ІЛІАДА ПІСНЯ ПЕРША ЗАСПІВ. СВАРКА БОГІВ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 
195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 
210 211 212 213 214 215 216 217 218 

Загрузка...

В. 1-345

Гнів оспівай, богине, Ахілла, сина Пелея, Пагубний гнів, що лиха багато ахеям накоїв: Душі славетних героїв навіки послав до Аїду Темного, їх же самих він хижим лишив на поталу Псам і птахам. Так Зевсова воля над ними чинилась, Ще відтоді, як у зваді лихій розійшлись ворогами Син Атреїв, володар мужів, і Ахілл богосвітлий. Хто ж із безсмертних богів призвів їх до лютої сварки? Син то Зевса й Лето. Владарем тим розгніваний тяжко, Пошесть лиху він на військо наслав, і гинули люди Через те, що жерця його, Хріса, зневажив зухвало Син Атріїв. Той до ахейських човнів бистрохідних Доньку прийшов визволять, незліченний підносячи викуп. Жезл золотий у руках, на чолі ж мав вінок Аполлона Далекострільного, й всіх почав він благати ахеїв, А щонайбільше - Атрея синів, начальників війська: 'О Атрея сини й в наголінниках мідних ахеї! Хай вам боги, що живуть на Олімпі, дадуть зруйнувати Місто Пріама й щасливо додому усім повернутись. Любу ж дочку відпустіть мені, викуп багатий прийнявши, Далекострільному синові Зевса на честь - Аполлону". Криком загальним дали на те свою згоду ахеї, -Зважить на просьбу жерця і викуп од нього прийняти. Тільки Атрід Агамемнон душею цього не вподобав, -Згорда прогнав він жерця і лайкою тяжко зневажив: "Діду, щоб більш я тебе між глибоких човнів цих не бачив! Тож не барися тут нині і вдруге сюди не вертайся -

Гоме

He допоможуть ні жезл золотий, ні вінок божественний. Доньки не дам я тобі, - аж поки постаріє зовсім, В Аргосі, в нашій оселі, від отчого краю далеко, Ходячи кросен довкола і ділячи ложе зі мною. Йди ж звідціля і не гнівай мене, щоб цілим вернутись!” Так він сказав, і старець злякався й, послухавши слова, Мовчки побрів по піску уздовж велешумного моря. А, відійшовши далеко, почав владаря Аполлона, Сина Лето пишнокосої, старець в молитві благати: “Вчуй мене, о срібнолукий, що Хрісу і Кіллу священну Обороняєш, обходячи, та й над Тенедом пануєш. Отже, Смінтею, на втіху тобі колись храм я поставив I для священної жертви гладкії спалював стегна Кіз і биків, то тепер мені сповни єдине благання: Хай за сльози мої відомстять твої стріли данаям!” Так він молився, і вчув його Феб-Аполлон срібнолукий: Із верховин олімпійських зійшов, розгніваний серцем, Маючи лук за плечима й тугий сагайдак, геть закритий. Стріли у гнівного бога за спиною враз задзвеніли, Щойно він рушив, а йшов од темної ночі хмурніший. Сівши оподаль швидких кораблів, тятиву натягнув він -Дзенькіт страшний від срібного лука луною розлігся. Спершу-бо мулів почав та бистрих собак улучати, Потім уже й на людей він кидати став гіркосмольні Стріли. Скрізь похоронні вогні безустанно палали. Дев'ять носилися днів над табором стріли божисті. А на десятий людей Ахілл став на раду скликати -Білораменна йому це Гера поклала на мислі, Надто-бо важко було їй дивитись, як гинуть данаї. Сходитись всі почали, і, коли вже на площу зібрались, Раптом з'явивсь перед ними і мовив Ахілл прудконогий: “Видно-таки доведеться, Атріде, по довгих блуканнях Нам повертатись додому, якщо ми уникнемо смерті: Тяжко-бо нищить ахеїв війна і страшна моровиця. Все ж запитаймо жерця якогось або ворожбита, Чи хоч би сновіщуна - і сни-бо нам Зевс посилає -Хай би сказав нам, за віщо так Феб-Аполлон прогнівився -Чи за забуту обітницю гнівний, чи за гекатомбу? Може, лиш диму від здору з козлиць та овечок добірних Він дожида, щоб лиху моровицю від нас одвернути?” Так він промовив і сів; тоді з-поміж зборів народних Встав Калхас Фесторід, цей птаховіщун найславніший. Відав усе прозорливий - що є, що було і що буде, Та й кораблі супроводив ахейські він до Іліона В віщій силі, що Феб-Аполлон дарував йому світлий. Сповнений намірів добрих, озвавсь він і став говорити: “О Ахілле! Велиш мені, Зевсові любий, віщати Гнів Аполлона-володаря, далекострільного бога. Що ж, возвіщу. Та й мене зрозумій і раніш поклянися, Що заступитись за мене ти словом готов і руками. Думаю, вельми розгнівати мужа мені доведеться, Що в аргів'ян владарює, кому всі коряться ахеї.

