Книга шоста


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 

Загрузка...

13.       В усій Галлії існує лише два класи людей, що користуються певною суспільною вагою і пошаною, простий народ там тримають на положенні рабів: сам по собі він ні на що не зважується і не допускається ні на які збори. Більшість, страждаючи від боргів, великих податків і кривд з боку сильних, добровільно йде в рабство до знаті, котра має над ними усі права господарів над рабами. Та вищезгадані два класи – це друїди і вершники. Друїди беруть діяльну участь у справах богошанування, спостерігають за правильністю громадсь-ких жертвоприношень, витлумачують усі питання, що пов’язані з релігією; до них же прихо-дить багато молоді для навчання наукам, і узагалі вони користуються в галлів великою по-шаною. Саме вони виносять вироки майже в усіх спірних справах, громадських і приват-них; чи скоєно злочин або вбивство, чи йде позов про спадщину чи про межі – вирішують ті ж самі друїди; саме вони призначають нагороди і покарання; і якщо хтось – чи це буде окрема людина, чи цілий народ – не підкориться їхній постанові, тоді вони відлучають вин-ного від жертвоприношення. Це у них найтяжче покарання. Відлучений в такий спосіб вва-жається безбожником і злочинцем, усі його цураються, уникають зустрічей і розмов з ним, немов він заразливий, щоб не зазнати лиха; як він не домагався б, але для нього не чи-ниться суд; немає в нього і права на якусь посаду. На чолі всіх друїдів стоїть один, котрий користується серед них найбільшим авторитетом. Після його смерті спадкоємцем стає найбільш гідний, а якщо таких декілька, то друїди вирішують справу голосуванням, а іноді суперечка про першість вирішується навіть за допомогою зброї. У визначений час року друїди збираються на збори в освяченому місці в країні карнутів, що вважається центром усієї Галлії. Сюди звідусіль сходяться всі причетні до судових справ і підкоряються їхнім по-становам і вирокам. Їхня наука, як думають, виникла в Британії і відтіля перенесена в Галлію; і дотепер, щоб грунтовніше з нею познайомитися, вирушають туди з метою її вив-чення.

14.       Друїди зазвичай не беруть участі у війні і не платять, як інші, податків [вони вза-галі звільнені від військової служби і від всіх інших повинностей]. Внаслідок таких переваг частина людей сама приходить до них у науку, частину посилають батьки і родичі. Там, ка-жуть, вони вчать напам’ять безліч віршів, і тому деякі залишаються в школі друїдів до двад-цяти років. Вони навіть вважають гріхом записувати ці вірші, тим часом як майже у всіх інших випадках, саме в громадських і приватних записах, вони користуються грецьким ал-фавітом. Мені здається, такий порядок у них заведений з двох причин: друїди не бажають, щоб їхнє навчання ставало загальнодоступним і щоб їхні вихованці, надміру покладаючись на запис, менше уваги звертали на зміцнення пам’яті; та й дійсно, з багатьма людьми бу-ває, що вони, знаходячи собі опору в записі, з меншою старанністю вчать напам’ять і за-пам’ятовують прочитане. Більше за все намагаються друїди зміцнити переконання в без-смерті душі: душа, за їх вченням, переходить після смерті одного тіла в інше; вони дума-ють, що ця віра усуває страх смерті і тим збуджує хоробрість. Крім того, вони багато гово-рять своїм молодим учням про світила і їхній рух, про величину світу і землі, про природу і про могутність та владу безсмертних богів.

15.       Інший клас – це вершники. Вони усі йдуть у похід, коли це необхідно і коли почи-нається війна (а до приходу Цезаря їм доводилося майже щорічно вести наступальні чи

Антична література. Греція. Рим

оборонні війни). До того ж, той, хто знатніший і багатший, тим більше він має при собі слуг і клієнтів1. Лише в цьому вони бачать свій вплив і могутність.

