ДО РИМСЬКОГО ЮНАЦТВА


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 

Загрузка...

Хай вчиться радо зносити злигодні Юнак, суворим військом гартований, Хай списом він, умілий вершник, Страх наганяє на диких парфів.

Під голим небом хай у тривогах він Життя проводить; хай на сам вид його З ворожих стін цариця скрушно Мовить дочці – нареченій: “Горе!

Коли б не зваживсь юний обранець наш, Який так мало досі боїв пізнав, Того страшного в гніві лева Роздратувати собі на згубу!”

Лягти за край свій – любо і почесне! А смерть нещадна й за втікачем майне, У спину вдарить боязкому,

По підколінку різне тремтливім.

А Мужність, власним сяйвом ясніючи, Невдач не знає: нащо їй почесті? Не з волі натовпу хисткого Візьме або відкладе сокири.

Вона, до неба вхід одкриваючи Безсмертя гідним, стежці невтоптаній Радіє й, крилами змахнувши,

Ген понад юрми та багна лине.

Й мовчанка вірна високо ціниться: Якби хто зрадив невтаємниченим Церери таїнства – з таким я

В хаті б одній не селивсь, не сів би Вразить, буває, з підлим і чесного, Та Кара, хоч вона й кульгає, Рідко злочинника з рук упустить.

Квінт Горацій Флакк