3. Поняття та види органів держави. Державні органи України


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 

Загрузка...

Важливим і невід'ємним елементом структури державного апа-рату є орган держави. Саме від рівня розвитку державних органів, їх взаємодії, чіткості повноважень залежить рівень розвитку і ефектив-ність державного апарату.

Орган держави — це структурний елемент апарату держави, створений державою чи обраний безпосередньо народом колектив державних службовців (або один державний службовець), які на-ділені державно-владними повноваженнями та необхідними мате-ріально-технічними засобами для виконання завдань і функцій держави.

Органи держави мають певні ознаки, які відрізняють їх від дер-жавних підприємств, установ, а також від недержавних структур. Ос-новними серед них є:

-          є структурним елементом апарату держави;

-          мають певну економічну і організаційну відокремленість і са-мостійність;

-          створюється державою чи обирається безпосередньо народом;

-          наділені нормативно закріпленими державно-владними повно-важеннями;

-          характеризуються відповідною організаційною структурою;

-          мають територіальні межі діяльності;

-          здійснюють свої функції від імені держави;

-          використовують символи держави у офіційному порядку;

-          мають відповідну компетенцію, приймають юридично обов'яз-кові нормативні та індивідуальні акти;

-          характеризуються певними особливостями підпорядкування у процесі взаємодії з іншими державними органами і установами;

-          спираються у процесі реалізації повноважень на організаційну, матеріальну та примусову силу держави;

-          забезпечують державно-владні повноваження шляхом застосу-вання засобів виховання, переконання, заохочення, а в певних випадках — заходів примусу;

-          характеризуються особливим порядком утворення, видами ді-яльності, характером та обсягом повноважень, формами і ме-тодами виконання функцій.

До кожного державного органу входять особи, які здійснюють керівництво, у відповідності до покладених на них обов'язків і надання їм повноважень, а також спеціалісти та інші особи, які забезпечу-ють технічні умови здійснення керівних управлінських функцій.

Державні органи можуть бути класифіковані за різними крите-ріями. Залежно від способу утворення, часом функціонування тощо, розрізняють такі види органів держави:

1)         за місцем у системі державного апарату:

-          первинні, що формуються безпосередньо народом як джере-лом влади і мають представницький характер;

-          вторинні, що формуються первинними органами, походять від них і підзвітні їм;

2)         за способом утворення:

-          виборні, які обираються населенням чи представницькими ор-ганами;

-          призначувані, що призначаються главою держави чи вище-стоящими органами;

-          успадковані, які передаються монархом у спадщину;

3)         за часом функціонування:

-          постійні, які створюються без обмеження строку дії для вико-нання основних завдань держави;

-          тимчасові, які створюються для вирішення невідкладних за-вдань, викликаних надзвичайними обставинами;

4)         за способом прийняття рішень:

-          одноособові, в яких рішення приймаються керівником особис-то, який несе за нього персональну відповідальність;

-          колегіальні, в яких рішення приймаються після обговорення шляхом голосування (простою чи кваліфікованою більшістю голосів);

5)         за територіальними межами діяльності:

-          центральні, рішення яких поширюються на всю територію та населення держави;

-          федеральні (характерно для федеративної держави), рішення яких поширюються на її суб'єктів;

-          місцеві, рішення яких поширюються на певну адміністратив-но-територіальну одиницю;

6)         за змістом, напрямом діяльності:

-          законодавчі органи, які мають представницький характер та правотворчі функції;

-          виконавчі органи, які здійснюють виконавчо-розпорядчі функції;

-          судові органи, які мають незалежний характер, підкоряються лише закону і здійснюють функції правосуддя;

-          контрольно-наглядові органи, які здійснюють контрольно-

наглядові функції;

До системи державних органів України належать:

1)         орган законодавчої влади — Верховна Рада України;

2)         глава держави — Президент України;

3)         органи виконавчої влади, що поділяються на:

 

-          вищі (Кабінет Міністрів України);

-          центральні (міністерства, державні комітети, центральні — ор-гани виконавчої влади зі спеціальним статусом);

-          місцеві (обласні, районні, міст Києва і Севастополя державні адміністрації, голови місцевих державних адміністрацій, відді-ли і управління обласних і районних державних адміністрацій, адміністрація державних підприємств, установ);

4)         органи судової влади — Конституційний Суд України та су-

ди загальної юрисдикції;

5)         органи місцевого самоврядування, до яких входять:

-          сільська, селищна, міська рада;

-          сільський, селищний, міський голова;

-          виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

-          районні й обласні ради;

-          органи самоорганізації населення;

6)         контрольно-наглядові органи, до яких належать:

-          Генеральна прокуратура та її органи на місцях;

-          податкові адміністрації, санітарні, контрольно-ревізійні та інші державні інспекції.

