ДО ДРУЗІВ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 

Загрузка...

Лише фракійці б’ються, вино п’ючи, Для втіхи дане; варварський звичай цей Забудьте, хай не бачить крові Вакх, бо він любить і міру, й згоду.

Ганьба та сором – серед світильників І вин добірних перським ножем грозить! Безбожні свари ті облиште Й ляжте, на лікоть опершись, друзі!

Ждете, щоб з вами я і собі надпив Того фалерну? – Хай-но признається Брат Опунтійської Мегілли, Хто йому в серце влучив стрілою.

Баришся, бачу... Що ж, то не питиму, Хоч як благайте. Кожна любов твоя Вогнем не ницим, не ганебним Палить тебе, й благородній тільки

Здаєшся звабі. Ну-бо, шепни мені – Мовчати вмію... О нещасливцю мій! Яка ж тебе Харібда мучить, Гідного кращих дарів любові!

Яка ворожка протверезить тебе Фессальським зіллям, знахар чи бог який? З оков триликої Химери, Друже, тебе вже й Пегас не вирве.