Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: file_get_contents(files/survey) [function.file-get-contents]: failed to open stream: No such file or directory in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 82
САТИРИ КНИГА ПЕРША : Антична література, Греція, Рим (частина 2) : Бібліотека для студентів

САТИРИ КНИГА ПЕРША


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 

Загрузка...

1

В чім, Меценате, тут річ, поясни, що немає такого, Хто б своїй долі радів – чи обрав її сам він, чи з нею Просто зіткнувсь – і не заздрив тому, хто на іншій дорозі? “О, щасливі купці!” – зітхає воїн під старість, Чуючи втому важку в загрубілім, натрудженім тілі. Іншої думки купець, коли буря судном захитає: “Воїнам краще – таки: лиш зав’яжеться бій – і відразу Скосить їх смерть або здобиччю втішить гучна перемога”. В місті правник селянинові заздрить, коли в його двері Стукає ранній прохач, хоча й півні ще дня не звіщали. Той, із села неохоче на суд поспішаючи в місто, “Лиш городяни, – зітхне, – лиш вони щасливі на світі”. Прикладів тих така сила кругом, що й Фабій – базіка

Антична література. Греція. Рим

Тут язика б натомив. Так ось, щоб ти не занудивсь, Слухай, до чого веду. Хай гукне якийсь бог їм: “Ану лиш, Спробую вам догодить: ти ось воїн тепер, а віднині Будеш купцем; ти, правник – селянином. Міняйтесь місцями: Ви переходьте сюди, ви – туди. Ворушіться ж, не стійте! Гей же!” – Стоять, наче вкопані. Щастя ж було під рукою! От і розгнівавсь Юпітер на них (та й по праву!), надувши Щоки обидві, й поклявсь, що, хоч як би його не благали, – До забаганок людських прислухатися більше не буде.

Ну, але годі. Цю мову повів я не з тим, щоб сміятись, Хоч і з усмішкою мовиться правда, хіба хто боронить? Так і хлопчині, щоб легше було йому грамоти вчитись, Пряник лагідний вчитель, буває, подасть – таки в школі. Все ж на поважне розмову звернім, занехаявши жарти.

Той, хто кривим лемешем тверду розорює землю, Той хитромудрий шинкар і той воїн, і ті, що квапливо Морем пливуть, потішають себе, що, хоча й натерпляться, Старість зате забезпечену матимуть: тихо й безжурно, Врешті, собі заживуть, нагромадивши вдосталь припасів. Он і мурашка, скажім, хоч мала, та з великим завзяттям Тягне й тягне все крихти якісь до свого муравища, Мовби на гору яку: про майбутнє й вона пам’ятає! Так, але хай лиш похилиться рік під сумним Водолієм, – Вже та мурашка з нори – ні на крок: споживає розумно Свій необхідний запас. А тебе ж ні зима, ні нестерпна Спека, ні море, ні меч, ні вогонь не відвернуть від зиску. Йдеш напролом, щоб ніхто не зрівнявся з тобою в багатстві. Що за приємність – зібравши з трудом таким силу – силенну Золота й срібла, те все закопать потім нишком у землю? “Раз надбери – й лиш мідяк позостанеться з цілої купи”. Може, в тій купі, що так бережеш, ти красу якусь бачиш? Хай на токах твоїх гори зерна височать після жнива, – Шлунок твій більше, ніж мій не помістить. Або, припустімо, В кошику хліб на плечі між рабами несеш, то чи більший Кусень тобі припаде, ніж рабові, що йшов без нічого? В межах природи живи – й не зажуришся тим, що зорав ти Сто, а не тисячу нив. “І все – таки дуже приємно Брати з великої купи!” – Чи ж пак? А якщо я з малої Скільки потрібно візьму, то чим моя скромна плетінка Гірша від засіків повних твоїх? А, бува, тобі треба Кухоль чи глек щонайбільше води, але ти на струмок той Звисока глянеш: мені випадало б, мовляв, зачерпнути Десь на великій ріці, а не тут! Через те найчастіше Тих, яким хочеться більше, ніж треба, знесе, відірвавши Разом із берегом, на бистрину розлютований Авфід.

