НЕВІРНОМУ ДРУГОВІ (IV, 3)


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 

Загрузка...

Маю жалітись, чи краще мовчати, твій гріх не назвавши,

Чи виявляти хіба світу всьому, хто ти є? Ні, не назву твого ймення, щоб жаль мій не був тобі честю,

Щоб моя пісня сумна слави тобі не дала. Доки судно моє, міцно збудоване, вільно гуляло,

Ти поруч мене гулять перший постійно бажав; Нині, коли відвернула фортуна лице своє, втік ти,

Знавши, як дуже твоя поміч потрібна мені. Навіть вдаєш, що і знати не знав ти мене зроду-віку,

Вчувши ім’я моє, ти “хто це, – питаєш, – Назон?” О, я той самий, хоч чути не хочеш, твій приятель давній,

Майже з дитячих іще літ ми вже друзі були! Той я, що першому ти повіряв свої думи й бажання!

Перший з тобою на всі грища й забави ходив! Той я співмешканець твій і гість у родині щоденний,

Той, що, мов Муза, тобі кожний підшіптував суд. О, я той самий, про кого, зрадливий, ти знати не хочеш,

І про якого хоч раз не побажав ти спитать! Чи не любив ти ніколи мене? Значить, ти лицемірив!

Чи був ти щирий колись? Значить, так легко змінивсь! Може – скажи! – прогнівив я тебе і цю викликав зміну?

Бо, як неслушний твій гнів, то справедливий мій жаль! Чим провинивсь я, що так не подібним до давнього став ти?

Чи, може, те є мій гріх, що я в нещастя попав? Тож як не ласка твоя помогти мені ділом чи грішми,

Хоч би листок ти прислав, всього три слова мені! Навіть повірити тяжко, – говорять, що наче б мене ти

В злиднях і горі ганьбиш, робиш докори гіркі! Що ти, безумний, вчиняєш? Чому в разі власного лиха

Ти позбавляєш себе сліз співчуття у людей? Знаєш, що щастя богиня легенька на колесі бистрім

Ногу непевну свою сперла якраз угорі! Легша за листик вона і за хвилю, рухливіша вітру;

Змінністю, зраднику, їй, рівний хіба ти один! Висить на нитці тоненькій постійно-бо доля вся людська:

Що нині міцно стоїть, валиться завтра нараз! Хто не чував про безмірний добробут багатого Креза?

Публій Овідій Назон

А як в неволю попав, чуть не позбувся життя! А Діонісій, якого страшились усі в Сіракузах,

Ледве собі ремеслом хліба шматок заробляв! Хто за Помпея Великого більший? А все ж він у втечі

Мусив клієнта свого голосом скромним благать. Той, хто Югурту побив і над кімврами вславивсь тріумфом,

Консулом бувши, наш Рим вів переможно не раз, – Марій хіба не лежав у болоті, поміж очерету

Криючись? Стиду зазнав, муж превеликий, і він! Іграшку робить собі провидіння із людської долі;

Навіть годині, що є, вірити можна не скрізь. Навіть якби говорив хтось: “Поїдеш на Чорнеє море,

Будеш боятись, щоб лук гета не встрелив тебе”, – Я б відказав йому: “Йди та напийсь на прочищення ліків

Тих, що так рясно ростуть по Антікіри горах!” Все це я зараз терплю! Та хоч людських я стріл устерігся,

Міг би боятись, проте, бога найвищого стріл. Отже, страшися і ти, і що втішним тобі видається,

Поки говориш, – зважай! – може змінитись на сум!

Переклад І.Франка

Викладено за виданнями: Зеров М.К. Твори: В 2 т. – К.: Дніпро 1990. – Т.1: Поезії. Переклади. – 843 с.; Давня римська поезія в українських перекладах і переспівах: Хрестоматія. – Львів, 2000. – 326 с.

Антична література. Греція. Рим