16.       Усі галли надзвичайно побожні. Тому люди, вражені тяжкими хворобами, а також ті, хто проводить життя у війні й в інших небезпеках, приносять чи дають обітницю прине-сти людські жертви; цим у них заправляють друїди. Саме галли вважають, що безсмертних богів можна умилостивити не інакше, як принесенням у жертву за людське життя також людське життя. У них впроваджені навіть громадські жертвоприношення. Деякі племена використовують з цією метою зроблені з лози величезні опудала, які наповнюють живими людьми; вони підпалюють їх знизу, і люди згоряють у полум’ї. Але, на їхню думку, ще більше можна догодити безсмертним богам принесенням в жертву тих, хто спіймався на злодійстві, грабунку чи іншому важкому злочині; а коли таких людей не вистачає, тоді во-ни приносять в жертву навіть невинних.

17.       Серед богів2 вони понад усе шанують Меркурія. Він має найбільше за всіх інших богів, зображень; його вважають винахідником усіх мистецтв; він же вказує напрями доріг і служить провідником у подорожах: вважають також, що він сприяє збагаченню і допома-гає у торгових справах. Крім Меркурія, вони поважають Аполлона, Марса, Юпітера і Мінер-ву. Про ці божества вони мають приблизно такі ж уявлення, як інші народи: Аполлон відга-няє хвороби, Мінерва вчить основам ремесел і мистецтв, Юпітер має верховну владу над небожителями, Марс керує війною. Перед рішучим боєм вони зазвичай присвячують йому майбутню військову здобич, а після перемоги приносять у жертву все живе, що було захоп-лене, іншу ж здобич зносять в одне місце. В багатьох громадах можна бачити цілі купи подібних предметів в освячених місцях, і дуже рідко трапляється, коли хтось знехтує цим релігійним звичаєм і насмілиться сховати щось зі здобичі чи взяти з купи: це загрожує му-ченицькою стратою.

18.       Всі галли вважають себе нащадками [батька] Діта3 і говорять, що це відповідає вченню друїдів. З цієї причини вони обчислюють і визначають час не за днями, а за ноча-ми: день народження, початок місяця і року вони обчислюють так, що спершу йде ніч, за нею день. Іншими своїми звичаями вони відрізняються від інших народів, головним чином тим, що дозволяють своїм дітям наближатися до себе на людях не раніше, ніж вони досяг-нуть повноліття і військового віку, і вважають непристойним, щоб син у дитячому віці з’яв-лявся на публіці разом з батьком.

19.       До грошей, що чоловік отримує в посаг за дружиною, він додає таку ж суму, ви-ходячи з оцінки свого майна. Цей об’єднаний капітал знаходиться у спільному вжитку, і при-бутки з нього накопичуються. Той з подружжя, хто переживе іншого, отримує обидві поло-вини капіталу разом з накопиченими за увесь час відсотками. Чоловіки мають над дружи-нами, так само, як і над дітьми, право життя і смерті, і коли помирає знатна людина – голо-ва родини, то збираються його родичі і, у випадку, якщо його смерть викликає якісь підо-зри, катують дружин, немов рабів, і викритих страчують після різних тортур, також і спален-ням. Похорон у галлів, порівняно з їхнім способом життя, пишний і супроводжується вели-

1          Клієнти – особи, що перебували у Давньому Римі в залежності від якоїсь знатної людини – па-

трона і знаходились під його опікою.

2          Цезар називає римськими іменами кельтських богів з подібними функціями.

3          Діт – кельтський бог підземного царства, відповідає римському Плутону; відлік часу не за днями,

а за ночами був розповсюджений і серед інших народів Європи (напр., германців).

Гай Юлій Цезар

кими витратами. Усе, що, на їхню думку, було миле небіжчику за життя, вони кидають у во-гонь, навіть тварин; ще незадовго до нашого часу з дотриманням усіх похоронних обрядів спалювалися разом з небіжчиком його раби і клієнти, якщо він їх дійсно любив.

