Життя хліборобів (II, в. 458-542)


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 

Загрузка...

Найщасливіше було б, коли б щастя свого пильнували, Просте життя хліборобів! Оподаль боїв та незгоди, Гойні грунта постачають самі їм поживу солодку. Хоч у палатах високих з важкими порталами вранці He напливає на них привітальників хвиля кипуча, He привертають очей черепахою биті одвірки, Золотом ткані убрання та бронзові вази корінфські; Хоч і біліє шорстка, багрецем фінікійським неткнута, Тога на них старосвітська, і простим єлеєм мастяться, -Мають зате вони спокій, безпечність, нерушену щирість, Всяких дарунків землі подостатком, а втіху дають їм Гроші, проточні стави, прохолода міжгір'їв Темпійських, Мукання дальнє корів та дрімота в гаю під кущами. Випаси в них соковиті, гаї дичиною багаті, I працьовита, до вбогих потреб призвичаєна молодь; Свята веселі, шанована старість. Злітаючи в небо, Слід найостанніший свій поміж ними покинула Правда.

Публій Вергілій Марон

Музи, дорожчі мені від усього на світі! Богині,

Що найпильніше служу вам і серцем шаную я щирим,

Хай мені вкажуть причини обходу сузір кругового,

Сонця скорботних затемнень і місяця дивних зникань тих,

Звідки у нас землетруси і хвиль невідпорних припливи,

Що то за сили здіймають і знову осаджують море,

Чом поспішає узимку зайти й потонуть в Океані

Сонце, і що заважає коротким ночам залишатись.

Як же не дано мені світових таємниць доступитись,

Якщо холодної крові тяжить кругобнг надо мною,

To, не шукаючи слави, вподобаю нуві джерела,

Шану віддам я річкам та долинам. Рівнини Сперхея,

Де ви? Верхів'я Тайгета, де Вакхове свято обходять

Діви спартанські? О, хто б мене взяв на узбіччя холодне

Гема і вмить під наметом дрімучого лісу поставив!

Щастя довідавсь, хто зміг розпізнатися в силах природи, Хто всі жахи потоптав і долю свою невідхильну Кинув до ніг і суворого рев Ахеронта зневажив. Але щасливий і той, хто спізнався з сільськими богами: Паном старезним, Сільваном і німф хоровими танками. He причарують того ні різки громадянської влади, Hi багряниця царя, ні парфянських царевичів зграя, Hi наддунайське повстання, ні даків насмілених змова, Hi на поталу призначені землі. Над долею бідних Уболіває він серцем, скарбам багатійським не заздрить. Бо що доспіє в саду і що вродить рілля урожайна, -Досить йому на життя. Він не знає суворих законів Несамовитого Ринку, ні Сховища актів державних.

Інший турбує веслом простори морів небезпечних, Інший береться до зброї і важить на царські чертоги; Цей облягає міста і руйнує будинки нещасні, Щоб попивати із чаш многоцінних і спати на тірськім Пурпурі; той над закопаним золотом труситься, чахне; Той, остовпілий, стоїть перед рострами; ті розкошують, Оплески вчувши гучні по лавах усіх театральних! Ті ж, у затятих боях братерськую кров розкропивши, Йдуть на вигнання, покинувши рід і пороги вітчизни, Іншого краю собі під чужинним шукаючи сонцем.

Ратай розорює землю широко закривленим плугом; 3 неї живе цілий рік, підтримує дім і державу 3 неї худобу годує і з гурту бичків надійннших, I відпочинку не знає; то сад похилився гілками,

            Антична література. Греція. Рим   

To розродилися вівці, то копи нажатого хліба

Звозити треба з ріллі, виповняючи збіжжям комори.

Прийде зима - сікіонку сочисту пускай на олію;

Жолудем ситих свиней завертай у хліви. Лісової

Ягоди, овочу повно осіння пора посилає;

I, розхилившись на всонні, рудіють важкі виногрона.

Любі дітки обступають його, з поцілунками виснуть;

Дім господарський додержує честі; молочні корови

Щедро набілом його оділяють; на лузі веселім

Вперті одне на однй цапенята наставили ріжки.

Свята надходять. В траві розпростершись, у дружньому колі

Круг святкового вогню та заквітчаних чаш, закликає

Жертвою він і зливанням тебе, о Ленею; на в'язі

Ставить мету для пастуших списів, і засмалене тіло,

Звикле до вправ, оголяє пастух для сільських перегонів.

Тим старосвітським звичбєм жили і сабіняни давні; Ромул його шанував. 3 ним Етрурія сил набувала; Вірний звичаєві, Рим став найкращим містом у світі, Сім сусідніх горбів однією обвівши стіною. Поки всесвітнє берлу не дісталось цареві Діктеї; Поки зажерливий люд ще не різав биків на поживу, Так золотий утішався Сатурн на землі плодовитій. Сурем тоді бойових не чуть було звуку різкого, I на твердому ковадлі залізних мечів не кували...

Так, але всю уже путь ми на полі пройшли скаковому, -Коням з гарячої шиї пора хомути поздіймати.