ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА ПРІАМ У АХІЛЛА


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 
195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 
210 211 212 213 214 215 216 217 218 

Загрузка...

В. 468-676

Мовивши так, Гермес до Олімпу високого швидко

Злинув. На землю тоді Пріам з колісниці зіскочив

I, візника залишивши Ідея на місці, щоб бистрих

Коней і мулів стеріг, подався їздець староденний

Прямо до дому, де Зевсові любий Ахілл мав оселю.

Там він застав його й друзів, що оддаль сиділи. Лиш двоє -

Автомедонт благородний і Алкім, Ареєва парость, -

Услугували йому. Вечеряти щойно скінчив він -

Іжі спожив і пиття. Перед ним іще стіл залишився.

В дім непомітно ввійшов великий Пріам і, схилившись,

Став обнімати коліна Ахіллові, ще й цілувати

Руки страшні, що в нього численних синів повбивали.

Так, наче муж, що, в рідному краї убивши людину,

На чужину утікає в нестямі і, раптом зайшовши

В дім до мужа багатого, подив усіх викликає,

Так здивувався Ахілл, боговидного старця впізнавши,

Враз здивувались і інші, й одні позирнули на одних.

Тільки Пріам, озвавшись, промовив до нього з благанням:

'Батька свого спогадай, до богів подібний Ахілле!

Так же, як я, стоїть він на старості скорбнім порозі.

Може, в цю саму хвилину сусіди йому учиняють

Утиски й нікому ту небезпеку й біду відвернути.

Все ж він, принаймні почувши про те, що живий ти і цілий,

Серцем радіє своїм і щоденно плекає надію

Любого бачити сина, коли він повернеться з Трої.

Я ж, нещасний без краю, найкращих синів породив я

В Трої розлогій, а нині нікого мені не лишилось.

Аж п'ятдесят їх у мене було до приходу ахеїв,

3 них дев’ятнадцять від лона були однієї дружини,

Решту - інші жінки у моїх породили покоях,

Та багатьом із них лютий Арей вже знесилив коліна.

Хто ж був єдиний у мене, що й Трою, й самих захищав нас,

Той в обороні вітчизни недавно тобою убитий -

Гектор. Тож задля нього й до цих кораблів я ахейських

Нині з благанням прийшов і викуп приніс незліченний.

Бійся, Ахілле, богів і зглянься ласкаво до мене,

Батька свого спогадавши, бо жалю ще більше я гідний,

Те-бо терплю, чого інший ніхто не зазнав земнородний, -

Гоме

Рук убивці синів моїх я доторкаюсь губами!”

Мовив це, й пам’ять про батька збудив, і викликав сльози.

Взявши за руку, лагідно все ж одхилив той старого.

Так спогадавши обидва, - той Гектора-мужезвитяжця,

Плакав невтішно, до ніг Ахіллових тужно припавши,

Сам же Ахілл свого батька оплакував, ще й за Патроклом

Тяжко журився, - і стогін їх сумно лунав по покоях.

А після того, як слізьми наситивсь Ахілл богосвітлий,

3 серця ж його і грудей одлягло скорботне бажання,

3 крісла він швидко підвівся й за руку підводить старого,

Сиве чоло пожалівши й на бороду зглянувшись сиву,

I, промовляючи, з словом до нього звернувся крилатим:

“О бідолашний, багато печалі душею зазнав ти!

Як же наблизитись до кораблів ти наваживсь ахейських

Сам, перед очі того, хто стільки синів твоїх славних

Зброї позбавив? Мабуть, і серце у тебе залізне.

Та заспокойся і в крісло сідай. Хоч як боляче нам,

Глибоко в серці сховаймо свою ми журбу і скорботу

He допоможуть нічого найревніші сльози й ридання.

Долю таку вже богове нам, смертним, напряли, нещасним, -

Жити весь вік у журбі, самі лиш вони безпечальні.

Глиняні глеки подвійні у Зевса стоять при порозі,

Повні дарів: нещастя в одному, а в другому - блага.

