ПІСНЯ ШОСТА ГЕКТОР I АНДРОМАХА


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 
195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 
210 211 212 213 214 215 216 217 218 

Загрузка...

В. 369-503

Так відповівши їй, Гектор пішов собі шоломосяйний.

I незабаром дійшов до свого він затишного дому

Білораменної ж він не застав Андромахи в покоях,

3 любим дитям на руках та служницею, вбраною гарно,

Вийшла на вежу і там сумувала, ридаючи гірко.

Гектор тоді, не знайшовши жони непорочної дома,

Став на порозі оселі і так до служебниць промовив:

“Слухайте пильно, служебниці, й щиру скажіть мені правду

Де це дружина, де білораменна моя Андромаха?

Чи до ятрівок пішла та зовиць, причепурених гарно, -

Чи до Афіни у храм, де гуртом усі інші троянки

Пишноволосі в страшної богині благають пощади”.

Відповідаючи, ключниця мовить йому домовита:

Ти зажадав од нас, Гекторе, щиру сказать тобі правду, -

He до ятрівок і не до зовиць, причепурених гарно,

He до Афіни пішла вона в храм, де інші троянки

Пишноволосі в страшної богині благають пощади;

До іліонської вежі великої вийшла, почувши,

Що піддаються трояни й міцнішає сила ахеїв.

Тим-то до муру міського чимдужче вона поспішила,

Мов божевільна. Й дитину услід, понесла годівниця”.

Так вона мовила. Швидко із дому пішов тоді Гектор

Тою ж дорогою вниз по брукованих вулицях Трої,

            Антична література. Греція. Рим   

I, перейшовши велике, красиво збудоване місто,

Скейських воріт він дістався, щоб вийти крізь них на рівнину.

Вибігла звідти назустріч дружина його Андромаха,

Посагом славна дочка Етіона, великого духом.

Жив Етіон під Плаком-горою, укритою лісом,

В Фівах Плакійських, і владарем був кілікійського люду.

Донька його за Гектора мідянозбройного вийшла,

Стріла вона чоловіка. За нею ішла годівниця

3 милим при грудях дитям, ще зовсім малим немовлятком,

Гектора сином коханим, гарненьким, мов зіронька ясна.

Гектор Скамандрієм звав свого сина малого, всі інші -Астіанактом:

єдиним-бо Трої був захистом Гектор.

Мовчки всміхнувся, малого синочка побачивши, батько,

А Андромаха підбігла до нього, роняючи сльози,

Руку схопила, назвавши на ймення, і так промовляла:

'О божевільний! Завзяття загубить тебе! He жалієш

Ти ні дитяти свого, ні мене безталанної, - скоро

Стану вдовою я, скоро зженуть тебе з світу ахеї,

Разом напавши; отож, якщо тебе втратити маю,

Краще зійти мені в землю, ніякої більше не буде

Втіхи мені у житті, коли ти осягнеш свою долю.

Далі - лиш горе. Немає ні батька, ні матері в мене,

Нашого батька старого Ахілл умертвив богорівний,

Поруйнувавши ущент кілікіян заселене місто -

Фіви високобрамні. Отож він убив Етіона,

Зброї ж із нього не зняв: посоромився в серці своєму,

Тільки спалив із його обладунком, оздобленим гарно,

Й пагорб насипав над ним, ще й в'язів над ним насадили

Німфи нагірні, Зевса егідодержавного доньки.

Сім було рідних у мене братів у батьківськім домі,

I в один день вони разом пішли до оселі Аїда:

Іх-бо усіх повбивав богосвітлий Ахілл прудконогий

В час, як повільних корів вони пасли й овець білорунних.

Матір мою, що над Плаком владарила, вкритим лісами,

Він аж сюди припровадив із іншою здобиччю разом,

Та по часі відпустив, незліченний одержавши викуп, -

В домі ж отцевім стрілою убила її Артеміда.

Гекторе, все заміняєш ти - батька і матір для мене,

Ти ж і за брата мені, і мій чоловік ти прекрасний.

Зглянься ж на мене тепер і зостанься тут з нами на вежі,

Щоб не лишить сиротою дитя і дружину вдовою.

