ДО РИМЛЯН


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 

Загрузка...

Куди, куди, злочинці? Нащо знов мечі

Ви з піхов добуваєте? Чи мало крові розлилось латинської

Морями й суходолами? Не з тим, щоб вежі Карфагена грізного

Спалив нарешті римлянин, Щоб войовник – британець, досі вільний ще,

В кайданах через Рим пройшов, А щоб на радість парфам доконав себе

Наш Рим рукою власною. Таж ні вовки, ні леви не живуть отак:

Там свій свого не їсть живцем. Чи шал сліпий вас гонить, чи богів рука,

Чи злочин? Дайте ж відповідь! Мовчать. А на обличчях – ніби смерті знак:

Бліді й заціпенілі всі. Так – так, жорстока доля римський люд жене

І братовбивства гріх страшний, Відколи без вини тут пролилась, було,

Проклявши внуків, Рема кров.

Антична література. Греція. Рим