ЕПІЛОГ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 

Загрузка...

Якими б не були, о Музо, ці байки,

І чесний, і негідник їх хвалитиме:

Відверто – перший, другий – з люттю у душі.

Переклад В.Литвинова

Викладено у перекладі за виданням: Давня римська поезія в українських перекладах і переспівах: Хрестоматія. – Львів, 2000. – 326 с.896

Марк Валерій Марціал

МАРК ВАЛЕРІЙ МАРЦІАЛ

(бл. 40 р. – бл. 104 р.)

Талановитий епіграматист, слава якого пов'язана з дотепним і уїдливим зображенням

римської дійсності. 12 книг епіграм Марціала спираються на події реального життя,

оскільки його мета - щоб "життя впізнало свої звичаї". Коротка дотепна імпровізація,

гостре дошкульне слівце, точно віднайдена деталь у тавруванні лицемірства, жадібності, глупоти чи моральної розбещеності забезпечили успіх епіграм Марціала. З доби Відродження починається вплив Марціала на літературну епіграму Лессінга,

Шіллера, Гете, Пушкіна.

ЕПІГРАМИ

 

До Котти (І, 9)

Хочеш, о Котто, щоб милим вважали тебе та великим; Знай же, що милі усі люди нікчемні, пусті!

 

Пер. В.Маслюка

 

До Фідентина (І, 29)

Кажуть, що ти, Фідентине, мої епіграми читаєш Так, неначе ти сам їх написав, а не я.

Як їх моїми ти звеш, подарую тобі їх безплатно, Як за свої видаєш, то заплати-но мені!

Гелія на самоті (І, 33)

Ні, не оплакує Гелія батькову смерть наодинці,

Лиш як хтось прийде, тоді ревними плаче слізьми.

Знай, хто шукає похвал за печаль, той печалі не знає, Геліє, тужить лиш той, свідків не треба кому.

До заздрісника (І, 40)

Чом же ти кривиш лице і читаєш оце неохоче, Заздрісний? Заздри усім, жоден не буде тобі!

Антична література. Греція. Рим

Про Діавла-лікаря (І, 47)

Лікарем був ось недавно Діавл, а могильником нині. Те, що він робить тепер, те і раніше робив.

Пер. М.Борецького

На жадібного Калена (І, 99)

В тебе й двох ще не було мільйонів, Щедрий був ти тоді, Калене, й розкіш Ти любив, марнотратив так, що десять Вже мільйонів тобі бажали друзі. Бог почув оці молитви й прохання, Й суму цю принесли тобі, гадаю, Ще до восьмих календ чотири смерті. Й тут немов не одержав ти спадку, А усіх тих мільйонів вмить позбувся, І таку голодовку ввів, нещасний, Що тепер на бенкет свій багатющий Тратиш мідні гроші, позеленілі, Так що сім твоїх давніх друзів нині Вже обходяться лиш свинцю півфунта. Тож за щедрість таку чого бажаєш? Зичим сто ще мільйонів; як одержиш Їх, то з голоду здохнеш ти, Калене.

На Велокса (І, 110)

Велоксе, ти докоряєш, що довгі мої епіграми, Сам же не пишеш; хіба ж можна коротше уже!

Пер. В.Маслюка

На Луперка (І, 117)

Як зустріну тебе я, мій Луперку,

Все те саме: “Дозволь прислати хлопця,

Дай для мене своїх ти книгу віршів,

Перегляну – і зараз поверну я”.

“Ні, Луперку, дарма ти мучиш хлопця;

Йти до мене далеко, ген за місто,

Ще й по сходах крутих здійматися треба.

Можна вірші мої знайти і легше.

Ти ж буваєш, либонь, на Аргілеті,

Там край площі Цезаря є книгарня;

На одвірках у ній і рівно, й навскіс

Виписано наймення всіх поетів.

