Тулл Гостілій


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 
195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 
210 211 212 213 214 215 216 217 218 

Загрузка...

Викладено за "Римською історією" Тіта Лівія.

Після смерті Нуми Помпілія народ обрав царем Тулла, онука одного з уславлених соратників Ромула – Гостілія, який загинув у знаменитій битві римлян із сабінами. Тулл Гостілій був молодий і хоробрий. Його надихали військові подвиги, здійснені дідом. Моло-дий цар вважав, що держава, дотримуючись мирного життя, слабшає і втрачає військову міць. І Тулл Гостілій усюди шукав причини, щоб почати воєнні дії проти сусідніх племен. Так, він оголосив війну жителям міста Альба-Лонги, обвинувативши їх у викраденні худоби в римських селян (хоча римляни самі також гнали череди з альбанських полів). Цар надіслав послів до правителя Альба-Лонги Гая Клуїлія з вимогою відшкодувати спричинені збитки. Оскільки альбанці відмовилися виконати цю вимогу, римляни оголосили, що через 30 днів розпочнуть воєнні дії. Однак альбанці першими з величезним військом ввійшли на римські землі й отаборилися. Несподівано помер альбанський вождь, і вони обрали ватаж-ком Меттія. Довідавшись про смерть альбанського вождя, Тулл Гостілій обійшов ворожий табір, увійшов на альбанські землі, заявивши привселюдно, що вождя альбанців покарали всемогутні боги, така ж кара чекає весь народ за нечестиву війну з римлянами. Меттій ру-шив за римським військом, і коли обидві армії вишикувалися в бойовому порядку, Меттій звернувся до Тулла Гостілія з проханням – перш ніж стати до бою, обговорити його пропо-зицію. І коли обидва вожді у супроводі довірених радників, зійшлися посеред поля майбут-

Удар блискавки вважався знаменням гніву чи волевиявлення громовержця Юпітера.

