ГЕОРПКИ На костях (I, в. 483—497)


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 

Загрузка...

В ті вікопомні дні все віщувало нам Криваві зграї бід. Нелагідним богам, О, якдаремно ми офірами годили: В утробі наших жертв лише зловісні жили Знаходили жерці; кров била в джерелбх, I ніч розносила по вимерлих містах Погрозливе виття голодної вовчиці. Серед ясного дня спадали блискавиці Й комети в темрявих палали небесах. В лихій усобиці, в погибельних боях Знов зустрічалися братерські легіони, I вдруге римська кров точилася червона Під мурами Філіпп, на ярий цвітдолин. Колись настане час, і мирний селянин, В тім краї ідучи облогом-новиною, Віднайде меч і спис, поточений іржою, I білим лемешем у чорній борозні Натрапить на шолом і стріли мідяні, I стане, вражений розбіжними чуттями, На полі тім страшнім, над білими костями.