Там про мене спитаєш ти в Атректа –

Марк Валерій Марціал

Так господаря звати! – І негайно Він з полички тобі, в оправі добрій, Гладко пемзою чищеного, чемно Марціала подасть за п’ять динарів”. “Що ж то? Маю платити?” – “Так, платити!” “Ти не вартий п’ятьох!” – “Тобі видніше!”

Пер. М.Зерова

На Павла (II, 20)

Вірші купує Павло і своїми він їх називає.

Дійсно: оте, що купив, можеш назвати своїм!

До Цеціліана (II, 780)

Цеціліане, не знаєш, де рибу сховати улітку? – Можеш спокійно її в термах своїх берегти!

До Назіки (II, 79)

Як лиш покличу гостей, ти, Назіко, зовеш мене в гості. Вибач сьогодні мені: вдома обідаю я.

Пер. М.Борецького

На Гавра (II, 89)

Що за вином ти волієш частенько висиджувать ночі,

Гавре, то ще не біда: грішний тим був і Катон.

Що ти складаєш поеми на зло Аполлонові й Музам,

Те навіть гідне хвали: так віршував Ціцерон.

Що ти блюєш як Антоній, їси як Апіцій – я вірю,

Та ось мерзотність свою – де ти таку розшукав?

Пер. М.Зерова

До Квінтіліана (II, 90)

Квінтіліане, достойний наставнику юні хисткої,

Квінтіліане, хвало Рима і тоги його! Вибач, що кваплюсь пожити, хоч бідний я і не старий ще:

Як би там хто не спішив – мало цього для життя, Хай не спішить, хто батьків перевершити хоче багатством,

Масками предків хто вщерть атрій наповнює свій. Вогнище миле мені і, хай в кіптяві чорній, хатина,

Миле живе джерело, мила левада проста, Челядь щоб сита була, щоб не дуже то вчена дружина,

Ніч щоб зі сном і щоб день без тяганини в судах.

Пер. Д.Гандзія

Антична література. Греція. Рим

На Квінта (III, 8)

“Квінт закохався в Таїду”.– “В яку ж бо Таїду?” – “В безоку!” Око в Таїди одне, Квінт на обидва осліп!

Пер. М.Борецького

На Секста (III, 38)

“Сексте, які сподівання тобі усміхаються в Римі,

Маєш надії якісь? Чи тобі мріється щось?” “Справи в судах поведу я, як сам Ціцерон велемовний,

Вже ж я на нашім торгу всіх правників переміг”. Так говорив Атестін, вихвалявся тим самим і Цівій,

Що ж? Ані жоден не зміг навіть житла оплатить! “Не поведеться в суді – за поеми візьмуся натхненні, –

Скажеш, напевне, ти сам: “От де Вергілія хист!” – “Ти збожеволів, малий! Он у драних плащах походжають,

Все то Марони твої, все то Назони самі!” – “Стану клієнтом вельможного дому”.– “І це нерозважно.

Бачиш: голодна юрба – вітер мотає її”.– “Що ж мені діять? Я хочу до Рима”.– “Як ти не злочинець, –

Знай – випадково лишень можеш у Римі прожить”.

На Лігуріна (III, 44)

Лігуріне, чому тобі не радіють,

Лігуріне, чому від тебе втікають,

А як з’явишся де, пустиня круг тебе?

Знаєш, надто вже ти – поет, Лігуріне!

То велика біда, страшна небезпека:

Ні тигриці, як діти їй повбивають,

Ні гадюки, як літнєє сонце пригріє,

Скорпіона страшного так не бояться.

Ти поглянь, розміркуй: то ж мука нестерпна.

Я стою – ти читаєш, я сяду – читаєш,

Вийду десь у потребі – все декламуєш,

Хочу в терми укритись – дзвониш у вуха,

До басейну піду я – плавать борониш,

На бенкет поспішу – хапаєш за поли,

На бенкеті лежу я – з подушки тягнеш,

Я втомлюся, засну – ти сонного будиш.

Скільки лиха від тебе! Чесний, правдивий

Чоловік – і, проте, яка ти потвора!

