ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДРУГА ОСТАННІЙ БІЙ ГЕКТОРА


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 
195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 
210 211 212 213 214 215 216 217 218 

Загрузка...

В. 131-411

Гектор, ждучи, міркував, Ахіллес уже був недалеко,

Мов Еніалій-боєць, скаженілий в шоломі гривастім...

Ще й понад правим плечем він списом потрясав пелеанським,

Дуже страшним, і блищала навкруг його мідь, ніби сяйво,

Полум'я ніби вогню, ніби сонця на сході проміння.

Гектор, як тільки побачив, що близько Ахілл, - затремтів весь,

Годі й чекати: подавсь - переляканий - далі від брами,

Кинувсь за ним син Пелея: на ноги свої покладався.

Сокіл немовби гірський, найпрудкіший з птахів пір’юватих,

Як ото вмить прошугне за голубкою вслід боязкою -

Ось вона вбік подалася: та близько він, хижо кричущий,

Кидається раз у раз; захопить її тільки й жадає, -

Так поривався за ним Ахіллес скаженілий, а Гектор

Все попід муром отим дрібцював полохливо ногами.

Гоме

Горб обминули вони й смоківницю од вітру шумливу,

Все попід муром весь час проїзною дорогою бігли.

От вони й близько джерел многоводних плавких; вибивають

Струмені два там Скамандру, що нуртами далі вирує.

3 теплою струмінь один течією, і круг його пара

Вгору іде, ніби дим над вогнем, що горить і палає.

Другий холодний тече; хоч і влітку - він завжди студений,

Ніби той град або сніг перемерзлий, мов з льодом волога.

Близько текучих тих вод простяглися широкії мийні,

3 каменю збиті гаразд, у яких свої вбрання прегарні

Прали троянські жінки і дівчата, їх доні хороші,

Мирного часу колись, як ахеїв іще не бувало.

Там і той, що втікав, і отой, що був ззаду, - прибігли:

Спереду біг прехороший, за ним уганяв іще кращий,

Прудко все бігли, бо в них не про жертву змагання тривало,

I не про шкуру волову - звитяжцям в бігу нагороду, -

Тільки змагались вони про вершника Гектора душу

Як, оббігаючи знак, в змаганнях коні женуться

Твердокопитні, - а там нагорода велика - триніжок,

Може, чи жінка стоїть, - коли пам'ять шанують героя, -

Тричі отак оббігали вони усе місто Пріама

Дуже прудкими ногами... Боги дивувались з Олімпу

Мову почав поміж ними безсмертних і смертних владика:

Tope! Ha власнії очі я милого серцеві мужа

Гнаного бачу. Моє невимовне за Гектора серце

В грудях ридає, за мужа, що стільки він стегон волових

Жертвував був на шпилястій там Іді-горі, а траплялось -

Навіть і в місті. Тепер же ясний Ахіллес попід містом

Дуже прудкими ногами весь час завдає йому муки.

Отже, боги, поміркуйте і добрую раду подайте:

Як- чи врятуєм його ми від смерті, чи, може, Ахіллу

Сину Пелея, дозволим героя того подолати?”

Далі зняла тоді мову між них яснозора Афіна:

“Батьку ти мій громовий, темнохмарий, що кажеш ти нині!

Смертного мужа того, що йому вже приречена доля,

Хочеш від смерті страшної ізнов до життя повернути?!

Так і роби; олімпійці ж всі інші на це не пристануть!”

Відповідь їй даючи, говорив отак Зевс хмаротворець:

“Смілою будь ти, проте, Трітогенія, мила дитино!

Мовлю я так, та й не радий... до тебе ласкавим я бути

Сильно бажаю. Роби, як велить тобі розум: не гайся!”

Кажучи так, запалив він палкую богиню Афіну

Раптом з шпилів Олімпійських метнулась і вниз подалася.

Гектора ж гнав увесь час перед себе Ахілл прудконогий

Так, ніби пес оленятко у горах жене молоденьке,

Долом жене й на шпилі, через нетрі, десь вигнавши з лігва,

Хоч і ховається все оленятко оте попід віттям, -

Весь час жене його пес, невгаваючи: прагне схопити.

Гектор отак не сховавсь від Ахілла, прудкого на ноги.

