Фаетон


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 
195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 
210 211 212 213 214 215 216 217 218 

Загрузка...

Викладено за поемою Овідія "Метаморфози"

Тільки раз порушений був заведений у світі лад, і не виїжджав бог сонця на небо, щоб світити людям. Це сталося так. Був син у Сонця-Геліоса від Клімени, дочки морської богині Фетіди, ім’я йому було Фаетон. Одного разу родич Фаетона, син громовержця Зевса Епаф, глузуючи з нього, сказав:

-          He вірю я, що ти - син світлосяйного Геліоса. Мати твоя говорить неправду. Ти -

син простого смертного.

Розгнівався Фаетон, зашарілося від сорому його обличчя; він побіг до матері, кинув-ся до неї на груди й зі сльозами скаржився на образу. Але мати його, простягаючи руки до променистого сонця, вигукнула:

-          О сину! Присягаюсь тобі Геліосом, який нас бачить і чує, якого і ти сам зараз ба-

чиш, що він - твій батько! Нехай позбавить він мене свого світла, якщо я кажу неправду

Піди сам до нього, палац його недалеко від нас. Він підтвердить тобі мої слова.

Фаетон зараз же подався до свого батька Геліоса. Швидко дійшов він до палацу Геліоса, що сяяв золотом, сріблом і дорогоцінним камінням. Увесь палац нібито іскрився всіма барвами райдуги, так чудово оздобив його сам бог Гесрест. Фаетон увійшов до пала-цу і побачив там Геліоса, який сидів у пурпурних шатах на троні. Але Фаетон не міг набли-зитися до світлосяйного бога, його очі - очі смертного - не терпіли сяйва, що виходило від вінця Геліоса. Бог сонця побачив Фаетона і спитав його:

-          Що привело тебе до мене в палац, сину мій?

-          О світло всього світу, о батьку Геліос! Тільки чи смію я називати тебе батьком? -вигукнув Фаетон, - Дай мені доказ того, що ти - мій батько. Благаю тебе, розвій мій сумнів.

Геліос зняв світлосяйний вінок, покликав до себе Фаетона, обійняв його і сказав:

-          Так, ти - мій син; правду сказала тобі мати твоя, Клімена. А щоб ти не мав сумніву

більше, проси в мене, що хочеш, і, присягаюсь водами священної ріки Стіксу, я виконаю

твоє прохання.

Ледве сказав це Геліос, як Фаетон став просити дозволити йому поїхати по небу замість самого Геліоса, в його золотій колісниці. Жах пройняв світлосяйного бога.

-          Безумний, чого ти просиш? - вигукнув Геліос- О, коли б міг я порушити мою клят-

ву! Ти просиш неможливого, Фаетоне. Адже це тобі не під силу. Адже ж ти смертний, а хіба

це справа смертного? Навіть і безсмертні боги не можуть устояти на моїй колісниці. Сам

великий Зевс-громовержець не може правити нею, а хто ж могутніший за нього! Подумай

тільки: спочатку дорога така крута, що навіть мої крилаті коні ледве піднімаються по ній.

Посередині вона йде так високо над землею, що навіть мене проймає страх, коли я див-

люсь униз на моря і землі, що розстилаються підо мною. А в кінці дорога так стрімко спус-

кається до священних берегів Океану, що без мого досвідченого керування колісниця

стрімголов полетить униз і розіб'ється. Ти думаєш, може, зустріти в дорозі багато чудесно-

            Антична література. Греція. Рим   

го. Hi, серед небезпек, страхіть і диких звірів лежить шлях. Вузький він; якщо ти збочиш, то чекають тебе там роги грізного тельця, там загрожує тобі лук кентавра, лютий лев, потворні скорпіон і рак. Багато страхіть на шляху по небу. Повір мені, не хочу я бути причиною твоєї загибелі. О, якби ти міг поглядом своїм проникнути мені в серце і побачити, як я боюсь за тебе! Подивись навколо себе, поглянь на світ, як багато в ньому прекрасного! Проси все, що хочеш, я ні в чому не відмовлю тобі, тільки не проси ти цього. Адже ти просиш не наго-роди, а страшної кари.

Але Фаетон нічого не хотів слухати; обвивши руками шию Геліоса, він просив вико-нати його прохання.

-          Гаразд, я виконаю все. He турбуйся, адже я присягався водами Стіксу. Ти діста-

неш, чого просиш, але я думав, що ти розумніший, - сумно відповів Геліос.

