Тантал


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 
195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 
210 211 212 213 214 215 216 217 218 

Загрузка...

Викладено за поемою Гомера "Одіссея"

В Лідії, біля гори Сіпіли, було багате місто, що звалося за назвою гори Сіпілом. У цьому місті правив улюбленець богів, син Зевса, Тантал. Усім у великій кількості нагороди-ли його боги. He було на землі нікого, хто був би багатший і щасливіший за царя Сіпіла, Тантала. Незчисленні багатства давали йому найбагатші золоті рудники на горі Сіпілі. Ніхто не мав таких родючих ланів, нікому не давали таких прекрасних плодів сади й виноградни-ки. На луках Тантала, улюбленця богів, паслися величезні отари тонкорунних овець, чере-ди круторогих биків, корів і табуни швидких, як вітер, коней. Цар Тантал мав достаток у всьому. Він міг би жити в щасті й розкошах до глибокої старості, але згубили його надмірна гордість і злочинства.

Боги дивилися на свого улюбленця Тантала як на рівного собі. Олімпійці часто при-ходили в сяючі золотом чертоги Тантала і весело бенкетували з ним. Навіть на світлий Олімп, куди не сходить жоден смертний, не раз підіймався на поклик богів Тантал. Там він брав участь у раді богів і бенкетував з ними в палаці свого батька, громовержця Зевса. Від такого великого щастя запишався Тантал. Він почав вважати себе рівним навіть самому хмарогонцеві Зевсу. Часто, повертаючись з Олімпу, Тантал брав з собою їжу богів - амб-розію і нектар - і давав їх своїм смертним друзям, бенкетуючи з ними у себе в палаці. Навіть ті рішення, які приймали боги, радячись на світлому Олімпі про долю світу. Тантал розповідав людям, він не ховав таємниць, які повіряв йому батько його Зевс. Одного разу під час бенкету на Олімпі великий син Крона звернувся до Тантала і сказав йому:

-          Сину мій, я виконаю все, що ти забажаєш, проси у мене всього, що хочеш. 3 лю-

бові до тебе я виконаю будь-яке твоє прохання.

Але Тантал, забувши, що він простий смертний, гордо відповів батькові своєму егідодержавному Зевсові:

-          Я не потребую твоїх милостей. Мені нічого не потрібно. Жереб, що випав мені на

долю, кращий від жеребу безсмертних богів.

Громовержець нічого не відповів синові. Він насупив грізно брови, але стримав свій гнів. Він ще любив свого сина, незважаючи на його зарозумілість. Незабаром Тантал двічі жорстоко образив безсмертних богів. Тільки тоді Зевс покарав зарозумілого сина.

На Кріті, батьківщині громовержця, був золотий собака. Колись він охороняв ново-народженого Зевса і чудесну козу Амалфею, яка його годувала. Коли ж Зевс виріс і відняв у Крона владу над світом, він залишив цього собаку на Кріті охороняти своє святилище. Цар Ефесу Пандарей, спокушений красою і силою собаки, таємно приїхав на Кріт і вивіз його на своєму кораблі. Але де ж заховати чудесну тварину? Довго думав про це Панда-рей, пливучи морем, і нарешті вирішив віддати собаку на схов Танталові. Цар Сіпілу захо-вав від богів чудесну тварину. Розгнівався Зевс. Покликав він сина свого, вісника богів Гер-меса, і послав його до Тантала зажадати від нього, щоб той повернув собаку. Миттю при-мчав з Олімпу в Сіпіл швидкий Гермес, став перед Танталом і сказав йому:

-          Цар Ефесу, Пандарей, викрав на Кріті з святилища Зевса золотого собаку і віддав

його на схов тобі. Все знають боги Олімпу, нічого не можуть заховати від них смертні! По-

верни собаку Зевсові. Остерігайся накликати на себе гнів громовержця!

Тантал же так відповів вісникові богів:

-          Даремно погрожуєш ти мені гнівом Зевса. He бачив я золотого собаки. Боги поми-

ляються, немає його в мене..

            Антична література. Греція. Рим   

Страшною клятвою заприсягнувся Тантал у тому, що каже правду. Цією клятвою ще більше розгнівив він Зевса. Така була перша образа, заподіяна Танталом богам. Але й те-пер не покарав його громовержець.

Кару богів накликав на себе Тантал другою образою і страшним злочином. Коли олімпійці зібралися на бенкет у палаці Тантала, то він задумав вивірити їх всевідання. Цар Сіпілу не вірив у всевідання олімпійців. Тантал наготував богам жахливу трапезу. Він убив свого сина Пелопса і його м'ясо під виглядом чудової страви подав богам під час бенкету. Боги зараз же збагнули злий замір Тантала, ніхто з них не доторкнувся до жахливої стра-ви. Лише богиня Деметра, сповнена скорботи за викраденою в неї дочкою Персесроною, думаючи тільки про неї і в своєму горі нічого не помічаючи навколо, з'їла плече юного Пе-лопса. Боги взяли жахливу страву, поклали все м’ясо й кістки Пелопса в казан і поставили його на яскраво палаючий вогонь. А Гермес своїми чарами знов оживив хлопчика. Став він перед богами ще кращий, ніж був раніш, не вистачало тільки йому того плеча, що з'їла Де-метра. 3 веління Зевса великий Гесрест зараз же зробив Пелопсу плече з блискучої слоно-вої кості. 3 того часу в усіх нащадків Пелопса яскраво-біла пляма на правому плечі.

Злочин Тантала переповнив чашу терпіння великого царя богів і людей, Зевса. Гро-мовержець скинув Тантала в похмуре царство брата свого Аїда; там він і відбуває страш-ну кару. Мучений спрагою й голодом, стоїть він у прозорій воді. Вода доходить йому до са-мого підборіддя. Треба йому тільки нахилитись, щоб утамувати свою нестерпну спрагу. Та ледве нахилиться Тантал, як зникає вода, і під ногами його лише суха чорна земля. Над го-ловою Тантала схиляються віти родючих дерев; соковиті фіги, рум’яні яблука, гранати, груші та оливи висять низько над його головою; майже торкаються його волосся важкі стиг-ли грона винограду. Зморений голодом, Тантал простягає руки за чудовими плодами, але налітає порив бурхливого вітру і відносить плодоносні віти. He тільки голод і спрага мучать Тантала, вічний страх стискає його серце. Над його головою нависла скеля, ледве три-мається вона, загрожує щохвилини впасти і розчавити своєю вагою Тантала. Так мучиться цар Сіпілу, син Зевса Тантал у царстві жахливого Аїда вічним страхом, голодом і спрагою.