Боги і герої Стародавнього Риму

ньої битви, Меттій сказав: “Битва має бути важкою і кровопролитною. Коли вона скінчить-ся, усі будуть виснажені – і переможці, і переможені. І тоді етруски, народ сильний і на су-ходолі, і на морі, нападуть і поневолять усіх нас. Чи не краще нам вирішити суперечку, ко-му над ким панувати, без великого кровопролиття і страшних нещасть?” І хоча Тулл Гостілій за своїм характером був схильний до воєнних дій, він не міг не оцінити мудрих слів вождя альбанців. Сталося так, що й у війську римлян, і у війську альбанців знаходилося по три брати, до того ж ще й близнюки. Римські близнюки були з родини Гораціїв, альбанські – з роду Куріаціїв. Вожді підкликали юнаків до себе і запитали, чи згодні вони битися за во-лю і честь своїх рідних міст. Хто здобуде перемогу, той і принесе батьківщині славу і пану-вання над містом супротивника. Коли римські й альбанські юнаки виявили свою готовність, було домовлено між ватажками, що той народ, воїни якого вийдуть переможцями в цьому бою, буде керувати іншим народом за його повною згодою. Обидві сторони поклялися в то-му урочистою клятвою, скріпленою зверненням до Юпітера покарати порушника ударом блискавки. Під супровід схвальних вигуків товаришів по зброї, напучувань вождів, які нага-дували юнакам про те, що на їхню військову доблесть дивляться рідні боги, батьки і співгромадяни, шестеро молодих воїнів стали навпроти усередині між арміями римлян і альбанців. Троє Гораціїв супроти трьох Куріаціїв, всі охоплені жагою перемоги будь-якою ціною у цій нещадній битві, результат якої вирішував долю рідного міста і народу. Мужні і прекрасні у своїй готовності пожертвувати життям, щоб зберегти військову міць своїх співгромадян, стояли юнаки, немов дві перші шеренги ворожих військ, очікуючи умовного знака, щоб кинутися в бій. Щойно зблиснули оголені мечі і почався бій, усіх глядачів охо-пив трепет – так жорстоко і вправно билися юні воїни. Адже дивилися на цю битву досвідчені і бувалі бійці й воєначальники. І в кожного з них затамовувало подих і перери-вався від хвилювання голос. Воїни обох армій мимоволі стискали руків’я мечів і держала списів, але ніхто не насмілювався ні прийти на допомогу, ні рушити з місця. Уже послабша-ла сила ударів, що завдавали один одному супротивники, уже заструменіла кров на їхніх тілах. Усі троє Куріаціїв були поранені, але, на горе римлянам, двоє з Гораціїв один за од-ним упали мертвими. З трьох братів Гораціїв залишився один проти трьох Куріаціїв. Аль-банські воїни радісно закричали, вважаючи, що здобули перемогу. Однак усі брати Куріації були поранені, а останньому Горацію вдалося залишитися неушкодженим. Розуміючи, що трьох супротивників одночасно йому не здолати, він вирішив битися з ними по черзі. Для цього останній з Гораціїв вдався до удаваної втечі. Куріації кинулися за ним, але наздогнав Горація першим той, хто мав найлегше поранення. Обернувшись, Горацій напав на супро-тивника, який підбіг до нього, і сильним ударом меча убив його. Потім, як вихор, Горацій налетів на другого Куріація і, не чекаючи, поки приспіє третій на допомогу брату, завдав йо-му смертельної рани. Окрилений цією подвійною перемогою Горацій кинувся назустріч тре-тьому Куріацію. Але той, вражений такою швидкою смертю двох братів, знесилений рана-ми і переслідуванням ворога, уже не міг дати гідної відсічі Горацію. Його меч сковзнув по щиту ворога, Горацій, сп’янілий від крові, охоплений жагою убивства, розсік йому голову мечем і закричав: “Двох братів я віддав підземним богам! Третього ж я приношу в жертву, щоб римляни панували над альбанцями!” Радісні римляни оточили залитого ворожою кров’ю юного героя, котрий, як трофей, узяв обладунки останнього вбитого ним Куріація. Поховавши вбитих там, де вони полягли, війська розійшлися по домівках. Попереду римсь-кого війська йшов Горацій, несучи обладунки трьох переможених Куріаціїв. На його плечах майорів розкішний плащ, знятий з останнього ворога. Біля міських воріт на героя чекав на-

Антична література. Греція. Рим

род, вітаючи мужнього воїна, який врятував Рим від панування альбанців. Але сестра Го-рація, Камілла, впізнавши на плечах брата витканий власноруч плащ свого нареченого Куріація, заходилася тяжко голосити. Розпустивши у розпачі волосся, вона стала кликати загиблого нареченого, оплакуючи його квітучу юність, убиту безжалісною рукою її брата. Горацій, ще не охолонувши від запеклого бою, обурений цими скорботними криками серед повселюдних радощів, гнівно вихопив меч, на якому не встигла висохнути кров Куріаціїв, і встромив у груди своїй сестрі. Побачивши таку жорстокість щодо нещасної дівчини, народ жахнувся. Горацій же вигукнув: “Йди за своїм нареченим, ти, яка забула про полеглих братів і батьківщину. Так загине кожна римлянка, яка почне оплакувати ворога!” Не дивля-чись на щойно здійснений подвиг, який пом’якшував провину Горація, його схопили і при-вели до царя, щоб передати до суду. Тулл Гостілій надав народу право приймати рішення про страту чи помилування Горація. Перед народом виступив батько трьох братів Гораціїв, заявляючи, що, на його думку, дочка заслужила свою смерть. І якби він вважав учинок си-на неправим, то сам би покарав винного. І потім, обійнявши сина за плечі, Горацій-батько став просити народ не позбавляти його останнього з дітей. Адже його син тими руками, які повинний зв’язати ліктор, піддаючи ганебному покаранню1, тільки що завоював волю для Риму. Адже двоє братів Гораціїв тільки-но віддали своє життя за рідне місто. Народ був схвильований сльозами й проханням батька і спокоєм героїчного юнака. Молодший Го-рацій був виправданий і спокутував убивство, принісши очисні жертви. Сестра Горація бу-ла похована там, де її наздогнав нещадний меч рідного брата.