Квінт Горацій Флакк

Хто ж не загарбує зайвого, той не черпатиме кухлем

Ні в каламутній воді, ані в хвилях життя не загубить.

Ну, але більшість людей у жадобі сліпій закликає:

“Скільки б не мав – докладай: по майні ж таки судять про тебе!”

От і почни з таким! Хай вже громадить, коли заповзявся

Бути нещасним. В Афінах колись багатій неохайний

Наче й не чув, як неславлять його, та ще й посміхався:

“Люди свистять мені вслід, ну і хай посвистять! Зате дома

Я собі сам у долоні плещу, споглядаючи гроші”.

Тантал так само, по шию в воді, до грайливої хвилі,

Спраглий, губами не міг дотягтись. Ти смієшся? Одначе

Йдеться про тебе, зміни лиш ім’я: усього настягавши

Хтозна звідкіль, на мішках тих лежиш, не склепляючи ока,

Їх бережеш, мов святиню яку, мов малюнкам, їм радий.

Що таке гроші, однак, і яке їх призначення, знаєш?

Хліб купують за них, до обіду вина трохи, словом,

Те необхідне, без чого, природно, страждала б людина.

Може, приємно тобі день і ніч півживому боятись

Кражі, підпалу, своїх же рабів, бо й вони щохвилини

Ладні тебе обікрасти й втекти. Від такого багатства

Хай мене добрі боги бережуть! А що, коли часом

Скрутить простуда тебе або ще в якійсь іншій недузі

Зляжеш колись, то чи маєш такого, хто б сів біля тебе,

Хто зготував би припарку, подбав, щоб досвідчений лікар

Виходив швидше тебе, твоїм дітям на втіху й родині?

Правда, здоров’я тобі ні дружина, ні син твій не зичать.

Всім ти ненависний: слугам, служницям, знайомим, сусідам.

Все ти за гроші б оддав, ще й ображений: “Дивно, чому це

Люди не люблять мене?” А за що ж такого любити?

Навіть, якщо б ти й родичів став прихиляти до себе,

Тих, що без труду твого дала тобі даром природа, –

Марно б намучив себе, нещасливче, як той, хто б узявся

Ослика вчити, щоб Марсовим полем, загнузданий, бігав.

Годі ж бо гроші збивати! А вже назбивав, то хоч менше

Думай про вбогість, забудь вже про страх, про турботи й, нарешті,

Трохи спочинь, осягнувши мету, а то ще й з тобою

Буде колись, як з Умідієм; байка недовга: багач той

Гроші міхами вже міряв, а сам зодягався в лахміття

В будень і в свято, неначе той раб, і тремтів аж до смерті:

“Ще, на біду, розорюсь!” Та знайшлась Тіндаріда й на нього

Та, що служницею в нього була, ним відпущена потім, –

З маху сокирою навпіл того багача розрубала.

“Що ж тоді радиш мені? Щоб я жив, як той Невій, чи, може,

Як Номентан?” – Аж ніяк. Ти крайнощі ці хіба вмисно

765

Взявся зіткнути чолом. Хоч тобі дорікаю за скупість,

Антична література. Греція. Рим

Це ще не значить, що я до вина, до гультяйства схиляю.

Є ж середина між тестем Візелія і Танаїсом!

Все має міру якусь, повсюди межі є певні,

Далі й ближче від них – даремно шукатимеш правди.

Звідки я вийшов, туди й повертаюсь: лихі ми на долю,

Як і скупий той, і заздримо всім, хто на іншій дорозі.

Глянеш ото, що в чужої кози повнішає вим’я –

Й сохнеш од заздрості; скільки ж на світі біднішого люду,

Вперто не бачить ніхто, лиш багатий нам скалкою в оці,

Та перевершиш його – і попереду знову багатший.

Так, коли в дзвоні копит, вириваючись із загороди,

Мчать колісниці стрімкі, лиш переднього бачить погонич,

Тільки його переслідує він, зневажаючи задніх.

Ось чому важко такого знайти, хто б сказав, що приємно

Вік свій прожив і, життям задоволений, вийшов із нього.

Наче той гість, що своє і доїв і допив на бенкеті.

Ну, але досить, щоб ти не гадав, що сувій писанини

Вкрав я в Кріспіна каправого. Вже не додам ані слова.