            Антична література. Греція. Рим   

Все ж бо сильніший державець, на мужа підвладного гнівний.

Хай тої днини своє невдоволення він погамує,

Злість десь приховану в грудях він все-таки буде таїти,

Доки не виявить. Отже, скажи, чи мене порятуєш?”

Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий:

"Сміло, яка б не була, нам волю кажи божественну.

Зевсові любим клянусь Аполлоном, якому, Калхасе,

Молишся й сам, поки волю божисту данаям являєш,

Поки я житиму й поки ще землю цю бачити буду

Тут, при містких кораблях, ніхто із данаїв не здійме

Рук на тебе важких, хоч би був то і сам Агамемнон,

Що між ахеїв найвищою владою хвалиться нині".

Зважився врешті і мовив тоді ворожбит бездоганний:

"He за обітницю, раптом забуту, ні за гекатомбу

Феб, а за Хріса-жерця, що зневажив його Агамемнон, -

Hi дочки не звільнив, ані зволив він викуп узяти;

От за що бог дальносяжний скарав нас, та ще й покарає,

I не раніш од данаїв він пошесть одверне ганебну,

Ніж ви повернете батькові доньку його бистрооку

Даром, без викупу, ще й привезете святу гекатомбу

В Хрісу, - тоді лиш до ласки ми зможемо бога схилити”.

Так він промовив і сів; і тоді з громади підвівся

Син Атреїв, герой, Агамемнон широкодержавний,

Гнівом охоплений; серце у грудях чорної люті

Сповнилось; полум'ям грізним очі його заіскрились.

Поглядом злобним пройняв він Калхаса першого й мовив:

"Лиха віщуне! Втіхи мені не віщав ти ніколи!

Видно, приємно тобі лише лихо пророчити людям.

Доброго слова ніколи не вимовив ти і не справдив.

От і тепер ти данаям як волю божисту віщуєш,

Ніби їм злигодні бог дальносяжний за те посилає,

Що не схотів я за Хрісову доню коштовного взяти

Викупу, дуже-бо хочу й надалі ту дівчину в себе

Дома тримати. Я й над Клітемнестру, шлюбну дружину,

Краще волію її, вона-бо від тої не згірша

Постаттю, вродою, вдачею й ревним до всього умінням.

Згоден, проте, я вернути її, якщо так буде краще:

Хочу-бо, щоб врятувалися, а не загинули люди.

Ви ж нагороду мені приготуйте, щоб я із ахеїв

Безнагородним один не лишився, було б це негоже.

Бачите всі ви - умкнула від мене моя нагорода".

В відповідь мовив йому богосвітлий Ахілл прудконогий:

"Сину Атрея славетний, з усіх найзахланніший мужу!

Де ж тобі цю нагороду відважні здобудуть ахеї?

Скарбів-бо спільних у нас ніде уже більше немає -

Те, що взяли у містах ми зруйнованих, все поділили,

А відбирати в людей, що роздано, вже ж не годиться.

Краще віддай її богові, ми ж усі, люди ахейські,

Втроє та вчетверо сплатим тобі, якщо Зевс коли-небудь

Міцно муровану Трою дозволить ущент зруйнувати”.

Відповідаючи, мовив владущий йому Агамемнон:

'Богоподібний Ахілле, хоч доблесний ти, а лукаво

Гоме

Так не мудруй, бо й не ошукаєш мене, й не запевниш.

Хтів би ти тільки собі нагороди, а я щоб без неї

Мовчки сидів? I дівчину батькові радиш вернути?

