Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
ПІСНЯ ШІСТНАДЦЯТА ПОДВИГИ I ЗАГИБЕЛЬ ПАТРОКЛА : Антична література, Греція, Рим (частина 1) : Бібліотека для студентів

ПІСНЯ ШІСТНАДЦЯТА ПОДВИГИ I ЗАГИБЕЛЬ ПАТРОКЛА


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 
195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 
210 211 212 213 214 215 216 217 218 

магниевый скраб beletage

В. 1-167

Так вони за корабель добропалубний бились завзято.

Перед людським вожаєм Ахіллом Патрокл зупинився -

Сльози гарячі він лив, немов із джерел темноводних,

Що із-під скель, лише козам досяжних, струмують темнисто.

Глянувши, жалем пройнявсь богосвітлий Ахілл бистроногий,

Зразу ж до нього озвався і слово промовив крилате:

'Що це ти плачеш, Патрокле, немовби дівчатко маленьке,

Що за своєю матусею слідом біжить і на руки

Проситься, й стримує матері кроки, й за плаття хапає,

Й дивиться в очі крізь сльози, аж поки на руки не візьме.

Ніжними также, Патрокле, і ти умліваєш сльозами.

Чи з мірмідонян кому, чи мені розказати щось маєш?

Чи із далекої Фтії один ти почув яку звістку?

Кажуть, живий ще Менойт, син Акторів, батько твій рідний,

Ще проживає і мій, Пелей Еакід, в мірмідонян.

Тужно було б нам обом, якби смерть їх од нас відібрала.

Чи не аргеями журишся, що задля свого зухвальства

Гинуть ганебно так біля своїх кораблів крутобоких?

Все бо розказуй, в умі не ховай, щоб ми знали обидва”.

Тяжко зітхнувши, Патрокл озвався до нього, комонник.

"Сину Пелеїв Ахілле, найбільша окраса ахеїв!

Ти не гнівись, скорбота і так вже долає ахеїв.

Найхоробріші бо вої, що билися досі завзято,

На кораблях полягли, побиті й поранені тяжко-

В ранах від стріл Діомед, Тідея нащадок могутній,

Зранений теж Одіссей списоборець і з ним Агамемнон,

Рани страшної зазнав у стегно Евріпіл войовничий;

їх лікарі доглядають, що тямлять на травах вигойних,

Рани лікують їм. Ти ж невблаганний і досі, Ахілле.

Гніву бодай би ніколи не знав я такого, як в тебе,

Гордий-завзятцю! Чи буде яка з того користь потомкам,

Раз одвернуть од аргеїв загибель ганебну не хочеш?

Немилосердний! Батьком твоїм не Пелей був комонник,

Мати була не Фетіда, лиш синєє море й безплідні

Скелі тебе породили, - отим бо ти й серцем жорстокий.

А як боїшся душею якогось богів віщування,

Чи сповіщала від Зевса про щось тобі мати поважна -

To відряди хоч мене й мірмідонян ще й інших зі мною

Швидше пошли, - чи не стану я світлом рятунку данаям.

Дай на рамена мені твою зброю ясну одягнути,

Гоме

Може, за тебе прийнявши мене, хоч трохи трояни

Січу зупинять, і легше зітхнуть войовничі ахеї,

Втомлені боєм важким, - на війні відпочинок короткий.

3 свіжими силами від кораблів і наметів не легко

Під Іліон відженемо знеможене військо вороже".

Так він благав, нерозумний. Того ж не збагнув, що для себе

Сам він загибелі чорної й смерті лихої благає.

3 тугою в серці до нього промовив Ахілл бистроногий:

Tope мені! Ну, що ти сказав, богорідний Патрокле!

Hi віщуванням богів не журюсь я, про нього я знаю,

Hi сповіщала від Зевса нічого і мати поважна.

Та обіймає страшним мені болем і серце і душу

Тільки згадаю, що рівного рівний волів грабувати

I відбирать його здобич, тому що він владою вищий.

Страшно мені боляче - багато бо я перетерпів.

Дівчину ту, що мені сини дарували ахейські,

Ту, що я списом здобув, зруйнувавши муроване місто,

Силою вирвав із рук у мене владар Агамемнон,

Син Атрея, неначе в нікчемного зайди якогось.

Та запишімо оце, що було -те було! й ні до чого

Серце гнівити без краю. Щоправда, свій гнів гамувати

Я не раніше гадав, аніж бойова колотнеча

Аж до моїх кораблів досягати почне бистрохідних.