Той, кому їх у суміші Зевс подає громовладний,

Інколи горя, а інколи й радості має зазнати.

Той же, кому тільки лихо пошле, здобуває ганьбу лиш,

Голод нужденний скрізь гонить його по землі богосвітлій,

От і блукає він скрізь, і в богів, і в людей у зневазі.

Так і Пелея боги дарами блискучими зроду

Обдарували; поміж людей він усіх виділявся

Щастям, багатством, ще й був владарем у мужів мірмідонських,

Смертний, дружиною мав од богів він богиню безсмертну

Та недолю й йому приділили богове - не мав він

В домі своєму дітей, владущого роду нащадків.

Син у Пелея один лише, коротковічний; я й нині

Старості не доглядаю його й од вітчизни далеко

В Трої сиджу - і тобі, і дітям твоїм лиш на горе.

Чули ми, старче, раніше колись і ти був щасливий:

Скільки обмежує Лесбос, оселя Макарова, з моря,

3 півночі ж -гори Фрігійські та даль Геллеспонту безкрая -

Скрізь визначався ти, старче, як кажуть, синами й багатством.

Так як наслали на тебе це лихо богове небесні,

Вічно під містом твоїм лиш січі та людоубивства.

Мусиш терпіти, журби не тримай безнастанної в серці,

He допоможе нічого печаль за сином убитим, -

He воскресиш його, тільки ще більшого горя зазнаєш!”

В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидний:

“Ні, я не сяду, годованцю Зевсів, допоки мій Гектор

Десь у наметі лежить непохований. Дай його швидше,

Хай я на власні очі побачу. А сам ти від мене

Викуп багатий прийми, що привіз я. Нехай він на радість

Буде тобі, щоб вернувсь ти до рідного краю щасливо,

            Антична література. Греція. Рим   

Ти-бо дав жити мені і сонячне бачити світло”.

Глянув на нього спідлоба і мовив Ахілл прудконогий:

"He досаждай мені, старче, бо вирішив серцем і сам я

Гектора тіло вернути, - від Зевса приходила з вістю

Мати до мене моя, від морського народжена старця.

Знаю-бо й те я, Пріаме, цього не сховаєш від мене, -

Хтось із богів тебе до кораблів супроводив ахейських.

3 смертних ніхто б не насмілився, навіть юнак нерозважний,

В стан наш вступити - ні від сторожі б не міг він сховатись,

I отак легко затвори на брамах відсунути наших.

Тож не хвилюй уже більше моє ти печалями серце,

Щоб у наметі цім, старче, хоч ти і з благанням приходиш,

Я не відмовив тобі і Зевсову б волю порушив”.

Мовив він так, і, злякавшись, послухав старий тої мови,

Син же Пелеїв, як лев, за двері з намету подався,

Та не один, за ним поспішили соратників двоє -

Автомедонт благородний і Алкім, що їх поміж друзів

Більше від інших Ахілл шанував по Патроклі убитім.

Випрягли коней і мулів вони, від ярма відв'язали

I, до намету з окличником старця Пріама ввійшовши,

В крісло його посадили, і з міцноколісного воза

Викуп за голову Гектора зносити стали безцінний.

Два лиш плащі залишили вони і хітон добротканий,

Щоб, загорнувши в них тіло, додому його виряджати.

Сам же покликав служниць помити його й намастити,

Тільки десь далі поклавши, щоб сина Пріам не побачив.

Міг-бо не стримати гніву старий у засмученім серці,

Сина побачивши, сам же Ахілл, умить спалахнувши,

Зопалу вбить його міг би й порушити Зевсову волю.

Тіло помили служниці і, маслом його намастивши,

В чистий вгорнули хітон, і плащем його зверху накрили.

Потім Ахілл підняв його сам і, на мари поклавши,

3 товаришами поставив на добре гембльованім возі.

Заголосивши тоді, до друга взивав він і мовив:

'О, не гнівися, Патрокле, як навіть в Аїді почуєш,

Що богосвітлого Гектора тіло віддав дорогому

Батькові я, - не нікчемний він дав мені викуп за нього.

