Книга VI


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 

Загрузка...

10.       По цих словах Венера налітає на неї, скрізь дере на ній одежу і, розпатлавши їй

волосся, чубить її, трясе за голову і б’є боляче, а потім, набравши пшениці, ячменю, про-

са, маку, гороху, сочевиці й бобів і перемішавши все, мовить до неї так:

– Здається мені, що така невродлива служниця, як ти, здатна запобігати ласки у своїх коханців хіба що своєю пильністю; отож, і я випробую зараз твою працьовитість. Пе-ребери змішану купу цього насіння і, поклавши кожну зернинку відповідно до сорту й по-одинці, покажи мені готову роботу надвечір.

Отак, призначивши їй таку силу насіння, сама вона вирядилась на чийсь весільний бенкет. Псіхея ані рукою не рушить до тієї перемішаної і нерозбірної купи, а, остовпіла з безмірності такого завдання, стоїть мовчки. Тоді маленька селяночка-мурашка, бачачи трудність тієї праці і змилувавшись над подругою великого бога та, жахнувшись суворості її свекрухи, біжить щодуху і скликає та благає все плем’я сусідніх мурашок:

– Змилуйтесь, моторні вихованки всеплодючої землі, змилуйтесь! Допоможіть як-найшвидше жінці Амура, прегарній дівчині, що зараз у небезпеці!

Набігають одні за одними хвилі шестиногих народів і з пильним поспіхом розбира-ють по зернині всю купу і, відділивши та поклавши окремо кожний сорт, швиденько зника-ють з очей.

11.       На початку ночі Венера, підпоєна вином і обвіяна пахощами, вертається з

весільного бенкету, маючи всю постать обвиту блискучими трояндами. Побачивши старан-

не виконання дивної праці, вона каже:

Антична література. Греція. Рим

– Не твоя це праця, негіднице, і не твоїх рук, а того, кому ти, на своє та й на його ли-хо, сподобалась.

І, кинувши їй шматок простого хліба, кладеться спати. Тим часом Амур, сам один за-мкнений під сторожею у внутрішній частині дому, в самотній спальні, був під пильним на-глядом, – почасти, щоб не погіршити стану незагоєної рани жвавим пустуванням, а почас-ти, щоб не міг він зійтися з своєю улюбленою. Отак проминула похмура ніч для обох зако-ханих, розлучених і відокремлених під одним дахом. Та ледве з’явились коні Аврори, Ве-нера кличе до себе Псіхею і каже їй:

– Бачиш оцей гай, простертий понад довгими берегами річки, чиї преглибокі пучини витікають із близького джерела? Там блукають вівці блискучі, вкриті золотою вовною, па-сучись без сторожі. Наказую тобі, – яким хоч способом принести мені жмут вовни з того до-рогоцінного руна!

12.       Радо подається Псіхея в дорогу – не так, щоб виконати наказ, якскоріше, щоб

відпочити від своїх злигоднів, кинувшися з високого берега в річку. Але з річки віщає до неї

легким шелестом ніжного повітря натхненна згори солодка кормителька музики, зелена

очеретинка:

– Псіхеє, ти, що зазнала таких мук, не скверни моїх святих вод своєю нещасною смертю і не приступайся в цю годину до тих страшенних овець, бо вони, набираючи собі розпалу від сонячної спеки, впадають звичайно в дикий шал і гострим рогом, кам’яним ло-бом, а іноді навіть отруйним кусанням лютують, смертним на згубу. Та коли південь угамує жар сонця і вівці зійдуться почивати в холодку над річкою, ти зможеш заховатись під висо-ким платаном, що разом зо мною п’є ту саму струмину, а коли вівці заспокояться, позба-вившись шалу, ти, гойдаючи віття оцього гаю, назбираєш золотої вовни, що тут і там зви-сає на переплетеному галуззі.

13.       Отак проста й людяна очеретина подавала зневіреній Псіхеї спасенну пораду.

Вислухавши її пильно, Псіхея не мала чого розкаюватись у своїй слухняності: додержую-

чись цього всього, вона крадькома, без великих труднощів, збирає м’яку вовну з жовтого

золота і приносить повну пазуху Венері. Та хоч яка небезпечна була ця друга робота, вона

не знайшла ніякого визнання у Венери, що, насупивши брови і гірко всміхаючись, мовить

до неї:

– І знову бачу, що той ошуканець допоміг тобі в цій справі! Але тепер я вже пильно випробую, чи справді є в тебе відвага і надзвичайний розум. Поглянь на оту високу гору і на стрімку скелю на її верху, з якої витікають хвилі темної води з чорного джерела і, впада-ючи в близьке провалля, зрошують стігійські болота та вливаються в хрипкі потоки Коціту. Саме звідти, з найглибшого джерела та внутрішнього виру, зачерпни льодяної вологи і при-неси мені негайно в оцьому глечику!