Втім, мир з альбанцями був нетривким. Альбанці нарікали, що доля цілого народу була поставлена в залежність від сміливості й удачі трьох молодих воїнів, чия загибель призвела до панування римлян над Альба-Лонгою, і засуджували свого вождя Меттія. Тулл Гостілій, знаючи це, хитрощами зумів переконати і римлян, і альбанців, що Меттій порушив скріплену священною клятвою угоду між двома народами. Він привселюдно оголосив Меттія зрадником, який заважає єдності римлян і альбанців. Нещасного Меттія прив’язали до двох спрямованих у різні сторони колісниць і роздерли на шматки.

Це була перша й остання така публічна страта в ранній історії римлян. Залякавши цією стратою альбанців, Тулл Гостілій заявив, що всі мешканці Альба-Лонги будуть пере-селені до Риму, щоб з цього часу було одне місто й одна держава в Лації. Римські воїни, вершники і піхотинці, були відправлені в Альба-Лонгу, щоб вигнати з міста жителів, а потім зруйнувати саме місто. Розгублене, в сум’ятті, населення Альба-Лонги назавжди залиша-ло рідні стіни. Жінки із заплаканими дітьми бродили по своїх домівках, не знаючи, що з най-дорожчих для них речей взяти із собою. Дехто стояв нерухомо, дивлячись, як безупинна вервечка людей залишає приречене на знищення місто, бреде курною дорогою, тихо зітха-ючи і плачучи. І лише коли затріщали руйновані римськими воїнами будівлі, останні з не-щасних мешканців приреченого міста залишили його, вкриті хмарами куряви, що підняла-ся від падаючих стін і дахів. Римляни зрівняли з землею всі громадські і приватні будівлі Альба-Лонги, міста, яке споруджувалося й прикрашалося протягом чотирьох століть. Тільки храми богів побоявся зруйнувати грізний цар.

З переселенням альбанського народу до Риму міць держави посилилася. Збільшило-ся військо, оскільки Тулл Гостілій набрав з альбанців 300 вершників до кінноти і поповнив

1 За римськими законами людина, яка скоїла убивство, як це зробив Горацій, привласнила собі право держави судити винного і тому сама ставала державним злочинцем. Ліктори повинні були зло-чинця із закритою головою повісити на дереві, присвяченому підземним богам, і бити палицями.

Боги і герої Стародавнього Риму

легіони. Однак боги почали виявляти своє невдоволення низкою грізних знамень – на аль-банській горі йшов дощ з каміння. З гаю, розташованого на вершині гори, лунав страшний го-лос, який велів альбанцям робити священнодійства за звичаями їхніх батьків. Боги наслали на Лацій моровицю, страшну хворобу, якої не уник і Тулл Гостілій. І от, заслабнувши тілом і душею, він вирішив умилостивити богів, які прогнівилися на Рим і його царя. Войовничий дух Тулла Гостілія був зламаний забобонами, яким він покорився. Він зрозумів, що, стративши Меттія, прогнівав Юпітера, який повинний був сам покарати клятвопорушника. Тому цар, ви-читавши в записах, що залишилися після Нуми Помпілія, про існування якихось таємничих священнодійств на честь Юпітера, подався робити жертвоприношення. Але оскільки воно проводилося Туллом Гостілієм не так, як слід1, то Юпітер аж ніяк не змилувався, а розгнівав-ся спотворенням встановленого обряду, метнув блискавку в будинок царя і спопелив його. Так загинув Тулл Гостілій, поцарювавши над римлянами 32 роки.