Пер. М.Зерова

Марк Валерій Марціал

До Лігуріна (III, 50)

Ось яка тут, Лігуріне, причина – й не інша – що в гості

Кличеш мене; щоб мені вірші читати свої. З ніг лиш сандалі я зняв, як тут же з салатом і соусом

Книгу товстенну якусь прямо до столу несуть. Перших ще страв не прибрали, а книгу вже другу приносять,

Третю ще... других же страв як не було, так нема. Вже ти четверту читаєш і п’яту нарешті ще “страву”...

Навіть псується кабан, поданий стільки разів. Скумбріям всі ці поеми трикляті якщо ти не кинеш,

Свій, Лігуріне, обід їстимеш дома один.

Пер. Д.Гандзія

На Лікоріду (IV, 24)

Подруг усіх погребла, Фабіане, твоя Лікоріда:

От якби жінку мою з нею здружити тепер!

На Гаргіліана (IV, 56)

Хочеш ти, Гаргіліане, щоб я називав тебе щедрим

За подарунки, які вдовам даєш і дідам? Важко щось гірше знайти і від тебе гіршими звати

Тих, хто сіті свої хитро дарунками зве. Так ось підступний гачок обдурює жадібну рибу,

Так нерозумних тварин вабить принада смачна. Як бути щедрим, тебе, як не знаєш, навчу я охоче:

Щедрим ти станеш тоді, як обдаруєш мене!

На Квінта (IV, 72)

Ти вимагаєш, о Квінте, від мене книжок в подарунок.

Їх вже у мене нема – книги Трифон продає. “Гроші, – ти кажеш, – на вітер пускати? Хіба я безумець?

Дурнем не став я іще!” Також не дурень і я.

(IV, 76)

Шість лише тисяч прислав ти, а я ж попросив їх дванадцять. Щоб ти дванадцять прислав, двадцять чотири прошу.

Пер. М.Борецького

До Регула (V, 10)

В чому причина, скажи, що живим відмовляють у славі,

І неохоче читач хвалить сучасних митців? Це, безперечно, Регуле, від заздрощів звичай такий в нас,

Антична література. Греція. Рим

Щоб перевагу віддать давнім, минулим часам. Вабить невдячних нас тиша садів старовинних Помпея,

Катула храми важкі звикли ми всі вихвалять, Еннія тільки читають у Римі, де є вже Вергілій,

Навіть Гомера колись сміхом сучасник зустрів. Дуже нечасто в театрі аплодували Менандру,

Та й Назона ніхто, опріч Корінни, не знав. Отже, мої книжечки, уповільніть ходу, постривайте:

Як після смерті моя слава, то я не спішу.

Пер. Ф.Луцької

 

До Юлія Марціала (V, 20)

Ах, коли б же то нам, Марціале любий, Довелося діждать хоч на старість щастя: По вподобі своїй укладать дозвілля. У правдивих тонуть життєвих вигодах, – Ми б не знали тоді ні вельможних ґанків, Ні розправ судових, ні шумливих ринків, Ні теж статуй препишних в домах багатих. Наше діло було б: прогулянки, книги, Поле, терми, гаї та джерела дальні. Ото б радість була, безтурботна втіха... Та ніхто не живе в наші дні для себе: Всі марнуєм ми час, а години плинуть, Плинуть кращі літа і назад не прийдуть... Хто – уміючи жить – не схотів би жити?

(Пер. М.Зерова)

Друзі – великий скарб (V, 42)

Скриню зламавши, поцупить злодюга всі гроші у тебе,

Знищить безбожний вогонь батьківську хату тобі, І заперечить боржник всі проценти і позику разом,

Нива пісна не віддасть тих, що посіяв, зернин. Спритна в брехні пограбує подружка тобі економа,

Хвиля потопить твої повні добра кораблі. В повній безпеці буває лиш те, що даєш своїм друзям,

Ті лиш багатства, що ти друзям даси, збережеш.

Пер. М.Борецького

До Постума (V, 58)

Постуме, завжди ти кажеш, що жити почнеш тільки завтра.