20.       У найбільш організованих громадах існує суворий закон, згідно якого кожний, хто довідається від сусідів – чи буде це просто балаканина чи конкретний поголос – таке, що загрожує громадським інтересам общини, мусить доносити владі і не повідомляти нікому іншому, тому що, як показав досвід, хибні чутки часто лякають людей безрозсудних і не-досвідчених, штовхають їх до необдуманих дій і змушують приймати відповідальні рішен-ня у найважливіших справах. Влада, вважаючи за потрібне приховати, приховує, а те, що вважає за корисне, повідомить народу, але взагалі про державні справи дозволяється го-ворити тільки на народних зборах.

21.       Звичаї германців багато в чому відрізняються від галльських звичаїв: у них не-має друїдів для відправи богослужіння і вони надають мало значення жертвоприношен-ням. Вони вірять тільки в таких богів, яких вони бачать і які їм вочевидь допомагають: у сон-це, Вулкана і місяць; про інших богів вони не знають і не чули. Усе життя їхнє проходить у полюванні й у військових вправах: вони з дитинства привчаються до праці й суворого жит-тя. Чим довше молоді люди зберігають цнотливість, тим більшу мають славу серед своїх: на їхню думку, це збільшує ріст і зміцнює силу м’язів; знати до двадцятилітнього віку, що таке жінка, вони вважають найбільшою ганьбою. Однак це і не приховується, тому що чо-ловіки і жінки разом купаються в ріках і вдягаються в шкіри чи невеликі хутра так, що зали-шають значну частину тіла оголеною.

22.       Землеробством вони займаються мало; їхня їжа складається головним чином з молока, сиру і м’яса. Ні в кого з них немає визначених земельних ділянок і взагалі земель-ної власності, але влада і князі щороку наділяють роди і об’єднані союзи родичів землею, визначаючи її кількість і місце на власний розсуд, а через рік змушують їх переходити на інше місце. Такий порядок, на їхню думку, запроваджений з різних причин; щоб захоплені осілим життям люди не втратили інтерес до війни, змінивши його на заняття землеробст-вом, щоб вони не прагнули до придбання великих маєтків і люди сильні не виганяли б слаб-ких з їхніх володінь; щоб люди не надто зміцнювали будівлі, боячись холодів і спеки; щоб не народжувалася в них жадібність до грошей, через що виникають партії і розбрати; на-решті, це кращий засіб керувати народом, зміцнюючи стан його вдоволеності, оскільки кож-ний бачить, що в майновому відношенні він не поступається людям наймогутнішим.

23.       Чим більше спустошує якась громада сусідні землі і чим просторіша навколо неї територія, тим більша у неї слава. Справжня доблесть, у розумінні германців, у тому і по-лягає, щоб сусіди, вигнані зі своїх земель, ішли далі і щоб ніхто не насмілювався оселяти-ся поблизу; разом з тим вони вважають, що вони будуть знаходитися в більшій безпеці, як-що усуватимуть привід для остраху перед несподіваними набігами. Коли община веде обо-ронну війну, вона обирає для керівництва особливу владу з правом життя і смерті. У мир-ний час у них немає загальної для всього племені влади, але старійшини областей і пагів1 чинять суд серед своїх і залагоджують суперечки. Розбої поза межами власної країни в них не вважаються ганебними, і вони навіть схвалюють їх як кращий засіб для занять молоді і для усунення неробства. І коли якийсь князь пропонує себе на народних зборах в якості вождя [такого набігу] і викликає бажаючих за ним піти, тоді піднімаються усі, хто перей-

Паг – сільська община: поселення, край, округа.

Антична література. Греція. Рим

мається задуманою справою й особою вождя, і під схвальну реакцію народного загалу обіцяють свою допомогу. Але тих, хто потім не піде, вважають дезертирами і зрадниками, і після цього вони втрачають довіру. Образити гостя германці вважають гріхом, і хто б у якій справі до них не прийшов, його захищають від кривди, визнають його недоторканним, для нього відкриті всі домівки і з ним усі діляться їжею.