Він повів Фаетона туди, де стояла його колісниця. Залюбувався нею Фаетон; вона була вся золота і виблискувала різнобарвними самоцвітами. Привели крилатих коней Геліоса, нагодованих амброзією і нектаром. Запрягли коней в колісницю. Рожевоперста Еос відкрила ворота сонця. Геліос натер обличчя Фаетонові священною маззю, щоб не об-палило його полум’я сонячних променів, і поклав йому на голову світлосяйний вінець. Зітхаючи, сповнений суму, дає Геліос останні поради Фаетонові:

-          Сину мій, пам'ятай мої останні напутні слова, виконай їх, якщо зможеш. He жени

коней, держи якомога міцніше віжки. Самі побіжать мої коні. Трудно стримувати їх. Шлях

же ти ясно побачиш по коліях, вони йдуть через усе небо. He піднімайся дуже високо, щоб

не спалити небо, але й низько не спускайся, a то спалиш усю землю. He збочуй, пам’ятай

- ні вправо, ні вліво. Шлях твій саме посередині між змією і жертовником. Все інше я дору-

чаю долі, на неї лише я сподіваюсь. Але час, ніч уже покинула небо; вже зійшла рожево-

перста Еос. Бери міцніше віжки. Та, може, ти зміниш ще своє рішення - адже воно загро-

жує тобі загибеллю. О, дай мені самому світити землі! He губи себе!

Але Фаетон швидко скочив на колісницю і схопив віжки. Він радіє, тріумфує, дякує батькові своєму Геліосу і поспішає в путь. Коні б'ють копитами, полум’я палить з їх ніздрів, легко підхоплюють вони колісницю і крізь туман швидко несуться вперед по крутій дорозі на небо. Незвично легка для коней колісниця. Ось коні мчать уже по небу, вони залишають звичайний шлях Геліоса і несуться вже без дороги. А Фаетон не знає, де ж дорога, не має він сил правити кіньми. Глянув він з вершини неба на землю і зблід від страху, такда-леко під ним була вона. Коліна в нього задрижали, темрява заслала його очі. Він уже шко-дує, що вблагав батька дати йому керувати його колісницею. Що він має робити? Уже ба-гато проїхав він, але попереду ще довгий шлях. He може справитися з кіньми Фаетон, він не знає їх імен, а стримати їх віжками немає в нього сили. Навколо себе він бачить страш-них небесних звірів і лякається ще дужче.

Є місце на небі, де розлігся страхітливий, грізний скорпіон, - туди несуть Фаетона коні. Побачив нещасний юнак вкритого темною отрутою скорпіона, який загрожував йому смертоносним жалом, і, збожеволівши від страху, випустив віжки. Ще швидше понесли тоді коні, зачувши волю. To звиваються вони до самих зірок, то, спустившись, мчать майже над самою землею. Сестра Геліоса, богиня місяця Селена, з подивом дивиться, яклетять коні її брата без дороги, ніким не керовані, по небу. Полум'я від колісниці, що близько спусти-лося, охоплює землю. Гинуть великі, багаті міста, гинуть цілі племена. Горять гори, вкриті лісом: двоголовий Парнас, тінистий Кіферон, зелений Гелікон, гори Кавказу, Тмол, Іда, Пеліон, Осса. Дим застилає все навколо; не бачить Фаетон в густому димі, де він їде. Во-да в ріках і струмках закипає. Німфи плачуть і, жахаючись, ховаються в глибоких гро-тах. Киплять: Євфрат, Оронт, Алфей, Еврот та інші ріки. Від жару тріскається земля, і промінь сонця проникає в похмуре царство Аїда. Моря починають пересихати, і стражда-ють від спеки морські божества. Тоді підвелася велика богиня Гея-Земля і голосно вигукну-ла:

-          О найвеличніший з богів, Зевсе-громовержцю! Невже мушу я загинути, невже за-

гинути повинно царство твого брата Посейдона, невже повинно загинути все живе? Ди-

Міфологія

вись! Атлас ледве витримує вже тягар неба. Адже небо і палаци богів можуть повалитися. Невже все повернеться до первісного Хаосу? О, врятуй від огню те, що ще лишилося!

Зевс почув благання богині Геї, грізно махнув він правицею, кинув свою вогненну блискавку і її вогнем загасив вогонь. Зевс блискавкою розбив колісницю. Коні Геліоса розбіглись у різні боки. По всьому небу порозкидані уламки колісниці і упряж коней Геліоса.

А Фаетон, з палаючими на голові кучерями, пронісся, як падаюча зірка, в повітрі і впав у хвилі ріки Ерідану, далеко від своєї батьківщини. Там гесперійські німфи підняли йо-го тіло і поховали. У глибокій скорботі батько Фаетона, Геліос, закрив свій лик і цілий день не появлявся на блакитному небі. Тільки вогонь пожежі освітлював землю.

Довго нещасна мати Фаетона, Клімена, шукала тіло свого загиблого сина. Нарешті знайшла вона на берегах Ерідану не тіло сина, а його гробницю. Гірко плакала безутішна мати над гробницею сина, з нею оплакували загиблого брата і дочки Клімени, геліади. Скорбота їх була безмежна. Плачучих геліад великі боги обернули в тополі. Стоять тополі-геліади, схилившись над Еріданом, і падають їх сльози-смола в холодну воду. Смола за-стигає й перетворюється на прозорий янтар.

Уболівав за загиблим Фаетоном і друг його Кікн. Його тужіння далеко лунало по бе-регах Ерідану. Бачачи нерозважну тугу Кікна, боги обернули його в білосніжного лебедя. 3 того часу лебідь-Кікн живе на воді, в ріках і широких світлих озерах. Він боїться вогню, що згубив його друга Фаетона.