження обєктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості та лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована ви-ключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом тощо.

Принцип зв’язаності держави правами і свободами громадян пе-редбачає можливість кожному громадянину будь-якими не забороне-ними законом засобами захищати свої права і свободи від порушення та протиправних посягань, а також незаподіяння шкоди правам інших осіб, необхідністю утримання вiд неправомiрних дiй, можливістю об-меження прав і свобод людини у визначених Конституцією межах.

Конституція України, визнаючи даний принцип, розкриває увесь контрольний механізм захисту прав і свобод людини, запобігання їх порушенню з боку держави.

Діяльність держави обмежується насамперед змістом так званих позитивних і негативних прав. Вони зобов’язують органи державної влади до дотримання і захисту прав і свобод людини і громадянина.

Більшість позитивних прав сформульована таким чином, що пе-редбачає певний набір юридичних засобів реалізації, включаючи су-довий захист. Але їх реалізація залежить не в повній мірі від застосу-вання юридичних механізмів, а від рівня економічного розвитку суспільства, наявності відповідних матеріальних благ.

Що ж стосується негативних прав, то вони мають чіткий юри-дичний характер і відповідні юридичні процедури реалізації. Органи державної влади та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підс-таві, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституці-єю та законами України, вони також несуть юридичну відповідаль-ність за їх порушення.

Ст. 64 Конституції України встановлює, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випа-дків, передбачених Конституцією, а також визначає умови цих обме-жень. У Конституції України використовуються різноманітні способи недопущення обмежень прав і свобод людини і громадянина, а щодо певної її частини то вона не допускає будь-яких обмежень;

3) ііринціпі поділу влади, який закріплений у ст. 6 Конституції України. Цей принцип передбачає поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, а також забезпечує їх взаємодію та через сис-тему стримувань і противаг обмежує державну владу. Конституція створює відокремлені один від одного гілки влади, які не можуть узу-рпувати владу і тим самим зруйнувати систему захисту прав і свобод громадян;

4) принцип правової форми діяльності органів державної влади та їх посадових осіб, який не тільки характеризує організацію і діяльність органів держави на засадах права, а також є засобом конт-ролю за владою та її обмеження.

Від рівня досконалості організаційно-правових та процедурно-процесуальних форм, у яких здійснюється діяльність органів держав-ної влади, їх посадових осіб, безпосередньо залежить дотримання і захист прав і свобод людини і громадянина.

Правовими формами діяльності державних органів є: установча, правотворча, правозастосовна та контрольна. Практично більшість ор-ганів державної влади здійснюють різні види діяльності. Наприклад, Президент України, згідно з Конституцією: призначає та звільняє поса-дових осіб (установча діяльність); видає укази і розпорядження (право-творча діяльність); приймає рішення про введення надзвичайного стану (правозастосовна діяльність); гарантує додержання Конституції (конт-рольна діяльність).