ДО МЕЦЕНАТА


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 

Загрузка...

Незнаним досі, дужим крилом сягну Висот ефірних - я, двоєубразний Співець, і кину людні землі, Звившись, для заздрості недосяжний,

Понад містами. Hi, я не вмру - таки, -Хоча й з убогих - я, що на поклик твій Спішу, мій любий Меценате, -Стіксова хвиля мене не займе.

Уже пружніють, тоншають ноги, вже Взялись лускою, вже - наче лебідь я: Вже білий пух на пальцях бачу Вже за плечима я чую крила.

Ще мить - і злину, наче Дедала син, Співучим птахом - ген, де Босфор шумить, Де Сірти спрагнені гетульські

Й ген, де простори гіперборейські.

Мене впізнають колх і дакієць той, Що перед Римом так бадьорить себе, Далекий скіф, ібер, а далі -

Той, який в Родані гасить спрагу

Тож геть скорботу! Нинішній похорон -Це лиш омана; плач - не до речі тут! Облиш ті зойки. Нащо стільки Шани порожній моїй могилі?

Квінт Горацій Флакк