Хай нагороду дадуть мені іншу відважні ахеї,

Щоб до вподоби була і з тією цілком рівноцінна.

А не дадуть, то сам я піду й відберу нагороду

Як не твою, то Еантову чи й в Одіссея самого

Вихоплю, скрутно ж тому доведеться, до кого прийду я.

Тільки ми зможемо це і згодом обдумати разом.

Нині ж спустім корабель чорнобокий на море священне,

Швидше гребців наберімо годящих, складім гекатомбу

Щедру, й тоді Хрісеїду посадимо ми гарнолицю

На корабель. На чолі його муж стоятиме радний -

Ідоменей чи Еант, а чи Одіссей богосвітлий,

Чи, може, сам ти, сину Пелеїв, з мужів найгрізніший,

Тільки б у жертві священній вблагать дальносяжного бога”.

Глянув на нього спідлоба і мовив Ахілл прудконогий:

“О, в безсоромність одягнений, здирнику користолюбний!

Хто із ахеїв тепер тебе слухати схоче й з тобою

Чи у похід вирушать, чи з ворогом битись завзято?

Я ж не заради троянських прийшов списоборців хоробрих

Тут воювати, - нічим-бо мені вони не завинили.

Бо ж і биків не займали у мене вони, ані коней,

В широкоскибій Фтії моїй плодородній ніколи

Нив не топтали, - високі-бо гори лежать поміж нами,

Тінявим лісом укриті, і моря шумливого хвилі.

Ми задля тебе прийшли, безсоромний, тобі на догоду

Честь Менелая й твою захищати, песька личино,

Перед троянами. Ти ж усім нехтуєш, все зневажаєш,

Навіть погрожуєш здобич у мене мою відібрати,

Ту, що за подвиги ратні дали в нагороду ахеї.

Врівні з тобою не мав нагород я, відколи ахе'і

Місто якесь руйнували троянське, заселене густо.

Хоч на війні більш за все працюють у січі жорстокій

Руки мої, та коли до розподілу справа доходить,

Здобич найбільша - тобі; й задоволений я із малого,

До кораблів повертаюсь, знеможений січею тяжко.

Іду ж сьогодні у Фтію, мені приємніше додому

На кораблях криводзьобих вернутися, - я не збираюсь,

Так зневажений, множить для тебе скарби та багатства”.

В відповідь мовив йому мужів володар Агамемнон:

“Швидше тікай, коли серце так прагне; просити не буду

Тут задля мене лишатися: знайдуться й інші, напевно,

Що пошанують мене, а найбільше - Зевс велемудрий.

Найненависніший з-між владарів єси, паростків Зевса.

Тільки тобі й до вподоби, що звади та війни та розбрат.

Ти сміливіший за інших, та це ж дарували богове.

Тож з кораблями й супутницями краще вертайся додому

Над мірмідонами знов владарюй - кого те обходить?

Гнів твій мене не страшить, а тобі я грозитиму ось як:

Феб-Аполлон нехай відбирає мою Хрісеїду,

Ще й на своїм кораблі, із своїми супутницями разом

            Антична література. Греція. Рим   

Я відішлю її та Брісеїду твою гарнолицю,

Сам заберу нагороду твою із намету, щоб знав ти,

Що я сильніший за тебе та й інший щоб кожен стерігся

Рівним зі мною вважати себе і зі мною змагатись".

Так він промовив. I гірко Пелідові стало, і серце

В грудях його волохатих між двох рішенців завагалось:

Вихопить зразу із піхов при боці свій меч гостролезий

I, проклавши дорогу крізь натовп, Атріда убити

Чи побороть в собі гнів і палке заспокоїти серце?

Поки отак міркував він розумом світлим і серцем,

Меч витягаючи з піхов, злетіла до нього Афіна

3 неба - Гера послала сюди її білораменна,

Що полюбила їх серцем обох і піклується ними.

Ставши вона за Пелідом, до кучерів русих торкнулась,

Видима тільки йому, а з інших нікому не зрима.

Дуже Ахілл здивувався - озирнувся й Палладу Афіну

Зразу впізнав, а в неї лиш очі страшливо блищали.

От він озвався до неї і слово промовив крилате:

'Що ти прийшла сюди, Зевса егідодержавного доню?