Скільки разів намагався Дарданської брами доскочить,

Просто податись під захист прекрасно будованих мурів -

Може ж бо зверху, з-за мурів, списи полетять або стріли, -

            Антична література. Греція. Рим   

Стільки разів устигав відігнать його той з-попід мурів Просто на поле, а сам все від міста весь час подавався. Як неможливо у сні, біжучи, кого-небудь догнати -Задній не може догнать, утекти неспроможний передній, -Так їм: догнать одному, утекти ж бо другому - годі. Як би від смерті утік тоді Гектор, коли б невідступне Сам Аполлон, востаннє уже, не стояв біля нього Близько і сили коли б не давав він колінам геройським?.. Знак у той час подавав товариству Ахілл прудконогий: Забороняв чи списом, чи стрілою на Гектора цілить, Щоб не уславивсь ніхто, щоб самому йому наздогнати. Як же вчетверте добігли до місця джерел многоводних, -Батько богів і людей терези тоді взяв золотії, Два жеребки на них смерті, що всіх заспокоює, клав він. Жереб Ахілла поклав і Гектора-вершника жереб. Вгору підносив... I день, що судився тут Гектору, падав, Вниз до Аїда схиливсь. Залишив Аполлон тут героя. Проте ж до сина Пелея ясна наближалась Афіна. Близько ставала вона і слова говорила крилаті: 'Нині обох вас, гадаю, Ахілле, до бога подібний, Слава велика огорне поміж кораблями ахеїв. Гектор загине тепер, хоч який він в бою невгамовний. Нині не буде він більш - втікачем - нас обох уникати! Навіть коли б Аполлон, бог-стрілець, пильнував біля нього, Долі коли б простягавсь перед Зевсом егідодержавним! Ти ж оце зараз спинись, відпочинь тут гаразд, я ж до нього Миттю піду і намовлю до бою насупроти стати”. Так проказала Афіна. Зрадівши, Ахілл підкорився. Став і на ясеня він, що із мідним жалом, обіперся, Кинула там його дивна і Гектора вмить наздогнала. До Деїфоба подібна на вигляд і голосом дужим, Близько спинилась вона і коварне промовила слово: "Любий мій, справді тебе Ахіллес прудконогий на муку Сильную взяв, попід мурами міста Пріама женучи. Нумо спинімось отут і до бою із ним оце станьмо!” Відповідь дав їй великий, в шоломі гривастому Гектор: 'Ой, Деїфобе, ти був і раніш наймиліший між інших Всіх моїх рідних братів, що Гекубі й Пріамові - діти. Ще тебе більш шанувать я всім серцем готовий віднині: Ти ради мене насміливсь, як тільки побачили очі, Вийти оце поза мури: всі ж інші у місті лишились!” Знов же сказала йому ясноока богиня Афіна: "Любий мій, справді усі там, і батько й ласкавая мати Дуже просили мене і благали з усім товариством В місті лишитись, бо так вони разом усі налякались. Тяжкая туга, проте, мою душу страшенно гнітила. Нумо тепер ми до бою постанем завзято, списів нам Годі своїх берегти, щоб побачить: чи дужчий Ахілл, нас Вбивши обох, понесе аж до суден укладистих зброю, Зрошену кров’ю, чи, може, і спис його твій угамує". Так промовляючи хитро, вперед подавалась Афіна. Саме як близько один проти одного стали герої,

Гоме

Перший сказав тоді Гектор в шоломі гривастім великий:

“Більш уже, сину Пелея, не буду втікать, як раніше

Тричі круг міста тікав, цього міста Пріама, не мігши

Нападу здержать твого, бо тепер закликає вже серце

Боєм іти проти тебе: здолаю чи здолений ляжу...

Отже, покличмо богів олімпійських безсмертних: найкращі

Свідки та щирі вони і на захист прийдуть договору

Я не зганьблю тебе люто, над міру... Коли перемогу

Зевс у бою мені дасть і душу твою захоплю я,

Зброю коли я зніму твою пишную, сину Пелея, -

Тіло ахеям віддам. I тобі таке слід учинити”.

Грізно зирнув Ахіллес, і промовив отак прудконогий:

Текторе, ворог навіки, мені й не кажи про умови!

Як ото поміж левів і людей договорів немає,

Вівці з вовками до щирої згоди ніколи не дійдуть -

Лихо вони замишляють одно проти одного завжди, -

Так поміж нами приязні-тобою і мною-немає,

Жодних не буде й умов, аж поки між нами хто-небудь

Крові не вточить Арею, бійцеві, що страху не знає.

Вміння пильнуй бойового. Потрібно тобі списоборцем

Якнайсміливішим буть, ще й упевненим бути сьогодні.

Іншого ж годі чекати. Списом моїм дужа Паллада

Миттю тебе угамує, заплатиш за всі ти сьогодні

Муки друзів моїх, що лютуючи, вбив своїм вістрям”.