Гідну й для тебе я долю із нього вділю, як належить".

Мовив це, й знов до намету вернувся Ахілл богосвітлий.

Сів у крісло, оздоблене гарно, що встав був із нього,

При протилежній стіні, і такдо Пріама промовив:

'Син твій, старче, померлий до тебе вернувсь, як велів ти, -

Вже він на марах лежить. На світанку його ти побачиш

I повезеш. А зараз пора про вечерю згадати.

He забувала про їжу й сама пишнокоса Ніоба,

Що аж дванадцять дітей у неї загинуло в домі -

Шестеро дочок і шість синів у квітучому віці.

Стрілами тих юнаків Аполлон повбивав срібнолукий

В гніві на матір Ніобу, дівчат - Артеміда мислива,

Саме за те, що з Лето ясноликою хтіла рівнятись:

Двох-бо дітей породила Лето, a у неї - багато.

Хоч їх лиш двоє було, а тих багатьох повбивали.

Гоме

Дев'ять днів у крові ті валялися трупи, й ховати

їх не було кому: всіх обертав у каміння Кроніон.

Тільки десятого дня їх небесні боги поховали.

Слізьми знеможена вкрай, про їжу згадала Ніоба.

Нині у скелях далеких, у горах безлюдних Сіпілу

Де, як розказують, захисток мають для себе божисті

Німфи, що вздовж берегів Ахелою ведуть хороводи, -

В камінь богами обернена, там вона вічно сумує.

Отже, про їжу пора нам подумати, мій богосвітлий

Старче, встигнеш і потім оплакати милого сина,

В Трою привізши, і там многослізний він буде для тебе!”

Мовив і, скочивши, білу вівцю Ахілл прудконогий

Сам заколов; білували ж, як личить, і справили друзі,

М'ясо усе на шматки порубали й, рожнами проткнувши,

Смажити стали старанно й готове з рожнів познімали.

Автомедонт заходився ще й хліб по столі розставляти

В кошиках гарних, а м'ясо ділив сам Ахілл богосвітлий.

Руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.

Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

Довго Пріам Дарданід дивувався тоді із Ахілла,

Зросту його і красі, до богів-бо усім був подібний.

Так же й Ахілл з Дарданіда Пріама собі дивувався,

Спостерігавши вигляд поважний і слухавши мову

Як навтішались вони, один одного так споглядавши,

Перший промовив тоді староденний Пріам боговидний:

“Спати пусти мене швидше, годованцю Зевсів, щоб, лігши,

Сном утішатись солодким могли ми на ложах спокійних.

Hi на хвилину повік не заплющував я над очима

3 дня, коли духу позбувся мій син під руками твоїми,

Тільки стогнав я весь час і муки терпів незліченні,

В куряві й бруді з одчаю валяючись серед подвір'я.

Тільки ось нині я їжі спожив і вином іскрометним

Горло своє покропив, а TO зовсім не їв я нічого”.

Так він сказав. Ахілл тоді друзям звелів і служницям

Ліжка стелить в передсінку, пурпурними їх подушками

Викласти, ще й килимами чудовими постіль заслати,

I покривала вовняні подать їм укритися зверху

Вийшли із світлом ясним у руках із покоїв служниці

Й два для них ложа небавом старанно вони постелили.

3 жартом звернувся тоді до Пріама Ахілл прудконогий:

"Ляжеш ти, старче мій любий, знадвору, щоб часом з ахеїв

Хтось не ввійшов сюди радитись, - часто до мене заходять

Радити раду мужі, як звичай того вимагає.

Тож, як у пітьмі нічній хто-небудь тебе тут побачить

I Агамемнону зразу ж розкаже, людей вожаєві,

Може, напевно, затриматись видача мертвого сина,

Ти ж мені нині усе розкажи і повідай одверто:

Скільки ти днів богосвітлого Гектора маєш ховати,

Щоб не виходив на битву я сам і воїнів стримав”.

