ЧЕТВЕРТА ЕКЛОГА


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 

Загрузка...

Музи Сіцілії! Нині почнем поважнншої пісні;

Кущ тамариску, гаї та діброви не всім до вподоби:

Вже як співать про ліси, хай той спів буде консула гідний.

Час надіходить останній по давніх пророцтвах кумейських; Низка щасливих віків на землі починається знову Знову вертається Діва, вертається царство Сатурна: Парость новітню богів нам із ясного послано неба.

Ти лише, чиста Діано, злелій нам дитину ту дивну: 3 нею залізна доба переходить, спадає в непам'ять, Вік настає золотий! Непорочна, твій Феб уже з нами!

В консулування твоє, Полліоне, це станеться чудо, Місяці дивні, щасливі літа розпочнуться від тебе: Щезнуть останні сліди диких чварів і братньої крові, Від ненастанних тривог земля відпочине стражденна. Хлопчику любий! Надійдуть часи, і побачиш ти небо, Світлих героїв побачиш і сам засіяєш в їх колі, Правлячи світом усім, втихомиреним зброєю батька.

Зразу ж родюча земля принесе тобі перші дарунки: Ладан поземний та кручений плющ зростить без насіння, Лотосом вся процвіте, засміється веселим акантом. Кози самі понесуть молоко з полонини додому; Смирна худоба без страху на лева глядітиме в полі. Квіти ласкаві, рясні поростуть край твоєї колиски. Згине і ворог твій - змій, і все зілля отрутне загине, I ассірійський амом ніби килимом землю укриє.

Виростеш ти і почнеш дізнаватись про славу героїв, Батькову славу пізнаєш і мужності міць непохитну, -Колосом буйно-важким заговорять лани неосяжні,

Антична література. Греція. Рим

Терна колючого кущ зчервоніє від грон виноградних, Листя суворих дубів золотистим ороситься медом.

Дещо лишиться, проте, із давнішніх гріхів та нещастя, Випливуть в море човни, і місто оточиться муром; Рало по лону землі борозною глибокою пройде. З’явиться Тіфіс новий, і юнацтво добірне, відважне Славну збудує Аргу і в криваві походи полине.

З військом хоробрим Ахілл проти нувої вирушить Трої.

Мужем ти станеш і віку дозрілого дійдеш. Чи бачиш:

В морі не видно вітрил, кораблі соснові не возять

Краму по хвилях морських; все, що треба, земля дає людям,

Оранки більше нема, ні ножа для кущів виноградних;

Скинув волові ярмо з терпеливої шиї плугатар.

Вовни не красять уже у фарби, пороблені штучно: Нині вівця на пасовищі ходить в одежі червленій, Кольором ясним шафрану та пурпуром міниться темним; Нині природний сандикс одягає ягнят недорослих.

Дивні, надходьте, віки! До своїх веретен нахилившись, Присуд сповняючи Долі, так випряли парки нехибні. Час вже обняти тобі руками дитячими владу, Вибранцю милий богів, Юпітера славний нащадку! Глянь, як на радості всесвіт дрижить, як радість проймає Море, і простір землі, і безодню глибокого неба; Глянь, як подвиглось усе назустріч майбутньому віку. О, коли б мав я на світі прожить і, як пан свого хисту, Співом прославить гучним твої вчинки для пізніх нащадків! Ні, проти мене не встояв тоді б ні Орфей-ісмарієць, Ані досвідчений Лін, хоч обом їм боги помагали – Калліопея Орфею, а Лінові – Феб гарнолиций. Навіть і Пан, коли став би зо мною до суду аркадців, Навіть і Пан-чарівник признав би мою перемогу! Хлопчику любий, навчися ж вітати, всміхаючись, матір; Болю і прикрих страждань довелось їй натерпітись досить. Хлопчику любий, навчися! Кого-бо не пестила мати, Той не зазнав ні поваги богів, ні кохання богині.

Публій Вергілій Марон