ДО АВГУСТА


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 

Загрузка...

Хто твердо й чесно йде до мети, тому Ні люд, у чварах скорий до злочину, Ні погляд грізного тирана Думки не збурять, ні Австер буйний,

Нестямний владар пінної Гадрії, Ані правиця Батька гримучого: Хай світ завалиться – уламки Вб’ють його, все ж не навчивши страху.

Так Поллукс, кажуть, так і Алкмени син Сягнули неба, зоряних веж його. Між ними й Август там на ложі Нектар до вуст піднесе пурпурних.

За мужність, Вакху, так і тебе везли Твої тигриці, хоч не бували ще В ярмі; так Ромул наш уникнув Орка на Марсових дужих конях,

Коли Юнона мову ось так вела Богам на втіху: “Трою зруйновано З вини того судді – злочинця Й жінки заблудлої; край для помсти

Мені й Мінерві даний відтоді ще, Як нагороди Лаомедонт не дав Богам належної – для помсти З людом усім і вождем лукавим.

Та вже не сяє гість горезвісний той Лаконській кралі. Зброєю Гектора Підступний рід Пріама нині Вже не долає ахейців мужніх.

Минулись чвари – з ними й виснажлива Війна вляглася. Тут же і гнів тяжкий Забувши й ненависть, оддам я Марсові внука, що жриця з Трої

Мені зродила. Хай він увійде вже В ясні оселі, хай і нектару смак Пізнає там – його вітати В колі блаженних богів я згодна,

Щоб лиш між ними – Римом і Троєю – Шаліло море; будь-де вигнанці ті Хай благоденствують, щоб тільки Там, де Паріс і Пріам зотліли,

Стада гуляли, звір щоб ховав собі Антична література. Греція. Рим

Малят безпечно, – хай у віках стоїть У сяйві слави Капітолій, Рим хай закони дає мідійцям, Хай всім на острах ширить ім’я своє Аж ген, де хвилі моря Середнього Від Африки Європу ділять, Ніл де, розлившись, поля годує.

Хай має звагу нехтувать золотом, Що під землею, – краще – бо там йому, Ніж має жадібність будити Смертних, що й з храмів його зривають.

А стріне межі в світі широкому – Нехай відважно списом торкнеться їх, Щоб бути там, де палить сонце, Й там, де в імлі все й дощах сльотливих.

Проте квірітам я пророкую це При тій умові, щоб не взялись вони Чи в шану предкам, чи в полоні Мрій відновити дідівську Трою:

Розпочалося б Трої життя нове В лиху годину – до перемоги я, Юпітера сестра й дружина, Знов проти неї вела б загони.

Хай мідні стіни тричі сам Феб кладе Довкола неї – тричі зруйнують їх Мої аргосці; полонянка Три рази мужа й синів оплаче”.

Але ці речі – не для грайливих струн! Куди ти, Музо! Вже ж не тобі звіщать Слова богів! Не здрібнюй, вперта, Велич таку на ладу легкому.