Тож поясни нам, коли “завтра” настане оце. Як же далеко воно і звідки його виглядати?

В Парфії чи у вірмен “завтра” сховалось твоє?

Марк Валерій Марціал

Мабуть, воно вже старіше від Нестора і від Пріама, –

Отже, яка може буть “завтра” такому ціна? Житимеш завтра? Дивак! Сьогодні, бач, жити вже пізно.

Той лише справжній мудрець, вчора хто втішивсь життям!

Пер.Ф.Луцької

Про юних Помпеїв (V, 74)

Юних Помпеїв Європа і Азія похоронила,

Сам він в Лівійській землі, тільки якщо там лежить. Тож не дивуйся, що прах їх розсіяний всюди по світу:

Праху такого вмістить місце одне не змогло б.

Пер. В.Маслюка

На Цінну (V, 76)

Часто отруту п’ючи, Мітрідат собі користь приносить:

Люта отрута йому шкоди завдать не могла.

Ти ж бо себе бережеш препоганими стравами, Цінно,

Отже, від голоду ти, друже, ніколи не вмреш!

На Еміліана (V, 81)

Еміліане, ти бідний і завжди залишишся бідним:

Гроші сьогодні ідуть лиш до багатих людей.

На Андрагора (VI, 53)

В лазню він з нами ходив, веселився, обідав із нами –

Мертвим раненько притьмом ми Андрагора знайшли.

Просиш, Фавстине, відкрити причину нагальної смерті: Лікар йому Гермократ нині приснився вночі!

Пер. М.Борецького

На Марка (VI, 11)

Марку, дивуєшся ти, що немає Пілада з Орестом

В наші часи, та Пілад пив завжди те, що й Орест. Кращого хліба й дроздів не давали ніколи Оресту,

А накривали для них завжди однаковий стіл. Вустриць лукринських жереш ти, я ж равликів їм водянистих,

Хоч і горлянка моя, може, шляхетна не менш. Кадмів тепер одягає ось Тир, мене ж Галлія дика,

Хочеш, щоб в біднім плащі пурпур я твій полюбив? Щоб я Піладом зробивсь, нехай хтось моїм стане Орестом,

І не лише на словах; щоб буть любимим, люби!

Антична література. Греція. Рим

Про свої книжки (VI, 61)

Любить книжки мої Рим, декламує, цитує і хвалить,

Носить у пазусі їх, не випускає із рук. Ось червоніє один, другий зблід, хтось розсердивсь, той лає, –

Цього й хотів я: тепер любі ці вірші й мені!

Пер. Ф.Луцької

До Регула (VII, 16)

Вже ні копійки у мене, хіба що твої подарунки

Можу, Регуле, продать. Чи не купив би ти їх?

Пер. М.Борецького

Уламок від “Арго” (VII, 19)

Не називай же його безужитним, нікчемним уламком:

Перший то був корабель у невідомих морях. Не подолали його ні хижацтво страшне Сімплегадів,

Ні теж північних морів спінений чорний бурун. Роки його зруйнували. Та він і останками славен:

Дошка єдина його цілого варт корабля.

До Музи (VIII, З)

Досить було б і п’яти: шість книжок чи там сім – забагато.

Музо! Невже ж це тобі ще не остило співать? Годі! Встидаймось, мовчім! Про славу ту людську не дбаймо:

Досить того, що і так скрізь перечитують нас. Он від нагробку Мессали розкиданий камінь лишиться,

Порохом стане сипким Мармур Ліціна твердий, А незрадливий читач не забуде мене, і мандрівник,

Їдучи з Рима, мене візьме в свій рідний куток. Так я промовив, мовчу. А, в одежі схилившись пахучій,

З сестер дев’ята, почув, відповідає мені: “Так? Ти покинеш, невдячний, складать свої вірші веселі?

