ДО АВГУСТА


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 

Загрузка...

Досить градом сік, засипав снігами Батько весь наш край і на страх для Риму Свій же храм вразив, понад ним багряну

Знявши правицю. Що, як прийде знов – хвилювались люди – Грізних з’явищ вік і ті сльози Пірри, Дні, коли Протей своє стадо вигнав

З моря – на гори? Між густе гілля, на верхів’ї в’яза, Де лиш птах сідав, повтикались риби. Море грало скрізь, і пливли над лісом

Сарни лякливі. Жовтоводий Тібр – це при нас було вже – Враз на Рим помчав через лівий берег, Щоб владичий дім і святиню Вести

Хвилею збити. Так надмірно мстив проти волі Батька Тібру гнівний бог, покотивши хвилю Ген до тих святинь, коли вчув дружини

Ілії скарги. Буде знать про те, як точили в Римі Не на персів ніж, а на свого брата, Наша юнь; її ж, – через чвари предків, –

Так нині мало! Рине вниз наш Рим. До якого ж бога Має вдатись люд? І яким ще співом Нині вже глуху до благань тих Весту

Дівам схиляти? Хто ж за ті гріхи понесе покуту З волі Батька, хто? Появись, благаєм, Ти, що блиск рамен оповив у хмару,

Фебе – пророче! Може, ти до нас, Еріціно, прийдеш: Поруч – Купідон і веселі жарти? Може, спом’янеш позабутих внуків,

Праотче Марсе? Вже давно – гай–гай ! – наситився грою Ти, що любиш клич і шоломів сяйво Й грізний вид бійця, що зійшовсь віч–на–віч

З ворогом лютим. Може, ти явивсь, легкокрилий сину Майї, мов юнак, мов земна людина, Й те ім’я прийняв, що тобі дали ми, –

“Цезаря месник”?

Антична література. Греція. Рим

Щирим серцем дбай про народ Квіріна, Вік із ним живи, й хоча ми спіткнулись, – Нас не кинь в біді, не спіши злетіти

З подувом вітру В вись небесну; тут, поміж нами слався, Тут очолюй нас, опікуне – батьку. Хай не сміє перс, коли ти при владі,

Край наш топтати.