Глянуть на буйну пиху Агамемнона, сина Атрея?

Тільки кажу я тобі, і це, певен я, сповнитись має:

Через гординю свою він скоро і душу погубить".

В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:

Тнів, якщо будеш слухняний, тобі вгамувати прийшла я

3 неба - Гера послала сюди мене білораменна,

Що полюбила вас серцем обох і піклується вами.

Ну-бо, сваритись покинь і рукою за меч не хапайся, -

Досить, що лаявся ти якими завгодно словами.

От що скажу я тобі, й неодмінно це сповнитись має:

Скоро утроє такими ж дарами прекрасними сплатять

Всю цю наругу тобі, лиш слухайся нас і вгамуйся”.

Відповідаючи, такїй промовив Ахілл прудконогий:

Треба, богине, мені обох вас послухати щиро,

Хоч я і дуже розгніваний серцем, а так воно краще.

Хто кориться богам, і вони того слухать готові",

Мовив і, срібний держак важкою вхопивши рукою,

Меч величезний у піхви засунув Ахілл, покорившись

Слову Афіни. Вона ж до егідодержавного Зевса

Й інших богів на Олімп у їх світлі оселі вернулась.

Син же Пелея з словами жорсткими ту ж мить до Атріда

Знову звернувся й в серці нітрохи не стримував гніву:

!Ах, ти, п’янюго з очима собаки й оленячим серцем!

Hi у воєнні походи озброїтись разом з народом,

Hi у засаду піти з хоробрим військом ахейським

Серцем ти не дерзав - це для тебе здавалося смертю.

Легше багато ходить по широкому стану ахеїв

I грабувати того, хто тобі суперечить посміє.

Ти владар-людожер, над нікчемами ти владарюєш,

Бо інакше, Атріде, востаннє б ти нині зухвалив.

От що скажу я тобі й великою клятвою стверджу:

Берлом клянусь оцим, що ні пагілля вже, ані листя

Більш не зростить, давно колись з кореня зрубане в горах,

Гоме

He розцвіте вже ніколи, бо міддю обстругано 3 нього

Листя й кору; тепер же це берло синове ахеїв

Носять в долонях, як судді, що вірно пильнують законів

Зевсових, - це ж бо й буде моя тобі клятва велика.

Прийде час, і журба за Ахіллом огорне ахеїв

Всіх до одного; та ти, і сумуючи, їм не здолаєш

Допомогти, якїх юрми від Гектора-мужоубивці

Падати будуть; тоді своє марно терзатимеш серце

В гніві на себе, що кращого ти із ахеїв зневажив”.

Так промовив Пелід і, ударивши гучно об землю

Злотноцвяхованим берлом, в знемозі сів, а навпроти

Люто Атрід бушував. Схопивсь тоді солодкомовний

Нестор, із голосом звучним славетний промовець пілоський,

3 уст його мова текла, бджолиного меду солодша.

Два покоління людей, нещадною забраних смертю,

Зникло, з якими родивсь він і зріс в береженім богами

Пілосі, - третім уже поколінням він там володарив, -

Сповнений намірів добрих, озвавсь він і став говорити:

Tope! Велика скорбота на землю ахейську приходить!

Як би зраділи тепер Пріам і Пріамові діти,

Радість велика і іншим троянам серця б охопила,

Тільки б почули вони, як у сварці отут завелися

Ви, між данайських мужів і в раді, і в битвах найперші.

Тільки послухайтесь, ви-бо обидва від мене молодші.

Тож на своєму віку людей, і від нас видатніших,

Я зустрічав, і вони порад моїх не відкидали.

Hi, таких я не бачив мужів і більш не побачу

Як Пірітой вікопомний, Дріант, поводатар народу

Чи Ексадій, Кеней, або ще Поліфем богорівний,

Чи-то Тесей, син Егея, цілком на безсмертного схожий.

Люди були то могутні, окраса мужів земнородних,

Вельми могутні самі і з могутніми бились завзято,

Диких страховиськ гірських у битвах нещадних разили.

Був я у дружбі із ними, із Пілоса сам до них їздив

3 краю далекого в гості, самі-бо мене запросили.

Перемагав сам на сам тих страховиськ, а з ними змагатись

Жоден з людей, що нині живуть на землі, не посмів би.

