МЕТАМОРФОЗИ СТВОРЕННЯ СВІТУ (І, в. 5–88)


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 

Загрузка...

Перше, як море, й земля, і небо з’явилось широке,

Всесвіт, природа уся однакове мала обличчя

І називалася Хаос: важка несформована брила,

Мертвий тягар нерухомий, помішані в купі безладній

І в ненастанній борні розмаїтих речей елементи.

Світла свого ще не лляв над світами Титан Злотозорий,

Сяйвом новим не пишалась, вгорі наростаючи, Феба;

Незрівноважена, темна, в обіймах легкого повітря

Не красувалась Земля, і рук своїх, хвиль лазурових,

Не простягала ще вздовж суходолів ясна Амфітріта.

А як у масі одній зустрічались Земля і повітря,

Ще й перебіжна вода, то Земля була надто хисткою,

Хвилі занадто в’язкими, безсвітним і темним повітря.

Власної форми не мавши, у тілі однім сполучившись,

Вічне змагання провадили: все, що холодне, – з гарячим,

Все, що важке, – те з легким, все тверде – з рідким і текучим.

Бог – чи найкраща з стихій – втихомирили ту ворожнечу,

Розмежувавши повітря з землею і землю з водою

І над повітрям наземним етер утвердивши небесний.

Потім, рознявши її на частки, мішанину всесвітню,

Всі ті частки пов’язали законом гармонії й згоди.

Ясно заіскривсь-зайнявся вогонь у легкому етері,

Місце знайшовши собі на верхів’ях ладу світового,

Зразу під ним розлилось етероподібне повітря.

Нижче прослалась земля густа, вся з важких елементів,

Власним своїм тягарем переможена, і, наостанку,

Просторінь вод голубих тверді суходоли обмила.

Так світову впорядивши будову, творець невідомий Кожній частині знаходить належні їй місце і вигляд; І щонайперше Землі, щоб зусюди була одностайна, Він надає заокруглої форми; наказує водам

Публій Овідій Назон

Плесом широким розлитись по ній і бурям назустріч

Хвилі здіймати страшні і в камінь дзвонить надбережний.

Вихід дає джерелам, болота розливає, озера

І понад ложами рік підіймає заломами берег.

Дещо з тих вод випиває земля і потужніші ріки,

Дещо доходить до моря і там, на просторі розлившись,

Замість тісних берегів гомонить у віддалені скелі.

З того ж веління прослались гаї, запали долини,

Вкрилися листом гаї, і шпилі піднеслися камінні.

А як небесний простір, що п’ять у нім смуг неоднаких (Справа і зліва по дві, посередині п’ята, пекуча), Так і огорнену небом твердиню земну розділила Мудра творцева рука на п’ять поясів розмаїтих: Осередковий – гарячий, від спеки і сонця безлюдний, Крайні укриті снігами, а два – поміж кригою й жаром – Мають у всьому помірність, морозу й тепла рівновагу.

Вище над ними повітря, легке і рухливе, – повітря, Легше лише від огню, як огонь – від текучої хвилі. Там наказав сотворитель туманам осісти, і хмарам, Та громовицям страшним, що людські серця потрясають, Та подощевим вітрам, що з собою несуть прохолоду. Але бурхливцям не всюди премудрий звелів пробувати: Тож і тепер їхній силі опертись нелегко, хоч кожен Має свій повів в однім лише напрямі гнати, – інакше Всесвіт вони б рознесли у братній своїй ворожнечі. Евр оселився в країні Зорі, від земель набатейських І аж до Перських хребтів, осяяних ранішнім сонцем; Західний берег, де сонце промінням сіяє вечірнім, Рідний Зефірові став. На півночі, в Скіфії дикій, Має домівку Борей. В протилежному краї, на півдні, В хмарах і буйних дощах царює нестриманий Австер. Вище, над царством вітрів, етер спочиває блаженний, Чистий, ясний, від болота земного і пороху вільний. Ледве усталилось все і знайшло собі певні границі, Зразу ж, притиснені доти навалою темної маси, Зір променисті огні розжеврілись в небі широкім. А щоб усюди живе буяло життя і дихання, В небі боги і божественні Зорі тоді оселились, Хвиля принадила риб блискучу сріблясту породу, Звір уподобав гаї, а птиця – рухливе повітря. Тільки найвища з істот, найгостріша, найтонша на розум, Ще не з’явилась, щоб світ покорити й держати у владі. Звідки постала людина – хто скаже: чи з божого сім’я Вивів створитель її, як кращого світу початок, А чи Земля молода, допіру розлучена з Небом,

Антична література. Греція. Рим

В матернім лоні своїм затримала первісток Неба,

А Іапетів нащадок, змішавши і землю, і воду,

Форму для нього знайшов, – богів міцновладних подобу,

Тож усі інші звірі з понурими лицями ходять.

Людський тим часом кістяк поставлено стрімко і просто,

Очі піднесено вгору, до зір і високого неба.

Так з недоладної купи Земля сформувалася й стала

Матір’ю всього живого і людського роду початком.

Переклад М.Зерова