Анк Марцій


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 
195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 
210 211 212 213 214 215 216 217 218 

Загрузка...

Викладено за "Римською історією" Тіта Лівія.

Відповідно до встановленого звичаю, народ обрав на царство онука царя Нуми Помпілія, Анка Марція. За своїм характером Анк Марцій був миролюбний, як і його дід, але він розумів, що у разі нападу сусідів буде змушений дати їм належну відсіч. В іншому випад-ку, вороги Риму, випробовуючи міру його терпіння і переконавшись у своїй безкарності, поч-нуть нехтувати тим, що їх недавно стримувало. Страшна смерть Тулла Гостілія довела, що не слід порушувати правила богослужінь і жертвоприношень. Тому Анк Марцій розпорядив-ся, щоб понтифік2 виписав на спеціальній дошці статути Нуми Помпілія для відправи свя-щеннодійств і виставив її на людному місці. Турбота нового римського царя про богослужіння і жертвоприношення породила в серцях латинян (з якими Туллом Гостілієм був укладений мир) упевненість, що можна безкарно розоряти римські поля і забирати худобу, оскільки цар збирається проводити своє життя серед храмів і жертовників. Однак Анк Марцій вирушив з військом на землі латинян, і після численних кровопролитних боїв йому вдалося захопити їхні міста, зруйнувати їх, як колись була зруйнована Альба-Лонга, і переселити всіх жителів до Риму. Анк Марцій повернувся з величезною здобиччю, захопленою у ворога. За наказом царя був побудований перший міст на палях через ріку Тибр, щоб з’єднати наново укріпле-ний Яникульський пагорб із містом. Для залякування злочинців, яких багато розвелося в та-кому перенаселеному місті, як Рим, була споруджена в’язниця, висічена в Капітолійському пагорбі зі склепіннями в два поверхи. В її нижній частині здійснювалася смертна кара3. Після вдалих воєн кордони Римської держави досягли моря. Анк Марцій заснував в усті Тибру місто Остію – морський порт Риму. Остерігаючись гніву богів, особливо дратівливого і швид-кого на розправу Юпітера, Анк Марцій, на відзнаку за видатні військові перемоги римлян, звелів розширити і прикрасити храм Юпітера Феретрія1. Наслідуючи своєю діяльністю слав-

1          Релігія римлян вимагала суворого дотримання всіх правил обряду тими, хто приносить жертву.

Найменше відхилення від виробленої жерцями формули могло замість милості викликати гнів боже-

ства на того, хто молиться.

2          Член жрецької колегії, який спостерігав за релігійним життям римлян, за правильним виконанням

громадських і приватних богослужінь.

3          Ця в’язниця (Мамертинська) збереглася до нашого часу.

Антична література. Греція. Рим

ного діда, Анк Марцій, подібно Нумі Помпілію, який влаштовував мирні церемонії й обряди, запровадив спеціальну військову церемонію – порядок оголошення війни, цілий ритуал, яко-го почали неухильно дотримуватися з цього часу римляни. За цим ритуалом, спеціальний по-сол, обв’язавши голову вовняною стрічкою, повинен був наблизитися до кордону народу, яко-му пред’являлися претензії римлян, і вимовити наступну формулу: “Почуй, Юпітере, почуй, народе (тут називалося ім’я племені), почуй, священне право! Я, вісник, що з’явився від імені всього римського народу. Згідно з божественними і людськими законами, я є послом, і будуть вислухані мої слова з довірою”. Після цього викладалися вимоги. Завершувалося все наступ-ною фразою: “Якщо я супроти законів божественних і людських вимагаю все перелічене, то не дай мені, Юпітере, побачити батьківщину!” Ці слова посол повторює першому зустрічно-му дорогою до міста, вступаючи в місто і прибувши на форум. Якщо ж протягом тридцяти трьох днів посол не одержує необхідного, то він оголошує війну, вимовляючи наступні слова: “Почуй, Юпітере, і ти, Янус Квірин, і всі боги-небожителі, і ви, що живуть на землі, і боги під-земного царства, почуйте! Вас я закликаю у свідки, що цей народ не виконує зобов’язань, а про те, як домогтися того, що належить нам по праву, порадимося вдома зі старійшинами”. Потім цей вісник повинен був повернутися до Риму для наради. Тоді цар, зібравши сенат, опитував усіх сенаторів, починаючи з найшановнішого, і якщо вони відповідали, що усі вимо-ги варто задовольнити “війною чесною і законною”, то приймалося рішення про оголошення війни. Після цього феціал2 ніс до кордону ворожого племені спис, заплямований кров’ю, і в присутності трьох озброєних воїнів кидав його на ворожу землю зі словами: “Я і римський на-род повідомляю і розпочинаю війну проти народу і громадян (називалося плем’я), тому що вони зогрішили проти римського народу Квірітів, тому що римський народ і сенат римського народу Квірітів повелів бути війні”3. Уведення цього урочистого ритуалу здобуло серед римсь-кого народу ще більше поваги до Анка Марція, оскільки удавана законність знімала з римлян тавро народу, схильного до насильства, буйства і беззаконня, яке тяжіло над ними від дня за-снування міста.

Анк Марцій помер, після 24 років царювання, залишивши по собі славу володаря, який вмів розумно правити як у мирні, так і у воєнні часи.