Всі вони слухали слова мого і поради приймали.

Отже, послухайте й ви, воно-бо послухати краще.

He відбирай, Агамемноне, дівчини, хоч ти й могутній,

Він-бо раніш в нагороду одержав її від ахеїв;

Та припини, Пеліде, і ти оці прикрі змагання

Із владарем, - не знав-бо ніхто ще такої пошани

Із владарів берлоносних, що Зевс їх у славі звеличив.

Ти хоч і сильний, бо мати богиня тебе породила,

Все ж він могутніший: більше люду під владою має.

Гнів свій, Атріде, і ти погамуй, тебе я благаю,

Злобу свою на Ахілла вгамуй, адже він для ахеїв -

Вірна опора і захист великий в війні оцій згубній”.

Відповідаючи, мовив йому Агамемнон владущий:

“Так, справедливо усе й до ладу ти, старче, говориш.

Та над всіма чоловік оцей хоче тут бути найвищим,

            Антична література. Греція. Рим   

Над усіма панувати, указувать кожному хоче, Всім володарити. Я ж коритись йому не збираюсь. Хай списоборцем його вічносущі богове створили, Та чи на те, щоб усіх він поганими лаяв словами?” Мову його перебивши, Ахілл відповів богосвітлий; 'Був би я боягузом, пустим би нікчемою звався, Тільки б у всьому, що саме ти скажеш, тобі поступився. В іншого ти кого-небудь цього вимагай, а мені вже Ти не указуй, я-бо коритись тобі не збираюсь. Інше скажу я, а ти збережи це у серці своєму. He підніму я руки через дівчину, щоб із тобою Чи з кимось іншим змагатися: те, що дали, відбирайте. 3 іншого всього, що в чорному є кораблі бистрохіднім, Ти проти волі моєї нічого уже не захопиш. А коли хочеш, то спробуй, - хай всі вони знають і бачать, Як по спису моїм чорна із жил твоїх кров заструмує”. Прикрими так позмагавшись словами, вони повставали 3 місць, і збори ахеїв із-під кораблів розпустили. Сам Пелід до наметів, що на кораблях рівнобоких, 3 сином Менойта пішов і хоробрим його товариством. В той час Атрід на море спустив корабель бистрохідний, Вибрав двадцять гребців, навантажив святу гекатомбу Богові в дар, а сам Хрісеїду повів гарнолицю На корабль. Вожаєм його став Одіссей велемудрий. I посідали вони, і в путь подалися вологу. Син же Атрея усім загадав очищатися людям. Тілом очистившись, бруд вони той у море зливали I найдобірніші в честь Аполлона несли гекатомби 3 кіз та биків і палили на березі шумного моря. 3 димом до неба сягав і жиру підсмаглого запах. Так вони в стані військовім трудились. Але Агамемнон Звади не кидав, що й перше Ахіллові нею грозився; До Еврібата й Талфібія слово таке він промовив -Це-бо окличники в нього були і прислужники спритні: 'Зараз же йдіть до намету Ахілла, сина Пелея, Взявши за руки, ведіть Брісеїду сюди гарнолицю; А не даватиме, з більшим загоном прийду я до нього I відберу її сам, - ще гірше тоді йому буде”. Мовивши так, із суворими вирядив він їх словами. Знехотя в путь подались вони берегом шумного моря Й до кораблів і шатрів мірмідонських дійшли незабаром, Перед своїм кораблем чорнобоким сидів під наметом Сам Ахілл, та не дуже зрадів він, прибулих уздрівши. 3 острахом, повним шаноби, стояли вони, застидавшись, Hi запитать, ні сказати нічого йому не посміли. 'Щасні будьте, окличники, Зевсові вісники й людські! Ближче підходьте. Нічим ви не винні, лише Агамемнон, Що посилає вас дівчину в мене забрать, Брісеїду. Що ж, богорідний Патрокле, іди приведи її швидше, Хай забирають та хай же і свідками будуть обидва Перед богами блаженними, перед громадою смертних, Перед упертим у скруті, аби від ахеїв безславну

            Гомер

Смерть одвернути. Від згубних бажань розпалившись, не може Розумом кволим прийдешнє з минулим зв’язать, не міркує, Як поблизу кораблів безпечно з троянами битись”.