Військо постав при смоковниці дикій, де ворогу легше

Вдертись до міста, доступніш на мури високі дістатись.

Під керуванням Еантів обох, богорівних Атрідів,

Ідоменея славетного й мужнього сина Тідея.

Чи не провісник якийсь їм порадив це богонатхненний.

Чи напутило їх власного духу палке поривання".

В відповідь Гектор великий сказав тоді шоломосяйний:

"Все це й мене непокоїть, дружино. Та сором страшенний

Був би мені від троян і троянок у довгім одінні,

Як боягузом я став би далеко від бою ховатись.

Та не дозволить і дух мій цього, бо давно вже навчився

Гоме

Доблесним бути я завжди та битися в лавах передніх,

Батькові свому й собі голосну добуваючи славу

Сам-бо це добре я знаю і серцем своїм і душею, -

День той настане колись, і Троя священна загине,

3 нею загине й Пріам, і народ списоборця Пріама.

Та ось не так за троян бере мене жаль і турбота,

He за страждання самої Гекуби й Пріама-владики,

He за братів, що стільки хоробрих і славних поляже

В порох тоді під ударами збройних воїв ворожих,

Скільки за тебе, коли хтось із мідянозбройних ахеїв

Слізьми умивану десь поведе й дня свободи позбавить.

Будеш для іншої в Аргосі дальному ткати на кроснах,

Будеш їй воду носить з Мессеїди або з Гіпереї

Проти бажання - могутня примусить тебе неминучість.

Гляне хто-небудь як ти проливатимеш сльози й промовить:

Тектора то є дружина, що найхоробріший у битвах

Був з конеборних троян, як за свій Іліон вони бились".

Мовить він так і болю нового завдасть тобі смутком

По чоловіку, що міг день неволі тобі одвернути.

Краще нехай я умру, хай пагорб землі мене вкриє,

Ніж я почую твій зойк, як вестимуть тебе до полону!”

Мовив це й руки простяг до дитини осяйливий Гектор,

Та до грудей годівниці, убраної гарно, припало

3 криком дитя, збентежене виглядом любого батька,

Міддю ясною налякане й гребенем кінської гриви,

Що на блискучім шоломі над ним розвівалася грізно.

I усміхнулися батько ласкавий і мати поважна.

Зняв свій шолом з голови тоді зразу осяйливий Гектор

I на землі біля себе поклав обладунок блискучий,

Любе на руки узявши дитя, погойдав його трохи

Й Зевса та інших богів почав молитовно благати:

“Зевсе та інші богове, зробіть, щоб дитя моє любе

Стало таким же, як я, у троянському війську найкращим,

Дужим таким же й хоробрим, міцним владарем Іліона,

Щоб говорили про нього, як буде з війни він вертатись:

“Цей куди кращий за батька!” Щоб він закривавлену зброю,

3 ворога знявши, приніс і матері зрадував серце!”

Мовив це й любій дружині на руки маленького сина

Він передав. Пригорнувши дитя до пахучого лона,

Мати крізь сльози всміхнулась. А муж її, пройнятий жалем,

Гладив рукою її, й на ім’я називаючи, мовив:

“О бідолашна! Серця свого не роз'ятрюй журбою!

Всупереч долі ніхто до Аїду мене не спровадить.

Та і судьби, я гадаю, ніхто із людей не уникне,

Чи боягуз, чи відважний, якщо вже на світ народився.

Краще вертайся додому й своєї пильнуй уже справи -

Кросен своїх і куделі, служебницям нашим загадуй

Дбати про діло своє. А війна - чоловіча турбота,

Кожного, хто народивсь в Іліоні, моя ж особливо".

Мовивши так, одягнув на себе осяйливий Гектор

Свій конегривий шолом. I пішла дружина додому

Лиш оглядаючись часто й рясні проливаючи сльози,

            Антична література. Греція. Рим   

I незабаром дійшла до затишного й людного дому Гектора мужогубителя; в ньому ж застала багато Двірських служебниць, і ревні побігли з очей у них сльози. Так був у домі своєму оплаканий заживо Гектор: He сподівався ніхто, щоб з війни коли-небудь додому Він повернувся, уникнувши рук і могуття ахеїв.