Будеш без діла сидіть, світ і людей проклинать? Чи ти волієш на сцену – з високих котурнів віщати,

Чи в героїчних рядках славити війни та кров, Щоб велемовний учитель виспівував твір твій у школі

Й голосом хриплим душив хлопців і чемних дівчат? Ні! Хай про війни гримлять ті поважні та славні писаки,

Що до півночі сидять та переводять свічки, Ти ж свої жарти складай та римською сіллю присолюй,

Хай в отих жартах життя вдачу пізнає свою.

Пер. М.Зерова

Марк Валерій Марціал

До Гаргіліана (VIII, 13)

Дурнем вважали його. Тож купив я за двадцять аж тисяч; Гаргіліане, віддай гроші, бо має він ум.

Пер. М.Борецького

До друга (VIII, 14)

Щоб кілікійський твій сад не боявся зими й не зав’янув,

Лютий мороз щоб не бив парості ніжні дерев, Взимку від віхоли їх захищаєш ти склом, що впускає

Чисте лиш світло туди й сонця проміння ясне. Я ж у халупі живу, де зіяють щілинами вікна,

Навіть Борей-хуговій жити б у ній не хотів. Так ото, нелюде, жити примусив ти давнього друга?

Та у кущах я твоїх кращий притулок знайду!

Про Фабія і Хрестіллу (VIII, 43)

Фабій хоронить дружини, а Хрестілла – своїх чоловіків,

І з похоронним вогнем в шлюби вступають вони. Ти вже, Венеро, з’єднай переможців, нехай Лібітіна

Дасть їм той самий кінець, що вже чекає на них.

Пер. Д.Гандзія

Епітафія Філені (IX, 29)

Нестора шлях життєвий переміряла ти о, Філено,

Поки до темрявих хвиль в царство Плутона зійшла, – А не зрівнялась, проте, з прастарою Сібіллою віком:

Місяців зо три вона довше топтала свій ряст. В бозі язик спочива, той язик, що його не здолали б

Ні ярмаркова юрба, ні Серапіса жерці, Ні журавлині ключі, над Стрімоном курличучи дальнім,

Ні голосна дітвора, вранці до шкіл ідучи. Хто ж тепер зможе, як ти, до землі причаровувать місяць?

Хто ж тепер зможе, як ти, зводництвом славу здобуть? Буде хай пухом земля, не тужавіє грунт над тобою,

Щоби не тяжко було псам одкопати тебе.

Сабінові, посилаючи вінок з троянд (IX, 60)

Звідки б ви не були: чи зростали в розкішнім Тібурі,

Чи червоніли, як кров, в пестумських ви квітниках,

Чи в пренестійських садах садівниця вас позрізала, А чи красою буяв ваш по Кампанії цвіт, –

Скажем: “Троянди оці завітали з мого Номентану...”. Другу Сабіну тоді видасться кращим вінок.

Пер. М.Зерова

Антична література. Греція. Рим

На вчителя (IX, 68)

Що тобі треба від нас, нечестивий учителю школи,

Злий, осоружний главо хлопців усіх і дівчат? Не перервали ще півні чубаті надранішню тишу, –

Ти вже сердито кричиш, свищуть жорстокі різки. Так на кувадлі дзвенить брязкотливо гаряче залізо

В час, як підковує муж для адвоката коня. Навіть у амфітеатрі більш стримано крики лунають,

Щит переможця коли радо вітає юрба. Сну ми, сусіди твої, сну благаєм – уже не на всю ніч:

Легко ще є недоспать, важко ж не спати всю ніч. Тож відпусти школярів. Чи отримати хочеш, базіко,

Стільки, щоб змовкнути міг, скільки береш ти за крик?

На Галлу (IX, 78)

Сім чоловіків вже Галла послала в Аїд, Піцентіне,

Й вийшла за тебе: мабуть, хоче у гості до них!

Пер. М.Борецького

Авлові (IX, 31)

Авле, ти знаєш: читач мене хвалить, слухач поважає,

Гудять поети лише: неопрацьований вірш! Я не зважаю на те. Як справляю бенкет, то волію,

Щоб догодити гостям. Що мені смак кухарів?