При цих словах і при страшенних загрозах подала вона їй витесану з кришталю по-судинку.

14.       Пильно пришвидшуючи ходу, Псіхея біжить до найвищого шпиля гори, певна, що

там принаймні знайде вона кінець свого нещасного життя. Та коли вона дійшла до підошви

тієї гори, то побачила смертельну небезпеку цієї непевної справи. Перед нею була

безмірно висока скеля, стрімка та неприступна, і слизька круча; жахні джерела вибухали

просто з кам’яних пащ і відразу з розколин прямовисної стіни спадали круто вниз, а потім,

укриті в вибитому річищі вузького водостоку, непомітно впадали в сусідню долину. Справа

й зліва з вищерблених щілин виповзають люті дракони, висуваючи довгі шиї; вони не

Луцій Апулей

сплять ніколи, і їх зіниці призначені для вічного світла. Та й самі голосисті води досить оберігали себе; бо раз у раз вигукували вони: “Назад!” – “Що робиш? Зваж!” – “Що чиниш? Бережись!” – “Тікай!” – “Загинеш!” Отак самою неможливістю немов закам’янена Псіхея, хоч і присутня тілом, стояла, мов безтямна, і, зовсім роздавлена вагою неминучої небезпе-ки, не мала навіть останньої втіхи – сліз.

15.       Але ця тривога невинної душі не лишилась скритою від високих очей доброго

провидіння; бо той царський птах всеблагого Юпітера з’явився раптом з простертими кри-

лами – той хижий орел, що пам’ятав про давню свою службу, коли він під проводом Купідо-

на приніс Юпітерові фрігійського виночерпія; тепер він, несучи вчасну допомогу і шануючи

божество того самого бога в стражданнях його жінки, кидає височини Юпітерових шляхів і,

прилетівши перед обличчя Псіхеї, мовить:

– А ти, зрештою, простодушна і необізнана в таких речах дівчина, сподіваєшся, що зможеш украсти або хоч одержати єдину краплю з цього найсвященнішого і не менш лю-того джерела? Чи ж не знаєш ти, хоч з чужих слів, що ці стігійські води страшні навіть для богів і для самого Юпітера? І що так, як ви присягаєтесь промислом богів, – так боги зви-чайно присягаються величчям Стіксу? Проте дай мені свій глечик!

І, відразу вхопивши його, спішить наповнити водою: надавши руху громаддю роз-простертих крил, пробираючись поміж лютими, повними зубів щелепами і трижалими язи-ками драконів, повертаючись направо й наліво, набирає він жаданої води, що загрожує йо-му і радить тікати геть цілим. Але він вигадує, ніби потребує її з наказу Венери, якій він, мовляв, служить; і це трохи полегшило йому доступ.

16.       Отак, діставши з радістю повний глечик, Псіхея поспішно принесла його Венері.

Та й тоді не змогла вона ублагати волі розгніваної богині. Бо та, загрожуючи їй ще більши-

ми й гіршими карами і згубно всміхаючись, каже:

– Як бачу, ти велика і дуже спритна чарівниця, що так мої доручення виконала сумлінно. Але й оце ще, моя лялечко, мусиш сповнити. Візьми цю баночку, – і тут же дала їй, – і відразу спустись у царство мертвих і до замогильних пенатів самого Орка. Там по-дай цю баночку Прозерпіні і скажи: “Просить тебе Венера, надішли їй трохи твоєї краси, щоб вистачило хоч на один деньок, бо те, що вона мала, – потратила й зужила вже все, лікуючи хворого сина”. Але вертайся якнайшвидше, бо мені конче треба намаститися звідти, щоб одвідати театр богів.

17.       Тоді Псіхея вже справді відчула, що настає її остання година, і побачила ясно,

що без усякого покриву шлють її на негайну загибель. Та й справді, коли власними ногами

примушують її йти саме в Тартар і царство тіней? Не гаючись довше, йде вона до однієї

превисокої башти, щоб з неї кинутися вниз головою, бо думала, що цим способом найш-

видше й найкраще зможе вона зійти в підземний світ. Але башта зненацька подає голос і

каже:

– Чого ти, нещасна, хочеш сама себе вбити, кидаючися з мене? Чого так нерозваж-но піддаєшся цій останній небезпеці, зневірена у виконанні свого завдання? Бо, коли жит-тя твоє раз відділиться від тіла, то ти справді підеш у глиб Тартара, проте звідти вже не вернешся ніяким способом. Мене послухай!