3 цими словами списа довжелезного з розмаху кидав.

Гектор ясний відхиливсь, як помітив його перед себе.

Раптом додолу присів; понад ним довгий спис пролетівши,

Глибоко в землю ввігнавсь. Його вирвала дивна Паллада.

Потай Ахіллу дала, що й людей проводир не побачив,

Гектор, і це проказав бездоганному сину Пелея:

“Hi, ти не влучив; Ахілле! Безсмертним подібний ти, мабуть,

Долі моєї від Зевса не взнав, тільки мовив про неї.

Балакуном показав ти себе і лукавим у слові,

Щоб я від страху забув у бою свою силу й відвагу.

Я не тікатиму, й вістря мені заженеш ти не в спину,

Просто на тебе я кинусь: утни мене в самії груди,

Як уже бог так судив... А тепер ти мого стережися

Мідного вістря... Коли б утягнув ти усе моє вістря!

Нашим троянам війна найжвавішою, певне, здалася б,

Вбитий коли б ти загинув... Ти ж бо найгірша біда їм!”

3 цими словами списа довжелезного з розмаху кидав.

В щит Пелеїда поцілив, в середину, не помилився.

Геть від щита, проте, спис той відскочив. Збентежився Гектор:

Спис бо з твердої руки полетів бистролітний даремно.

В смутку герой зупинивсь... Ясеневого з вістрям немає.

Став він гукати на брата, що з білим щитом, Деїсроба,

Довгого дати списа. Та, проте, не було того близько.

Гектор тоді зрозумів в своїх мислях усе і промовив:

Tope! бо справді до смерті безсмертні мене закликають.

Тут, я гадав, Деїсроб, той герой, і стоїть невідступно,

Він же за муром уже: так Афіна мене ошукала.

Нині наблизилась смерть і, лихая, стоїть недалеко.

            Антична література. Греція. Рим   

Нікуди вже утікать... бо так здавна здавалося кращим

Зевсові й синові Зевса, стрільцеві. Мене ж визволяли

Перше до мене прихильні, а нині знайшла мене доля!

Тільки коли б мені тут без борні не загинуть, без слави...

Виконать діло велике на спогад далеким нащадкам!”

3 цими словами меча він свого найгострішого витяг

I понад пахом той меч простягнувсь і міцний, і великий.

Зщулившись, кинувся він, як орел, той птах неболітний,

Саме як піде на землю, униз крізь похмурії хмари,

Прагнучи ніжне ягня, а чи зайця схопить боязкого...

Кинувся такото Гектор, мечем потрясаючи гострим.

Також побіг і Ахілл. Налилось його серце пекучим

Гнівом ущерть... Захищав йому спереду груди чудовий,

Вміло прикрашений щит, і шолом з чотирма обідцями

Став вигравати блискучий, на нім закивала препишна

3 золота грива, якою Гефест шолом той прикрасив, -

Ніби засвітить зоря поміж зір серед темної ночі,

Щонайясніша, пишніша з усіх тих, що сходять на небі, -

Так і загострений спис у правиці заграв Ахіллеса -

Ним потрясав, учинить замишляючи Гектору лихо,

Місця на тілі хорошім шукаючи влучно ударить.

Все, проте, Гектора тіло вкривав міднокований панцир

Дивний, який він ізняв був, в Патрокла життя відібравши.

Горла ж частина, де саме ключиці до шиї сягають,

Гола, невкрита була: неминучої місце тут смерті!

Саме туди і метнув Ахіллес, тільки Гектор наблизивсь.

Просто проскочило вістря крізь ніжну і білу ту шию.

Горла всього ж не пройняв, проте, з мідним жалом йому ясень,-

Щоби промовити міг він у відповідь слово останнє...

В порох він тут поточивсь, на глум його взяв син Пелея:

Текторе, ти бо гадав, що, Патроклову зброю зідравши,

Житимеш... Навіть забув і про мене, бо я десь далеко.

Ой, нерозумний, і здалека був я його охоронцем

Ззаду отам, серед суден отих череватих сидівши -

Я, що коліна тобі так знесилив... Та хижеє птаство,

Пси геть розтягнуть тебе, аргів’яни ж його поховають”.

Ледве живий відказав у шоломі блискучому Гектор:

"Міццю всією життя заклинаю і матір’ю й батьком,

Псам ти мене не давай біля суден ахейських роздерти.