В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидний:

“Що ж, дозволяєш ховать богосвітлого Гектора тіло,

Ласку велику цим нині ти явиш до мене, Ахілле:

            Антична література. Греція. Рим   

Замкнені ми в Іліоні, ти знаєш, а дерево треба Здалеку, з гір нам возить, та й трояни залякані дуже. Дев'ять би днів нам хотілось оплакувать Гектора в домі I поховать на десятий та справити тризну для люду. На одинадцятий - пагорб насипати зверху могильний, А на дванадцятий - бій відновити, якщо вже так треба”. Знову йому відповів прудконогий Ахілл богосвітлий: 'Хай так і буде, старче Пріаме, як ти того хочеш. Я припиняю війну на час, що його зажадав ти”. Мовивши це, правицею руку він біля зап'ястя Стиснув ласкаво, щоб острах у нього розвіяти в серці. В передпокої небавом і спати вони полягали -Старець Пріам і окличник- з думками розумними в грудях; Сам же Ахілл спочивав під наметом, обладнаним добре, Поруч із ним Брісеїда на ложі лягла яснолиця.

ПОХОРОН ГЕКТОРА

В. 695-804

В шатах шафранних Еос над всією простерлась землею.

Коней з плачем і стогнанням вони до міста погнали,

Вбитого ж мули везли. Та тільки ніхто не побачив

їх ні з мужів, ні з жінок, підперезаних пишно, раніше

Всіх ось Кассандра, на золоту Афродіту подібна,

Вздріла здалік, із твердині пергамської, любого батька

На колісниці й міського при цьому окличника Трої.

Мулів побачила далі і Гектора тіло на марах.

Заголосила вона і на весь Іліон заволала:

'Швидше, троянські мужі і троянки, на Гектора гляньте!

3 радістю ви зустрічали, коли він живий повертався

3 битви, - він завжди був радістю міста й цілого народу!”

Мовила так. I ніхто із жінок і мужів тоді в місті

He залишився, велика людей огорнула скорбота.

В брамі вони оточили Пріама, що віз його тіло.

Перед всіма його люба дружина і мати шановна,

Коси рвучи на собі, до бистрих коліс припадала,

Щоб хоч обнять його голову. Й плакав народ весь навколо.

Так біля брами вони цілий день аж до заходу сонця

Сльози рясні проливали б над Гектора мертвого тілом,

Якби не крикнув із повоза свого старий до народу:

"Дайте дорогу, щоб мулами міг я проїхати. Вдосталь

Потім наплачетесь ви, як мерця привезу я додому".

Мовив він так. I весь перед повозом люд розступився.

Як досягли вони славного дому Пріама та мертве

Тіло поклали на ложе різьблене, навкруг посадили

Заводіїв голосіння, і з стогоном ті і риданням

Спів почали похоронний і в тузі жінки голосили.

Перша плачем із них білораменна зайшлась Андромаха,

Голову Гектора-мужозвитяжця обнявши руками:

"Рано ти, мужу мій любий, пішов із життя і вдовою

В домі мене залишаєш. Тож син наш - мале ще дитятко,

Гоме

Що породили його ми, бездольні, - квітучого віку

He досягне він, гадаю. Раніш-бо наш город дощенту

Буде зруйновано. Сам-бо загинув ти, наш оборонцю,

Що рятував його, й вірних дружин, і дітей нетямущих.

Скоро відціль повезуть їх усіх в кораблях глибокодонних,

3 ними й мене. А ти, мій синочку, або вслід за мною

Підеш до краю чужого роботу робить примусово

Немилосердним владикам, або тебе хтось із ахеїв

Схопить за руку і з башти жбурне на загибель жорстоку

В гніві за те, що брата забив у боях йому Гектор,

Чи його батька, чи любого сина, бо безліч ахеїв,

Гектора вбитих долонею, землю зубами вже гризли.

Батечко твій неласкавий до них був у січі жорстокій,

Тим-то й оплакують так його люди усі в Іліоні.