Як зазначалось вище, один із найважливіших принципів органі-зації і діяльності державного апарату є принципи розподілу влади. Ві-дповідно до нього передбачається, що для чіткого функціонування держави в ній мають існувати, незалежно одна від одної, законодавча, виконавча та судова влада. У теперішній час за вказаним принципом побудовані конституції багатьох держав.

Законодавча влада — це одна з гілок державної влади, яка наділена повноваженнями щодо прийняття, зміни чи скасування законів.

Органами законодавчої влади є парламенти, які у різних країнах називаються по-різному: в США — Конгрес, в Англії — Парламент, в Росії — Федеральні Збори тощо. Парламент може бути однопалатним (Італія, Швеція) або двопалатним (у федеративних державах — Росія, США, Німеччина, а також у деяких унітарних державах — Франція, Польща).

Згідно з Конституцією України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України. Верховна Ра-да — парламент однопалатний, що обумовлено унітарним характером України. Верховна Рада України формується шляхом виборів народ-них депутатів, які здійснюють свої повноваження на постійній основі. Вони не можуть перебувати на державній службі або мати інший представницький мандат.

Основними функціями ВерховноїРади України є:

1)         представницька, тобто народ передає владу своїм представни-кам і уповноважує їх здійснювати державну владу, представляти весь український народ і виступати від його імені;

2)         законодавча, тобто наявність законодавчих повноважень щодо внесення змін до Конституції України, прийняття законів, вне-сення до них змін, скасування або призупинення їх чинності, a також тлумачення їх положень;

3)         установча, тобто участь парламенту у формуванні органів ви-конавчої та судової влади, формуванні власних парламентських структур, призначення або обрання на посади, звільнення з по-сад інших органів державної влади;

4)         контрольна, тобто здійснення законодавчим органом контролю за діяльністю підзвітних йому державних органів — уряду, міні-стерств, відомств, прокуратури тощо, а також контроль за доде-ржанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та їх захист.

Кожна функція має свій особливий порядок, спеціальну проце-дуру здійснення.

Конституція України закріплює за Верховною Радою широке коло повноважень у різних сферах управління.

Найважливішими повноваженнями Верховної Ради України є:

1)         у законодавчій сфері. Внесення змін до Конституції України, прийняття законів, затвердження Державного бюджету України;

2)         у зовнішньополітичній сфері. Оголошення за поданням Прези-дента України стану війни та укладання миру, ратифікація і де-нонсація міжнародних договорів;

3)         у формуванні органів виконавчої влади. Призначення за по-данням Президента України Прем’єр-міністра України й інших вищих посадових осіб;

4)         у формуванні органів судової влади. Призначення третини складу Конституційного Суду України, обрання суддів загальної юрисдикції;

5)         у здійсненні парламентського контролю. Контроль за діяльні-стю Кабінету Міністрів України, посадових осіб виконавчої вла-ди, перевірка виконання законів, бюджетно-фінансовий конт-роль, парламентські розслідування тощо.

6)         усунення Президента України з посади в порядку особливої процедури (імпічменту).

Верховна Рада України відповідно до Конституції України здій-снює і інші повноваження.

Законодавча влада, внаслідок свого представницького мандату, є найбільш політизованим інститутом влади на відміну від інших гі-лок влади — виконавчої і судової, відносно яких існує пряма консти-туційна заборона створення осередків політичних партій і здійснення політичної активності. Тому в органах законодавчої влади — парла-ментах, передбачається створення фракцій політичних партій, парла-ментської більшості та меншості тощо.

Виконавча влада — це одна з гілок державної влади, єдина система виконавчо-розпорядчих органів, які здійснюють безпосе-реднє управління державними справами.

Виконавча влада здійснюється урядом, який у різних країнах на-зивається по-різному: у США — Адміністрація Президента, в Італії — Рада Міністрів, у Росії — Уряд, у Швейцарії — Федеративна рада, в Японії — Кабінет. Очолює уряд його глава (у Франції — Прем’єр-міністр, у Німеччині — канцлер, у Норвегії — Державний міністр). У президентських республіках (США), де ця посада відсутня, главою уряду є безпосередньо президент. Разом із главою уряду до його скла-ду входять віце-прем’єр, міністри, які очолюють окремі міністерства.

Згідно з Конституцією України суб’єктами виконавчої влади в Україні є:

1)         органи загальної компетенції — вищі органи у системі органів виконавчої влади;

2)         органи спеціальної компетенції — центральні органи виконав-чої влади;

3)         місцеві органи виконавчої влади.