To ж на рамена свої одягни мою зброю славетну

I войовничих веди мірмідонян на бій, якщо справді

Чорною хмарою сунуть трояни і вже облягають

Нам кораблі, а приперті до самого моря аргеї

Мужньо тримаються й досі лише над маленьким окрайцем

Суші. Трояни завзяті всією громадою міста

Ринули в бій. Бо начолок мойого шолома їм зблизька

В вічі не блискає. Скоро б вони почали утікати

Й трупом яруги встилять, якби володар Агамемнон

Був ласкавіший до мене. А так вони й стан оточили,

Бо не лютує вже спис у долонях міцних Діомеда,

Сина Тідея, щоб від данаїв біду одвернути.

Вже не гримить з голови осоружної сина Атрея

Крик бойовий. Лиш вигуки Гектора людоубивці

Кличуть до бою троян, і гомоном ті переможним

Повнять рівнину усю, побиваючи в битві ахеїв.

Кинь же, Патрокле, всю міць на троян, щоб біду відвернути

Від кораблів, і ті б їх вогнем не спалили нещадним

Та не позбавили б нас повороту до рідного краю.

Отже, послухай, з якою метою тобі я це мовлю:

“Маєш здобути мені велику пошану і славу

Поміж данаїв, щоб швидше мені повернули прекрасну

Дівчину-бранку, ще й подарунків прислали коштовних.

Від кораблів їх одкинь і вертайся. А хоч би й велику

Дав тобі славу Гери-владичиці муж громоносний.

He поривайся без мене проте переслідувать далі

Ти войовничих троян, мене-бо цим шани позбавиш.

Та бойовою звитягою в подвигу ратному гордий,

Тут бий троян, і з військом не йди до твердинь Іліона,

            Антична література. Греція. Рим   

Щоб із безсмертних богів, що Олімп їх одвічна оселя,

Хтось не втрутивсь, - дуже любить бо їх Аполлон дальносяжний.

Зразу ж вертайся, коли кораблям уже світло рятунку

Блисне, а бій на рівнині нехай вже без тебе триває.

Навіть, о Зевсе, наш батьку, і ви, Аполлоне й Афіно,

Навіть якби всі трояни загинули скільки їх є тут,

3 ними й аргеї усі, і ми тільки вдвох залишились,

Ми б і самі розв'язали священної Трої пов'язки”.

Так один з одним тоді розмовляли вони між собою,

В час той не встояв Еант під навалою стріл мідногострих.

Зевсова воля долала його і жорстокі удари

Славних троян. На скронях у нього шолом світлосяйний

Страшно гудів від ударів. Списи увесь час ударяли

В бляхи шолома ясні. Тримаючи щит блискотливий,

Ліве плече аж замліло. Проте не здолали трояни

Щит той схитнути, хоч сипали стріли навкруг мідногострі.

Важко дихав Еант, усе тіло в утомі спливало

Потом рясним безустанно, було йому навіть несила

Вільно дихнуть. За бідою біда звідусіль насувалась.

Нині скажіть мені, Музи, що маєте дім на Олімпі:

Як пломенистий вогонь кораблі став палити ахейські?

Гектор, заскочивши зблизька, мечем величезним Еанта

По ясеневому списові вдарив при самому вістрі

Й ратище геть відрубав. Безпорадно Еант Телемонів

Зламаним списом махнув - далеко від нього позаду

3 брязкотом мідяне вістря відточене впало на землю.

Трепетним серцем, здригнувшись, Еант зрозумів бездоганний

Справу богів, - усі його задуми ратні руйнує

Зевс громовладний, троянам бажаючи дати звитягу.

Він одступив, і метнули трояни вогонь неугасний

На кораблі бистрохідні, і полум'я скрізь спалахнуло,

Зразу ж вогонь і корму охопив. Ахілл, це уздрівши,

Ляснув по стегнах себе і скрикнув тоді до Патрокла:

'О поспіши, богорівний Патрокле, їздець бистрокінний!

Бачу, як полум’я на кораблях уже наших бушує,

Візьмуть лише кораблі, то й відступу вже нам не буде.

Зброю мерщій одягай, а я шикуватиму військо”.

Так він сказав, і Патрокл ясною озброївся міддю.

Спершу наклав наголінники гарні собі на голінки,

Срібною пряжкою кожен до місця як слід прикріпивши.

Потім і лати міцні прудконогого внука Еака,

Зорями вквітчані рясно, на груди свої надягнув він

I через плечі срібноцвяхований меч перевісив,

Кутий із міді, та щит величезний узяв і незламний.