18.       Недалеко звідси – Лакедемон, славне місто Ахайї. В його сусідстві пошукай, іду-

чи відлюдними стежками, гору Тенар. Там міститься отвір Аїда, і крізь розчинену браму ве-

де нетоптана стежка. Нею перейшовши межу, вже прямим шляхом ітимеш аж до самого па-

лацу Орка. Але не смій іти голіруч крізь ті сутінки, а неси в кожній руці ячмінний корж,

Антична література. Греція. Рим

замішений на меду з вином, а в самих устах – дві монети. Пройшовши чималу частину смертоносної дороги, натрапиш на кульгавого осла з дровами і з кульгавим погоничем; той попросить тебе підняти йому кілька полін, що випали з в’язанки, але ти, не подаючи голо-су, обмини його мовчки. Незабаром прийдеш ти до ріки мертвих. Приставлений до неї Ха-рон, що перевозить прихожих на другий берег сплетеним з очерету човном, відразу зажа-дає від тебе перевізної плати. Отож і між померлими живе корисливість; ні цей Харон, ні сам Аїд, такий великий бог, нічого не роблять даром, і вмирущий бідняк повинен шукати грошей на дорогу, а коли, може, не має монети напохваті, то ніхто не дозволить йому ско-нати. Цьому неохайному дідові даси за перевіз одну з тих двох монет, що нестимеш, про-те так, щоб він сам узяв її рукою з твого рота. Коли ж ти потім перепливатимеш лінивий потік, випливе за вами труп старого діда і, підіймаючи гнилу руку, проситиме, щоб ти втяг-ла його в човен; та ти не смій піддаватись недозволенному милосердю.

19.       Коли перепливеш річку і пройдеш дещо далі, попросять тебе старі ткалі, що си-дять за ткацькими верстатами, щоб ти допомогла їм трошки; та й там невільно тобі нічого торкатись. Бо все це і багато чого іншого буде тобі спокусою від Венери, щоб ти випустила з рук хоч один із коржів. І не думай, що втрата того нікчемного тіста була б дрібною шко-дою – позбувшись одного з коржів, ти вже не побачиш більше денного світла. Бо величез-ний пес з потрійною здоровенною головою, лютий і грізний, гавкаючи громовою пащею, да-ремно лякаючи мерців, яким він уже нічого злого не може зробити, лежить якраз перед са-мим порогом і чорними покоями Прозерпіни і стереже порожню домівку Аїда. Ти обдуриш його, давши йому один із коржів, і тоді легко минеш його і відразу ввійдеш до самої Про-зерпіни. Вона прийме тебе ласкаво й прихильно, так що навіть запропонує тобі сісти на м’якому і добре почастуватись. Але ти сядь долі і попроси та з’їж тільки простого хліба, а потім скажи, чого ти прийшла; а одержавши, що тобі дадуть, і вертаючись назад, угамуй лють пса другим коржем, а потім корисливому перевізникові дай другу монету, яка в тебе лишиться. Перепливши його річку і ступаючи по тих самих слідах, якими ти йшла туди, вер-нешся до оцього хороводу небесних світил. Та понад усе особливо раджу тобі пильнувати, щоб ти не сміла відчиняти баночки, що нестимеш, не заглядала, що в ній є, і взагалі не цікавилась захованим скарбом божественної краси.

20.       Отак віщувала прозорлива башта. Не гаючись, Псіхея подається до Тенара і, взявши наказані монети та коржі, прямує підземним шляхом. Обминувши мовчки кволого погонича з ослом, давши перевізникові монету на оплату, не звернувши уваги на благання пливучого трупа, знехтувавши підступними просьбами ткаль, втишивши коржем грізну лють пса, увіходить вона в дім Прозерпіни. Не спокусившись ні м’яким сидінням, запропо-нованим господинею, ні блаженною стравою, а скромно сівши біля її ніг і задовольнившись простим хлібом, передала вона їй доручення Венери. Мерщій сховала наповнену й заткне-ну баночку і, припинивши другим коржем гавкання пса та віддавши другу монету перевізни-кові, далеко жвавіше вибігає з підземелля. Діставшись до ясного денного світла і привітав-ши його, вона, хоч і квапиться сповнити доручення, раптом захоплюється в думці зухвалою цікавістю.

– Оце, каже вона собі, – дурна я, що несу божественну красу і не відщипну з неї ні крихітки для себе. Може, приподоблюсь нею моєму гарному коханцеві. Сказавши це, відчи-няє баночку.