У своїй сукупності ці суб’єкти утворюють єдину систему орга-нів виконавчої влади. Очолює систему органів виконавчої влади Ка-бінет Міністр України — вищий колегіальний орган виконавчої вла-ди, який відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України. У своїй діяльності Кабінет Міністрів керується Конституцією, закона-ми та актами Президента України. Кабінет Міністрів України, у межах

своєї компетенції, видає постанови та розпорядження, які підписує Прем’єр-міністр і які є обов’язковими до виконання.

Друге, після Кабінету Міністрів, місце у виконавчої вертикалі влади посідають центральні органи виконавчої влади, до яких вхо-дять:

1)         міністерства;

2)         державні комітети (державні служби);

3)         центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом (Антимонопольний комітет, Фонд держмайна, Управління де-ржаної охорони, СБУ тощо).

Центральні органи виконавчої влади можуть мати свої територі-альні органи, які утворюються, реорганізуються і ліквідуються у по-рядку, встановленому законодавством, а також утворювати дорадчі та консультативні органи, склад і положення про яких затверджує Кабі-нет Міністрів України.

Важливу роль у системі органів виконавчої влади відіграють міс-цеві державні адміністрації, які здійснюють виконавчу владу в облас-тях и районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві і Севастополі. Вони наділенні правом представляти інтереси держави і приймати від її імені розпорядження, які діють на території відповід-ної адміністративно-територіальної одиниці. У своїй діяльності місце-ві державні адміністрації керуються Конституцією, законами, актами Президентами України, Кабінету Міністрів України та органів вико-навчої влади вищого рівня.

Місце виконавчої влади у системі державної влади визнача-ється, перш за все, метою її діяльності — забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина. Мета, у свою чергу, вимагає чіткого визначення суті виконавчих та розпорядчих функцій, які притаманні лише виконавчій владі і не збігаються з функціями ін-ших гілок влади.

Основною функцією виконавчої влади є виконання законів та інших нормативно-правових актів законодавчої влади і Президента України. Важливим напрямком діяльності виконавчих органів є здійс-нення розпорядчих функцій, тобто органи виконавчої влади для вико-нання актів законодавчої влади, указів та розпоряджень Президента України від свого імені видають управлінські акти, дають відповідні розпорядження.

Виконавча влада має універсальний характер, її органи безпере-рвно діють на всій території держави, спираючись при цьому на люд-ські, матеріальні та фінансові ресурси.

Судова влада — це одна з гілок державної влади, яка діє са-мостійно, незалежно від законодавчої і виконавчої влади, і реалі-зується шляхом здійснення правосуддя.

Отже, основною функцією судової влади є здійснення право-суддя.

Правосуддя — це особливий вид державної діяльності, яку проводить суд шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях адміністративних, кримінальних, цивільних та господарських сирав.

Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.

Правосуддя, на відміну від діяльності органів виконавчої влади, здійснюється одноособово суддею або судовою колегією у строго ви-значеній законом процесуальній формі. Правосуддя — це виключно судова діяльність.

Згідно з Конституцією України, суди є самостійною гілкою вла-ди і діють незалежно від законодавчої та виконавчої влади. Делегу-вання функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими орга-нами чи посадовими особами не допускається. Судова діяльність поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Свої функції суди здійснюють керуючись лише законом. Будь-яке втручан-ня в їх діяльність є недопустимим і має наслідком передбачену зако-ном відповідальність.

В Україні правосуддя базується на відповідних принципах, до яких необхідно віднести:

-          здійснення правосуддя виключно судами;

-          незалежність судів і підкорення їх лише закону;

-          державна мова судочинства;

-          законність;

-          рівність усіх учасників судового процесу перед законом і су-дом;

-          забезпечення доведеності вини;

-          змагальність сторін та свободи в наданні ними суду своїх до-казів і у доведенні перед судом їх переконливості;

-          підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;

-          забезпечення обвинуваченому права на захист;

-          гласність судового процесу та його повне фіксування техніч-ними засобами;

-          забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду;

- обов'язковість рішень суду.

Відповідно до Конституції та Закону України «Про судоустрій України» судову систему України складають:

1)         Конституційний Суд України;

2)         суди загальної юрисдикції.

Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації, її складають:

1)         місцеві суди;

2)         апеляційні суди, Апеляційний суд України;

3)         вищі спеціалізовані суди (Вищий господарський суд Украї-ни, Вищий адміністративний суд України);

4)         Верховний Суд України.

Окрім правосуддя судова влада у правовій державі здійснює функцію захисту прав і свобод людини і громадянина шляхом їх гара-нтування та поновлення, а також функцію стримування двох інших гілок влади шляхом здійснення конституційного нагляду і судового контролю за ними.