2. Сучасні поняття та ознаки правової держави


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 

Загрузка...

У різних країнах основи правової державності складалися по-різному, але загальним у цих процесах було одне — визнання свободи людини і суспільства від необмеженого втручання держави в їх спра-ви, верховенство права, визнання і забезпечення незалежності суду, зобов’язання держави у всій своїй діяльності дотримуватися закону демократичність функціонування державних органів.

Правова держава — це підсумок світового досвіду розвитку ци-вілізації, це новий стан у становленні і розвитку державності. Правову державу не можна проголосити — вона повинна скластися як резуль-тат реформи економічних, політичних, державних і правових інститу-тів, реальної зміни характеру взаємовідносин між громадянським сус-пільством, державою і особистістю.

Сучасні вітчизняні і закордонні концепції правової держави сходяться на тому, що тільки та держава може вважатись правовою, яка в своїх відносинах з громадянами самообмежується до такого сту-пеню, при якому загальне благо і благо кожної особи утворюють гар-монійне ціле. Правовою є держава, яка функціонує на засадах верхо-венства права й закону і де реально забезпечуються права i свободи людини і громадянина.

Правова держава — це організація політичної влади, діяль-ність якої заснована на принципах верховенства права і закону, взаємній відповідальності держави і особи, визнанні та реальному забезпеченні прав і свобод людини і громадянина, окремих груп людей і громадянського суспільства в цілому.

Крім загальних ознак, характерних для будь-якої держави, пра-вова держава має низку специфічних ознак, а саме:

1)         законодавче закріплення і реальне забезпечення прав і свобод людини, тобто визнання кожної людини вищою соціальною цінністю. Правова держава зобов’язана послі-довно і неухильно забезпечувати реалізацію цих прав і за-хищати їх, будь-яке обмеження прав людини неприпусти-мо. Крім того, правова держава законодавчо закріплює правову рівність для представників різних соціальних верств, що створює можливість різним соціальним групам рівною мірою брати участь у формуванні органів держав-ної влади, впливати на політику, а також нести відпові-дальність за стан справ у суспільстві;

2)         верховенство і панування в суспільному і державному житті права та законів, які виражають волю більшості

або всього населення країни. Право, по відношенню до держави, є первинним. Держава не створює право, а лише дає юридично завершені формулювання, в яких закріплю-ються уявлення про справедливість, що об’єктивно скла-лося в суспільстві і потребує державного захисту. Пану-вання права в житті суспільства забезпечує створення демократичних державних структур, незалежність держав-ного апарату від зміни правлячих політичних сил, гарантує верховенство конституції та правових законів. Верховенс-тво права означає, що не тільки громадянин, але й переду-сім сама держава, її органи та державні службовці повинні діяти виключно у межах права. За допомогою права і через правові закони правова держава самообмежує себе. У пра-вовій державі повинні управляти не окремі особи, а право-вий закон і доки держава не буде реально обмежена пра-вом, правовим законом, вона не може вважатися правовою;

3)         здійснення принципу поділу державної влади. За допо-

могою поділу влади правова держава організується і функ-

ціонує правовими засобами: державні органи діють строго

у рамках своєї компетенції, не підмінюючи один одного, в

їх взаємовідносинах установлюється збалансованість, рів-

новага та взаємний контроль.

Принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову означає, по-перше, що кожна з гілок влади діє незалежно, самостійно, і не втручається в повно-важення іншої, а по-друге — існування й ефективне функ-ціонування конституційного механізму системи стриму-вань і противаг, яка являє собою сукупність правових обмежень однієї гілки влади з боку інших гілок влади;

4)         взаємна відповідальність особи і держави, тобто як осо-ба є відповідальною перед державою, так і держава відпо-відає перед особою за невиконання своїх обов’язків. При цьому слід підкреслити, що захищеність інтересів держави та особи в правовій державі повинно знаходитися на одно-му рівні, а правові відносини ґрунтуватися на основі рівно-сті та взаємної відповідальності сторін;

5)         врегулювання відносин між особою і державою на підс-таві загальнодозвільного принципу, коли особі дозволе-но робити все, що прямо не заборонено законом. Тобто особа може вчиняти будь-які дії, якщо на них не поширені якісь заборони з боку держави. У правовій державі діє й

інший принцип, відповідно до якого державним органам, їх посадовим особам дозволено робити лише те, що для них прямо передбачено законом;

6)         наявність високого рівня правосвідомості та правової культури як у окремого індивіда, посадової особи, так і у суспільства в цілому. А це насамперед передбачає наяв-ність досить високого рівня правових знань, стійких пере-конань усіх правових суб’єктів у необхідності виконання Конституції, законів тощо;

7)         наявність незалежного, ефективного суду та забезпе-чення його провідної ролі у суспільному житті. Провід-ну роль суд може відігравати тільки за умови здійснення правосуддя виключно судом і відповідно до закону, забез-печення незалежності і кваліфікованості суддів, доступно-сті судового захисту для всіх громадян тощо. При здійс-ненні судочинства державні органи і їх посадові особи, з одного боку, і особа чи їх об’єднання — з іншого боку, по-винні розглядатися як рівноправні суб’єкти, що є запору-кою уникнення будь-якого свавілля з боку держави;

8)         наявність ефективних форм контролю і нагляду за здійсненням законів, інших нормативно-правових ак-тів та режиму законності усіма учасниками суспільного життя і насамперед — державними органами. У правовій державі існують соціально-економічні, політичні, юридич-ні й міжнародні гарантії законності, що забезпечують до-тримання і виконання закону. Законність вимагає безумов-ного дотримання чинного законодавства усіма суб’єктами правової сфери, насамперед у діяльності владних струк-тур — державних органів влади та їхніх посадових осіб.

У різних країнах основи правової державності складались по-різному, але всюди у цих процесах загальним було одне — це рух до свободи, свідоме прагнення ліквідувати тоталітарний характер держа-ви, змусити її поважати права і свободи громадян.