А на могутнє чоло шолом він добірний насунув

3 кінським хвостом, що над гребенем страшно вгорі розвівався.

Взяв ще два списи міцні, що немов приросли до долоні.

Списа не взяв він лише бездоганного внука Еака:

Був він важкий, міцно збитий. Ніхто його інший з ахеїв

Навіть підняти не міг, лиш Ахілл ним вимахував легко,

Ясеном тим, що Хірон для любого батька Пелея

Сам з верховин Пеліону приніс на загибель героям.

Гоме

Автомедонтові коней він швидше велів запрягати, -

Той по Ахіллу, мужів переборцю, мав шану найбільшу, -

Був найвірніший, на заклик в бою відгукнутись готовий.

Автомедонт вже баских впріг у ярма Ахіллових коней-

Балія й Ксанта, що швидше від подиху бурі летіли.

Вітру Зефірові гарпія їх породила Паларга,

Пасшись на луках, над течією ріки Океану

В припряг до них бездоганно він заохотив Педаса, -

Вивів Ахілл йому сам, Етіонове місто здобувши.

Смертний, за кіньми безсмертними легко він міг поспішати.

Сам же Ахілл, мірмідонські обходячи в час той намети,

Кликав до зброї усіх. Мов зграя вовків ненаситних,

Що невгамовним в серцях своїх дихають шалом відваги,

Оленя в горах настигши рогатого, рве на шматочки

В хижій жадобі, і пащі у них червоніють від крові,

Потім вся зграя шалено біжить до джерел темноводих,

Щоб язиками вузькими з поверхні хлебтати стемнілу

Воду, ригаючи кров’ю убитого звіра; а серце

В грудях безтрепетне в них, і роздуті від їжі утроби,

Так мірмідонян вожді і правителі шумно збирались

В лави, що мужній їх вів прудконогого друг Еакіда

В бій завзятий. Став перед ними Ахілл войовничий

I підбадьорював коней і лави мужів щитоносних.

В. 198-221

Військо в ряди бойові з вождями поставивши струнко, Вийшов Ахілл і до них із словом звернувся могутнім: “He забувайте ніхто з мірмідонян погроз велемовних, Що із швидких кораблів ви троянам усі посилали, В час, коли гнівом кипів я, і кожен мене винуватив: 'Жовчю, Пеліде страшний, годувала тебе твоя мати, Немилосердний, біля кораблів нас тримав ти насильно. Краще б уже на своїх кораблях морехідних додому Всі ми вертались, якщо так запав тобі гнів той у душу". Часто, зійшовшись, так всі говорили. От битви велика Справа настала, якої так довго ви всі дожидали. Хай тепер кожен, в кім серце хоробре, з троянами б'ється!” Мовлячи так, він у кожному силу будив і одвагу Стали щільніші їх лави, слова владареві почувши. Як каменяр із каміння міцного стіну викладає Дому високого, щоб проти буйних вітрів він устояв, Так же зімкнулися лави горбатих щитів і шоломів -Щит із щитом, шолом із шоломом, із воїном воїн, Гребні блискучі на їх конногривих шоломах стикались 3 кожним їх рухом, - лавами так вони щільно стояли. Спереду ж два зброєносні мужі - Патрокл богорідний 3 Автомедонтом, обоє одним пломеніли бажанням -В бій мірмідонян вести. Ахілл же пішов до намету

В. 268-283

Голосно крикнув Патрокл, у бій закликаючи воїв: Тей, мірмідонці, Ахілла соратники, сина Пелея,

Антична література. Греція. Рим

Будьте, друзі, мужами, про буйну відвагу згадайте!

Славу здобудьмо Пелідові, на кораблях бо аргейських

Він - наймогутніший, ви ж - його славні бійці рукопашні.

Знає нехай і Атрід, Агамемнон широковладний,

Як він засліплений був, коли кращого скривдив з ахеїв”.

Мовлячи так, він у кожному силу будив і одвагу

Й ринули всі на троян. I відлунням жахливим навколо

Всі кораблі загули від страшенного крику ахеїв.

А як трояни побачили мужнього сина Менойта -

I самого й візника, у блискучім обох обладунку

Духом збентежились враз, їх лави густі похитнулись.

Всі бо збагнули вони, що відкинув Пелід бистроногий

Гнів свій біля кораблів і знову до дружби схилився.

Кожен лише озиравсь, як загибелі злої умкнути.