21.       Та немає в ній нічого, ніякої краси, а самий мертвий, справді стігійський сон, що

відразу ж, вирвавшись з-під покришки, охоплює її, розливається по всіх її членах густою за-

Луцій Апулей

морокою і володіє нею, зваливши її долі на тій самій стежці, де вона стояла. Отак вона ле-жала, нерухома, наче смертельним спокоєм пойнята. Проте Купідон, одужавши вже від своєї рани і не терплячи довшої відсутності своєї Псіхеї, вискочив у найвище вікно того по-кою, де його стерегли, і на крилах, що внаслідок попереднього відпочинку зміцніли, дале-ко швидшим льотом дістається до своєї Псіхеї. Старанно стерши з неї сон і поклавши йо-го, як поперед, у баночку, він будить Псіхею нешкідливим уколом своєї стріли і мовить:

-          Оце ти знов, нещасна, через подібну ж цікавість мало не загинула! Та поки що

пильно виконай завдання, доручене тобі моєю матір'ю, а про решту подбаю я сам. Сказав-

ши це, легкий коханець відлетів на своїх крилах, а Псіхея, не гаючись, понесла Венері дар

Прозерпіни.

22.       Тим часом Амур, розпалений надмірною любов’ю і з кислим лицем переляканий

несподіваною суворістю своєї матері, ступає знову на слизьке і, діставшись на прудких

своїх крилах до найвищої вершини неба, вдається з благанням до великого Юпітера і ви-

кладає свою справу. Тоді Юпітер, ухопивши Амура за щічку і наблизивши її до своїх уст,

цілує його і мовить:

-Хоч ти, шановний сину, ніколи не віддавав мені честі, визнаної всіма богами, і оці мої груди, що повелівають стихіям природи і чергуванню світил, ранив постійними стріла-ми та поганив частими нападами земної похоті і, всупереч законам і навіть Юлієвому1, всу-переч громадській моралі, шкодив ганебними перелюбками моєму авторитетові й репу-тації, паскудно перетворюючи ясний мій лик на змій, вогні, звірів, птахів і худобу, - та все ж таки, пам'ятаючи про свою помірність і про те, що ти зріс на оцих моїх руках, все зроблю для тебе, якщо тільки зумієш надалі стерегтись своїх суперників; а коли є зараз на землі яка-небудь дівчина виключної краси, то, за оце моє добродійство, повинен ти віддячити мені нею.

23.       Сказавши це, велить він Меркурієві відразу скликати всіх богів на збори і оголо-

сити, що хто не з'явиться, той заплатить десять тисяч нумів пені. Під такою загрозою од-

разу наповнилось місце небесних зборів, і величний Юпітер, високо тронуючи, виголошує

таке:

-          Боги, записані в реєстрі Муз, ви напевне всі знаєте, що оцього юнака я випестив

своїми руками; тепер надумав я накласти певну вузду на розпалені пориви його першої мо-

лодості. Досить уже того, що заплямований він щоденними чутками про перелюбки та

всілякі скверни. Відберімо в нього всяку нагоду і зв'яжімо його хлоп'ячу хіть шлюбними пу-

тами! Він сам вибрав собі дівчину і позбавив її невинності; нехай же тепер володіє нею і

має її за жінку, нехай обіймає Псіхею і завжди тішиться своїм коханням!

А обернувши лице до Венери, мовить:

-          А ти, доню, не сумуй зовсім і не страшись за високий свій рід і стан через подруж-

жя із смертною. Зараз зроблю цей шлюб не нерівним, а законним і згідним з цивільним пра-

вом.

I негайно велить Меркурієві взяти Псіхею й приставити її на небо; подаючи їй чашу амбросії, мовить:

-          Прийми, Псіхеє, будь безсмертна, і Купідон ніколи не порушить зв'язку з тобою,

оце ваше подружжя буде довічним.

1 Натяк на закон цезаря Августа про перелюбства (Lex Julia de adulteriis), згідно з яким винуватець позбавлявся частини майна й мусив іти у вигнання.

Антична література. Греція. Рим

24. Негайно за цим почався пишний весільний бенкет. Лежав на високому ложі мо-лодий, тулячи Псіхею до своїх грудей; так само й Юпітер з своєю Юноною, і далі по поряд-ку всі боги. Тоді Юпітерові подавав чашу з нектаром, з тим вином богів, його власний ви-ночерпій, той сільський хлопець, а іншим – Вакх. За кухаря був Вулкан; Ори забарвлюва-ли все в пурпур трояндами та іншими квітками; Грації кропили ароматами; Музи співали звучним голосом. Аполлон проспівав під кіфару; Венера під солодку музику гарно потан-цювала, з таким супроводом, що Музи співали хором, Сатир дув у флейту, а маленький Пан грав на цівниці.

Отак Псіхея, по заведеному звичаю, побралася з Купідоном, і в належний час наро-дилася в них дочка, яку звемо Насолода.

Викладено у перекладі І.Франка за виданням: Антична література: Хрестоматія / Упор. О.І.Білецький. – К.: Рад.школа, 1968. – 611 с.

Антична література. Греція. Рим