Гекторе, горя завдав ти батькам, до ридань невимовних

Іх призвівши, мені ж дав найбільш катувань ти жорстоких.

He простягнув-бо до мене руки ти із смертного ложа,

He заповів мені слова останнього, щоб пам’ятала

Я його днями й ночами, рясні проливаючи сльози!”

Мовила так крізь ридання, і в тузі жінки голосили.

Ревно посеред жіноцтва заводила плач свій Гекуба:

Текторе, серцю моєму з моїх діточок найлюбіший!

Ще й за життя був у мене ти любий богам олімпійським,

Та й після смерті твоєї за тебе вони вболівають.

Інших у мене синів захопивши, Ахілл прудконогий

Взяв у полон і далеко продав їх за море безплідне,

Десь аж на Самос, на Імбр та на Лемнос, туманом повитий;

Тільки у тебе він душу відняв тонколезою міддю

I волочив круг могили тобою убитого в січі

Друга Патрокла, хоча й не міг його тим воскресити.

Ти ж, наче вмитий росою, так ніби ось-ось заговориш,

В домі моєму лежиш, немов Аполлон срібнолукий

Лагідно й тихо настиг тебе раптом своєю стрілою”.

Мовила так крізь ридання, і плач залунав безугавний.

Третя з невтішних жінок завела голосіння Єлена:

Текторе, серцю моєму із діверів ти найлюбіший!

Став-бо тепер чоловіком мені Александр боговидий,

Що мене в Трою привіз, - хай раніш я загинула б краще!

Ось і двадцятий вже рік од тієї години минає,

Як прибула я сюди, покинувши рідну країну,

Та не чула від тебе лихого чи прикрого слова!

Навіть як інший хто в домі мені починав докоряти -

3 діверів хто, із зовиць чи з невісток, убраних ошатно,

Чи то свекруха, - сам свекор був завжди як батько ласкавий,

Ти зупиняв і стримував їх переконливим словом,

Лагідно діючи мовою, повною тихої ласки.

Тим-то за тебе й за себе сумую тепер я, нещасна.

В цілій-бо Трої розлогій немає у мене віднині

Друга, як ти. Із зневагою всі позирають на мене".

Мовила так крізь ридання. Зітхав увесь люд незліченний.

Старець-Пріам із такими звернувсь до присутніх словами:

"Дров понавозьте, трояни, до міста й не бійтесь лихо'і

            Антична література. Греція. Рим   

Засідки десь од аргеїв. Ахілл мені дав обіцянку

Ще коли нас одпустив од своїх кораблів чорнобоких,

Нас не чіпати, аж поки дванадцятий день не настане".

Мовив він так. I у повози мулів вони із волами

Позапрягали і швидко усі перед містом зібрались.

Дев'ять без спочину днів вони дрова возили до міста,

Лиш на десятий, коли заясніла зоря світлодайна,

Винесли з тужним риданням одважного Гектора тіло

I, на багаття зверху поклавши, вогонь розпалили.

Ледве з досвітньої мли розоперста Еос заясніла,

Стали до вогнища Гектора славного сходитись люди,

А як усі вже зійшлись і громада зібралась велика,

Спершу іскристим вином залили вони всюди багаття,

Де ще трималася сила вогню. Лише після того

Білії кості брати його й друзі в журбі позбирали

3 попелу, й сльози рясні із лиць у них бігли струмками.

Кості зібравши усі, пурпуровим м’яким покривалом

їх огорнули, й тоді, в золотую поклавши їх урну,

Разом до ями глибокої все опустили, й до неї

Зверху багато каміння великого щільно наклали,

Й пагорб надгробний насипали, варта ж сиділа навколо,

Щоб до часу не напали красивоголінні ахеї.

Швидко надгробок насипавши, всі розійшлися. А потім

Знову зійшлися і в учті усі учтували преславній

В домі Пріама-державця, що Зевсовим був вихованцем.

Гектора так, упокірника коней, вони поховали.

(Пер. Бориса Тена)

Гоме