В. 783-857

Кинувсь Патрокл на троян, їм згубне готуючи лихо. Тричі він кидався в бій, Ареєві рвучкістю рівний, 3 криком страшним, і тричі по дев’ять мужів убивав він. А як вчетверте він кинувсь, на бога безсмертного схожий, -Тут-бо, Патрокле, й тобі закінчення віку настало. Вийшов до тебе назустріч у запалі бою жахливий Феб-Аполлон. Та Патрокл не впізнав його в битві шаленій, -Хмарою вкритий густою ішов проти нього безсмертний. Ззаду він став, і в спину та плечі широкі міцною Вдарив долонею, аж у очах йому світ закрутився. Збив і шолом з голови йому Феб-Аполлон світлосяйний; 3 брязком і гуркотом зразу скотився шолом діроокий Коням під ноги, й на гребені грива його забруднилась Кров’ю і пилом. Досі ніколи того не бувало, Щоб конегривий шолом той у пилу брудному бруднився, Тільки прекрасне чоло богорівного мужа Ахілла Він захищав. Тепер же віддав його Зевс покривати Голову Гектору, хоч його гибель була недалеко. Переломився відразу в руках його спис довготінний, Дуже міцний і важкий, міднокутий; з плечей його дужих Щит, що до п'ят досягав, упав із ремінням на землю. Лати владар Аполлон розв'язав йому, Зевса нащадок. Розум його помутився, могутні зомліли суглоби, Заціпенілий стояв він. Загостреним списом іззаду В спину його між плечима Евфорб, син Пантоя, ударив, Воїн дарданський. 3 усіх ровесників він виділявся Списом метким, проворністю ніг і мистецтвом комонним. Двадцять мужів повалив він із коней, коли іще вперше Виїхав із колісницею, справи військової вчившись. Перший він списом ударив тебе, Патрокле комонний, Та не здолав, і назад повернув, і з юрбою змішався, Вирвавши з рани свій спис ясеновий: не смів-бо з Патроклом I безоружним у бій він одкритий вступати. Патрокл же, Здоланий божим ударом і гострим Евфорбовим списом, В дружні ряди одступив, уникаючи смерті лихої. Гектор же, тільки помітив Патрокла, великого духом,

            Гомер

Що відступав до своїх, поранений гострою міддю,

Кинувсь до нього крізь лави, і списом ізблизька ударив

У підчерев'я, і наскрізь пробив його мідяним вістрям.

Тяжко упав він, і туга тоді охопила ахеїв.

Так, як вепра невтомного лев переможний долає,

На верховині гірській з ним у бійці шаленій зіткнувшись

За джерело невеличке, бо пить з нього хтіли обоє,

I, задихаючись, вепр левиній скоряється силі, -

Так і Менойтів прославлений син, багатьох повбивавши,

Дух свій віддав, ізблизька уражений Гектора списом,

Син же Пріамів з погордою слово промовив крилате:

“От сподівався, Патрокле, ти наш Іліон зруйнувати,

Мав і троянських жінок, позбавивши днів їх свободи,

На кораблях відвезти до рідного вашого краю, -

Де ж бо твій розум? Гектора коні баскії на битву

Ледве землі доторкаючись, мчать, я й сам своїм списом

Між війнолюбних троян подвизався, що б одвернути

День їх неволі. Тебе ж коршаки розтерзають небавом.

Бідний-бо ти, вже й могутній Ахілл тобі не допоможе!

Сам залишившись, напевне в дорогу тебе наставляв він:

“He повертайся назад, о Патрокле, їздець бистрокінний,

До кораблів своїх перше, ніж в Гектора-людоубивці

Списом на грудях хітон закривавлений ти не простромиш!”

Так говорив він тобі, а ти, нерозумний, послухав”.

Весь знемагаючи, так відповів ти, Патрокле комонний:

“Що ж величайсь тепер, Гекторе, дав тобі перемогу

Зевс-Олімпієць і з ним Аполлон - було їм, безсмертним,

Легко здолати мене, навіть зброю з плечей познімати.

А як таких, як і ти, мені стрілося хоч би й дванадцять,

Всі полягли б тут, на місці, моїм подолані списом!

Я лиш призначенням долі від сина Лето загибаю,

А між людей - від Евфорба, ти ж третій мене поражаєш.

Тільки скажу я тобі, а ти збережи в своїм серці:

Жити недовго тобі вже лишилося тут, біля тебе

Близько стоїть уже смерть, і доля твоя неминуча -

Ти від руки упадеш бездоганного внука Еака”.

Так він сказав, і в імлу вповила його смерті година.

Тлінну покинувши плоть, відлетіла душа до Аїду

3 плачем про участь свою, і силу лишаючи, й юність.