До брата (101)


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 

Загрузка...

Скільки морів переплив і земель перейшов я, щоб нині,

Брате, над гробом твоїм, журно схиливши чоло, Шану, належну померлим, віддати тобі вже востаннє,

Марно розмову вести з прахом безмовно-німим. Заздрісна доля тебе передчасно забрала від мене...

Горе! Тепер я один, брате мій бідний, зоставсь. Ось і складаю тобі за звичаєм предків сьогодні,

В серці тамуючи біль, ці подарунки сумні. Глянь, вони мокрі від сліз, від братових сліз неутішних,

То ж не відкинь їх, прийми, брате, й навіки прощай.