Нарцісс


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 
195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 
210 211 212 213 214 215 216 217 218 

Загрузка...

Викладено за поемою Овідія "Метаморфози"

Але хто не шанує золотосяйної Афродіти, хто відкидає дари її, хто повстає проти їі влади, того нещадно карає богиня кохання. Так покарала вона сина річкового бога Кефіса і німфи Лавріони, прекрасного, але холодного гордого Нарцісса. Нікого не любив він, крім самого себе, лише себе вважав гідним любові.

Одного разу, коли він заблудився в густому лісі під час полювання, побачила його німфа Ехо. Німфа не могла сама заговорити з Нарціссом. На ній тяжіла кара богині Гери: мовчати повинна була німфа Ехо, а відповідати на запитання вона могла лише повторюю-чи їх останні слова. 3 захопленням дивилась Ехо на стрункого красеня юнака, схована від нього лісовою гущавиною. Нарцісс оглянувся навколо, не знаючи, куди йому йти, і голосно крикнув:

-          Гей, хто тут?

-          Тут! - почулась відповідь Ехо.

-          Іди сюди! - крикнув Нарцісс.

-          Сюди! - відповіла Ехо.

3 подивом оглядається прекрасний Нарцісс на всі боки. Нікого немає. Здивований цим, він голосно вигукнув:

-          Сюди, швидше до мене!

I радісно відгукнулась Ехо:

-          До мене!

            Антична література. Греція. Рим   

Простягаючи руки, поспішає до Нарцісса німфа з лісу, але гнівно відштовхнув її пре-красний юнак. Пішов він поспішно від німфи і сховався у темному лісі.

Сховалась у лісовій непрохідній гущавині і знехтувана німфа. Вона страждає з ко-хання до Нарцісса, нікому не показується, і тільки сумно відгукується на кожний поклик не-щасна Ехо.

А Нарцісс лишився, як і раніше, гордим, самозакоханим. Він відкидав кохання всіх. Багатьох німф зробила нещасними його гордість. I якось одна із знехтуваних ним німф ви-гукнула:

-          Покохай же і ти, Нарціссе! I хай не відповідає тобі на твою любов людина, яку ти

покохаєш!

Здійснилося побажання німфи. Розгнівалась богиня кохання Афродіта на те, що Нарцісс відхиляє її дари, і покарала його. Одного разу навесні під час полювання Нарцісс підійшов до струмка і захотів напитися холодної води. Ще ні разу не торкалися вод цього струмка ні пастух, ні гірські кози, ні разу не падала в струмок зламана гілка, навіть вітер не заносив у струмок пелюстків пишних квітів. Вода його була чиста і прозора. Як у дзеркалі, відбивалося в ній все навколо: і кущі, що розрослися на березі, і стрункі кипариси, і блакит-не небо. Нагнувся Нарцісс до струмка, спершись руками на камінь, що виступав з води, і віддзеркалився в струмку весь, в усій своїй красі. Отут-то і спіткала його кара Афродіти. 3 подивом дивиться він на своє відображення у воді, і сильне кохання опановує його. Повни-ми любові очима дивиться він на своє відображення у воді, він манить його, кличе, простя-гає до нього руки. Нахиляється Нарцісс до дзеркала вод, щоб поцілувати своє відображен-ня, але цілує тільки холодну, прозору воду струмка. Все забув Нарцісс; він не йде від струм-ка; не відриваючись, милується самим собою. Він не їсть, не п’є, не спить. Нарешті, повний відчаю, вигукує Нарцісс, простягаючи руки до свого відображення:

-          Ох, хто страждав такжорстоко! Нас розділяють не гори, не моря, а тільки смужка

води, і все ж не можемо ми бути з тобою разом. Вийди ж із струмка!

Замислився Нарцісс, дивлячись на своє відображення у воді. Раптом жахлива дум-ка прийшла йому в голову, і тихо шепоче він своєму відображенню, нахиляючись до самої води:

-          О горе! Я боюсь, чи не покохав я самого себе! Адже ти - я сам! Я люблю самого

себе. Я почуваю, що небагато лишилося мені жити. Ледве розцвівши, зів'яну я і зійду в по-

хмуре царство тіней. Смерть не лякає мене; смерть принесе кінець мукам кохання.

Залишають сили Нарцісса, блідне він і почуває вже наближення смерті, але все ж не може відірватися від свого відображення. Плаче Нарцісс. Падають його сльози в про-зорі води струмка. По дзеркальній поверхні води пішли кола, і зникло прекрасне відобра-ження. 3 жахом вигукнув Нарцісс:

-          О, де ти? Вернись! Залишся! He покидай мене, адже це жорстоко. О, дай хоч по-

дивитися на тебе!

Але ось знову спокійна вода, знову з'явилося відображення, знову, не відриваючись, дивиться на нього Нарцісс. Тане він, мов роса на квітах у промінні гарячого сонця. Бачить і нещасна німфа Ехо, як страждає Нарцісс. Вона, як і раніше, любить його; страждання Нарцісса болем стискають її серце.

-          О горе! - вигукує Нарцісс.

-          Горе! - відповідає Ехо.

Нарешті змученим слабнучим голосом скрикнув Нарцісс, дивлячись на своє відоб-раження:

-          Прощай!

I ще тихше, ледве чутно, пролунала відповідь німфи Ехо:

-          Прощай!

Схилилась голова Нарцісса на зелену прибережну траву, і темрява смерті вкрила його очі. Вмер Нарцісс. Плакали в лісі молоді німфи, і плакала Ехо. Приготували німфи юному Нарціссові могилу, але коли прийшли по його тіло, то не знайшли його. На тому

Міфологія

місці, де схилилась на траву голова Нарцісса, виросла біла запашна квітка - квітка смерті; нарцисом називають її.