ГІГАНТИ (І, в. 151–162)


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 

Загрузка...

Навіть високий етер, як то кажуть, не знав супокою, Велетні, діти Землі, запрагнули влади над Небом І, нагромадивши гори, до зір намагались сягнути. Та найміцніший Владика, Олімп розколовши перуном, Скинув у діл Пеліон, навалений зверху на Оссу, – Впали шпилі кам’яні, розчавивши всіх змієногих. Але Земля, перейнявшися кров’ю свого порождіння, Знов оживила ту кров і душу у неї вдихнула. А щоби пам’ять якась від нащадків її збереглася, Перетворила дітей подоланнях на людську подобу; Але нове покоління зухвале було й кровожерне І зневажало богів: покоління, народжене з крові.

Переклад М.Зерова

Антична література. Греція. Рим