Пер. М.Зерова

До Юлія (IX, 97)

Заздрість когось так гризе, мій Юлію милий, що в Римі

Вірші читають мої, – заздрість когось так гризе! Заздрість когось так гризе, що показують завжди на мене

Пальцем у кожнім гурті, – заздрість когось так гризе! Заздрість когось так гризе, що Цезарі два дарували

Право мені трьох синів, – заздрість когось так гризе! Заздрість когось так гризе, що милий я маю під Римом

Хутір і в Римі ще дім, – заздрість когось так гризе! Заздрість когось так гризе, що любий я друзям і часто

Кличуть у гості мене, – заздрість когось так гризе! Заздрість когось так гризе, що люблять мене і шанують;

Хай же і лусне отой, заздрість кого так гризе!

Пер. Д.Гандзія

Марк Валерій Марціал

До Мамурра (X, 4)

Ось ти читаєш про Лая й слабого на очі Тієста,

Скіллу, Медею, – хіба гірше потвори самі? Що тобі втоплий Гілас, що Аттіс із Парфенопеєм,

Що тобі Ендіміон сплячий корисного дасть, Чи то позбавлений пір’я юнак, син Дедала, чи, може,

Гордий ненависник німф пристрасті – Гермафродіт? Що тебе ваблять нікчемні злощасної хартії Фрашки?

Ось прочитай-но, про що скаже життя: “Це моє!” Вже не спіткаєш кентаврів отут, ні горгон або гарпій:

Тхне-бо людиною скрізь кожна сторінка у нас. Та не бажаєш, Мамурро, читати про власну натуру, –

Знати не хочеш себе; тож Каллімаха читай!

Пер. В.Державіна

До Антонія (X, 23)

Прім Антоній пройшов без турботи свій шлях многоденний

Сімдесят років прожив, восьмий десяток почав. В роках минулих, у днях пережитих він думою тоне,

І – недалека уже! – Лета йому не страшна; Тоне в минулому він і пропащого дня не знаходить,

Прикрих не знає годин... Все б він хотів пригадать. Праведна, чиста душа існування поширює грані:

Втіху з минулого п’є – вдвоє живе на землі.

Пер. М.Зерова

На Калліодора (X, 31)

Калліодоре, за тисячу двісті сестерцій продав ти

Вчора раба, бо хотів справити добрий обід! Був твій поганим обід: тільки рибу купив ти вагою

Фунти в чотири, вона твій прикрашала обід. Хочеться крикнуть: “Не риба оце, а людина, поганцю;

Калліодоре, а ти сам її з’їв – людоїд!

Пер. М.Борецького

Про Скорпа (X, 53)

Тут я покоюся – Скорп, гомінливого цирку окраса,

Оплески, Риме, твої, захват нечуваний твій. Рано тканину мою обтяла завидлива Парка:

Як почислила вінки, видався я їй старим.

Антична література. Греція. Рим

Римові (X, 74)

О Риме, відпочить хоч на хвилину дай!

Клієнт утруджений вітаннями украй.

За сотню мідяків весь день в передпокою

Між тогоносною вистоювать юрбою

(А переможець Скорп із циркових рядів

Тягає золото десятками мішків) –

Як гірко те мені! Коли б я міг заправить

Щось за свої книжки, я не хотів би навіть

Степів Апулії, ні сицилійських бджіл,

Ні золотих ланів, що заливає Ніл,

Ні Сетій, де вином красує діл багатий...

Я б одного хотів – удосвіта поспати.

На Херемона (XI, 56)

Що, мій Херемоне-стоїку, смерть вихваляєш надміру?

