ДО ЛОЛЛІЯ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 

Загрузка...

Не відлунає – вір мені – те, що я, При гомінливім Авфіді зроджений, Співав, зріднивши небувало Віщі слова з передзвоном ліри. Хоч перше місце древній Гомер посів, Та не забуті – Піндар, Алкей грімкий, Сумний кеосець, не затих ще Струн Стесіхора поважний гомін,

Антична література. Греція. Рим

Ні те, що жартом Анакреонт співав, Не вмерло нині. Досі так солодко Бринить струна, що їй звіряла Тугу свою еолійська діва. Чи лиш Єлену Лакедемунянку, Волоссям пишним зваблену й одягом, Розшитим золотом, і царським Почтом, отак засліпив коханець? І Тевкр не вперше вміло стрілу пускав Кідонським луком. Троя не раз була В облозі. Не одні лиш, дужі, Ідоменей і Сфенел бували В боях, що гідні слави пісенної. Суворий Гектор і Деїфоб палкий Не вперше за жінок цнотливих Та за дітей прийняли удари. Жили герої й до Агамемнона, Та ніч бездонна їх, неоплаканих, Забутих криє: не складав їм Жоден співець голосної пісні. Безвісна мужність – як і безділля те, Що йде в могилу. Тож не мовчатиму Про тебе, Лоллію, не дам я Заздрій Мовчанці звести безкарно В бліду непам’ять стільки трудів твоїх! Ні сили духу, ні прозорливості Тобі не бракне як у щасті, Так і в біді – до кінця ти чесний. Обман жадливий строго караючи, Принаді грошей не піддавався ти; Не одного лиш року консул – Доти ще й будеш ним, поки судиш, Над зиском чесність високо ставлячи, Дари злочинця геть одкидаючи, І поки честь, мов зброю світлу, Гордо нестимеш крізь люд зіпсутий. Не той щасливий, в кого достатки є, – Це лиш омана. Славу щасливого По праву дай тому, хто вміє Божі дари споживать розумно, Кому й убогість буде за подругу, Зате неслава – гірша за смерть саму. Такий за друзів, за вітчизну Голову й нині складе безстрашно.

Квінт Горацій Флакк

ЕПОДИ