Оди КНИГА ПЕРША ДО МЕЦЕНАТА


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 

Загрузка...

Глянь, нащадку ясний давніх володарів, Меценате, хвало й захисте любий мій, Глянь довкіл: багатьом - тільки б у куряві Коней гнати стрімких; вихором - колесом

Лиш мету обігнуть - пальмова гілка вже Мчить їх ген, до богів, світу керманичів. Цей - на все йти готов, тільки б до почестей Люд квірітів хисткий втретє підняв його.

Той - гребе та гребе й сипле у засік свій, Що з лівійських токів літом змести вдалось. Хто ж оре залюбки батьківський лан, того Ти й за Аттала скарб не підіб’єш на те,

Щоб кіпрійським судном він борозну пливку Вів, лякаючись хвиль моря Міртойського. Хай-но вдарить крилом до Ікарійських вод Африк буйний - купець марить селом своїм,

Хвалить спокій, та ось - вже він судно слабке Знов ладнає: не звик, ситий, до голоду Є такий, що й за дня добрим вином старим Сам гоститися рад, келих по келиху,

Зручно лігши собі то під суничником, To при тихім струмку в закутку милому Інших - табір зове; співом ріжка й сурми Манить їх на війну - для матерів усіх

Щонайтяжчий проклін. Ну, а мисливцеві -Любо спати й в снігу - що йому пестощі? Він про жінку й забув: там, бач, на лань напав Вірний пес, а кабан - он уже сіті рве.

Я - з плющем на чолі, мудрих ознакою, Стану побіч богів; я од юрби майну В тінь гаїв, де в танку німфи з сатирами Мірно й легко пливуть, хай лиш Евтерпа нам

Флейту дасть голосну, хай Полігімнія Ніжно струни напне, по-еолійському Ще ж коли мене й ти лірним співцем назвеш, Я торкнуся зірок гордим чолом своїм.

Квінт Горацій Флакк