До Фурія та Аврелія (12)


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 

Загрузка...

Аврелій і Фурій - Катуллові друзі:

Куди б не пішов він, - ви тими ж стежками:

На море Індійське, що рве і бурхбє

В бою з берегами,

До саків далеких, до ніжних арабів,

Між парфи, стрільців племено гострозоре,

В Єгипет пекучий, де Нілові гирла

Замулили море...

Поглянули б з ним ви й за гори Альпійські,

В долини, де Цезар прославивсь великий,

На Рейн пограничний і острів Британський,

Далекий і дикий.

I все, що б там Доля мені не послала,

Зо мною ви радо усе б поділили...

Тож прошу моїй передати коханій

Це слово немиле:

Дай боже їй жити й повік процвітати,

I триста коханців водити з собою.

I серце їх бідне лукавою тільки

В'ялити жагою.

Моєї ж любові вона не діждеться:

Кохання Катуллове вмерло, упало,

Як квіт польовий, коли пройде по ньому

Залізнеє рало.

(26)