Досить дістанеш за це ти і міді і золота досить

В дар, що дадуть тобі батько; й поважная дасть тобі мати.

Тіло додому віддай-поверни, щоб вогнем вшанували

Мертвого Трої сини та жінки вшанували троянські".

Грізно зирнувши, сказав йому син прудконогий Пелея:

"Hi, не кажи ти даремно й батьками не смій заклинати!

Хай би й самого мене моя лютість пекуча штовхнула б

Істи живого тебе й шматувать: отаке мені вдіяв!

Hi, вже ж нікого нема, щоб собак відігнав від твоєї

Він голови... I нехай би у десять разів і у двадцять

Викуп відважили тут та іще обіцяли додати,

Хоч би й тебе ще звелів на вагу золоту переважить

Батько Пріам Дарданід, то й тоді не оплаче на смертнім

Гоме

Ліжку поважная мати тебе, що колись породила.

Hi, лише пси пожеруть тебе всього і хижеє птаство”.

Мовив тоді перед смертю в шоломі блискучому Гектор:

“Ой, розумію гаразд, розуміючи добре, я бачу:

Годі тебе і благать, бо залізнеє маєш ти серце.

Добре, проте, стережись, щоб прокляття богів не накликать

В день саме той, як Паріс та ясний Аполлон біля Скейської

Брами погублять тебе, - і такого завзятого навіть”.

Так він сказав, а тим часом прийшла і остання хвилина.

Вирвалась з тіла душа й до оселі Аїда спустилась,

Плачучи з долі своєї, лишаючи силу та мужність.

Мовив померлому в той час Ахілл, син Пелея осяйний:

“Нині помри, а вже я свою долю прийму, коли саме

Схоче призначить Кронід і разом з ним інші безсмертні".

Так він промовив і витягнув мідного списа із тіла.

Набік він списа поклав, а з плечей поздирав усю зброю,

Зрошену кров’ю... Умить позбігались і інші ахеї.

Всі дивувались на постать чудесну, на Гектора вигляд.

I, наближаючись, кожний його простромлював списом.

Мовив отак не один там, на всіх поглядаючи інших:

“Справді м'якіший тепер набагато зробивсь, як помацать,

Гектор, ніж в час той, як кидав вогонь він іскристий на судна”.

Так не один промовляв і списом ще простромлював тіло.

Тільки ж ізняв з нього зброю Пелід прудконогий, предивний,

Поміж ахеїв підвівсь і казав їм крилатеє слово:

'Любі Аргівських полків ватаги та всі радники любі,

Саме коли дарували боги вже здолати такого

Мужа, що більше накоїв нам лиха, ніж інші всі разом,

Так ми на місто високе - при повній всі рушили зброї

3 наміром саме таким, щоби думку троян відгадати:

Міста фортецю чи кинуть вони після смерті героя.

Може, й стоятимуть далі, хоч Гектора з ними немає.

Чом же тепер так оцим моє милеє журиться серце?

В суднах лежить неоплаканий друг, непохований, мертвий,

Друг мій Патрокл, якого мені не забути, аж поки

Я пробуваю живий і мої ще ворушаться ноги.

Навіть хоч всі й забувають померлих в оселях Аїда, -

Я наймилішого друга і там пам’ятатиму щиро.

Нині ж співаючи вголос пеана, ахейське юнацтво,

Вирушім просто до суден, з собою його заберімо.

Слави ми досить надбали: божистого Гектора вбито,

Мужа того, що вся Троя його шанувала як бога”.

Мовив і в той час лихий проти Гектора вигадав вчинок -

М'язи іззаду в ногах проштрикнув у обох-кісточки там

Саме виходять із п'ят, - ремінцем перепнув їх воловим,

Потім припнув до повозу, а голову кинув тягтися.

В повіз, коли сам сідав, поклав прехорошую зброю.

Коней бичем доторкнувся, й слухнянії коні помчали.

Пил закурив понад тілом, що ззаду тяглося, волосся

Темне розкидалось геть, і занурилась в пил так недавно

Дивная ще голова: бо Зевс це дозволив, щоб ворог

Люте безчестя завдав і ганьбу на землі його рідній.

            Антична література. Греція. Рим   

Так була вся голова його порохом вкрита... А мати Коси рве на собі і намітку ясную шпурляє, Стогнучи в тузі страшній, заквилила, побачивши сина. Гірко сердешний і батько Пріам затужив, і всі люди Плач і ридання зняли невимовне по цілому місту. Справді подібно до того ставало, немов горуватий Весь Іліон до шпилів аж ізнизу вогнем охопило.