КНИГА ДРУГА ДО АЗІНІЯ ПОЛЛІОНА


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 

Загрузка...

З часів Метелла розбрат кривавий наш, Причини воєн, хід їх і наслідки, І долі гра, й вождів угоди, Вісниці лиха нового, й зброя

В крові ще теплій, ще не відомщеній, – Те все, непевне, викласти взявся ти, На стежку ставши, де зрадливо Тліє під попелом жар палючий.

Трагічна Муза хай на короткий час Покине сцену, поки опишеш нам Діяння ті – й меті високій Знову служитимеш на котурнах,

О Полліоне, славний захиснику Сумних підсудних, курії раднику! Тобі ж далматська перемога Лавром безсмертним чоло вповила.

Вже наче й нині чую ріжків хрипких Відлуння грізне, ніби й сурма гучить, Від блиску зброї он лякливо Дибиться кінь, полотніє вершник.

Здається, чую голос вождів самих На полі бою, в куряві, в славі їх... Скорився світ, усе схилилось, Осторонь – тільки душа Катона.

Юнона й інші, афрам прихильніші,

Боги, в безсиллі кинувши їх колись, Югурті вже дають у жертву Внуків його переможців славних.

Яке ще поле, вкрите могилами, Полите кров’ю, нині не свідчить всім Про чвари наші, про падіння Веж гесперійських, медійцям чутне?

Які ще води, ріки які страшних Не знали воєн? Де є ще море те, Яке б латини не багрили?

Де є той край, що не пив їх крові?

Та, занедбавши звичний свій лад легкий, Не снуй вже стільки. Музо, жалю того –

вінт Горацій Флакк

В печерах тінявих Діони Вдармо по струнах веселим плектром!