Хочеш мені показать вдачу і дух мудреця? Знаю, чесноту твою породили – твій кухоль надбитий,

Та безнадійне твоє огнище мерзле й смутне, Та продірявлена ковдра, та ліжко тверде, та блощиці,

Також однака й легка тога удень і вночі. Справді, ти духом великий: від чорного хліба, соломи

Та від терпкого вина хочеш навік одійти! Ні, хай перину тобі покладуть із левконосної вовни,

Ковдра багряна нехай ложе укриє твоє, Хай при тобі залишиться той хлопчик, що вина добірні

В чаші недавно мішав і непокоїв гостей, – Був би ти радий потроїти Нестора давнього роки

Та й ні єдиного дня не змарнувать для розваг. Легко життя зневажати у бідності, в тузі злиденній.

Мужність показує той, хто і в нестатках живе.

Пер. М.Зерова

(XII, 46)

Ти ж і важкий, і легкий, і приємний, і також нестерпний. Важко з тобою мені, важко й без тебе теж жить.

Пер. В.Маслюка

До Тукки (XII, 94)

Епос складав я; і ти вже над епосом сохнеш: я кинув,

Щоби натхненням своїм в тебе хвали не відбить.

От на котурни трагічні моя переноситься муза,

Та у трагічнім плащі вже походжаєш і ти.

Марк Валерій Марціал

Лірну струну колихнув я, каменам Апулії любу, –

Знову хвилюєшся ти, плектр перехоплюєш мій. Сатури спробував я, ось і ти вже над ними працюєш,

Дистихів спробував я, ти вже й елегіком став. Що є найменшого, взяв я – почав епіграми складати,

Та ось і тут мій почин дихать тобі не дає. Зрештою, Тукко, скажи, чого ти не хочеш писати

І що немиле тобі, те хоч для мене зостав.

Пер. М.Зерова

На Юнону Поліклета (X, 890)

Це, Поліклете, Юнона твоя, твоя праця і слава;

Навіть сам Фідій-митець міг би позаздрити їй. Перемогла б і на Іді богинь і красою, і чаром,

Першості пальму суддя їй би віддав без вагань, І коли б сам брат Юпітер свою не кохав так Юнону,

То, Поліклете, тоді він закохався б в твою!

Пер. В.Маслюка

Листовий папір (XIV, 11)

Щирому другові пишеш, чи трохи знайомому пишеш – То дорогими усіх цей називає папір.

Гімнастичні гирі (XIV, 49)

Сили чому без мети на дурні витрачаєш ти гирі?

Краще в саду прокопай обіч дерев рівчачок.

Срібна Мінерва (XIV, 179)

Є в тебе спис і шолом, войовнича богине, одначе

В тебе немає щита.– “Він зате в Цезаря є”.

Гомер у малому сувої (XIV, 184)

Ось “Іліада” із ворогом царства Пріама Уліссом

Разом сховалися тут, в цьому сувої малім.

Вергілій у сувої (XIV, 186)

Весь неосяжний Марон у маленькому цьому сувої,

Дивиться спереду нам в очі обличчя його.

Ціцерон у сувої (XIV, 188)

Взявши собі цей сувій за супутника, можеш вважати,

Що з Ціцероном самим довгий верстаєш ти шлях.

Антична література. Греція. Рим

Про Проперція (XIV, 189)

Кінтія – ця красномовна Проперція пісня юнача –

Славу йому принесла, він же не меншу і їй.

Тіт Лівій у сувої, XIV, 190

Геть у маленький пергамент великого Лівія вбгано,

Того, що влізти не міг в бібліотеку мою.

Гай Саллюстій Крісп (XIV, 191)

Вчені мужі відчувають, що завжди в історії Риму

Першим згадають ім’я цього історика – Крісп.

Лукан (XIV, 194)

Це – не поет, так про мене хтось каже, однак я спокійний: Так не вважає книгар – той, що мене продає.

Пер. Т.Лучука

Про Вергілія (XIV, 1950

Скільки Катулл дав Вероні, великому місту своєму,

Стільки Вергілій своїй Мантуї рідній, малій!

Пер. В.Маслюка

Викладено за виданням: Давня римська поезія в українських перекладах і переспівах: Хрестоматія. – Львів, 2000. – 326 с.

Децім Юній Ювенал