СІМ ЦАРІВ ДРЕВНЬОГО РИМУ Ромул і Тіт Тацій


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 
195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 
210 211 212 213 214 215 216 217 218 

Загрузка...

Палатинский пагорб, на якому Ромул заснував своє місто, мав чотирикутну форму Відповідно були побудовані і древні стіни, складені з кам'яних брил, вирубаних на схилах самого пагорба. Тому і саме місто називали "квадратним Римом".

Запанувавши в Римі, Ромул, дотримуючись звичаїв вождів сусідніх племен, зокрема багатих етруських царів, вирішив обставити свій престол розкішшю і блиском. Він мав по-чет особливих охоронців, які називалися лікторами. Кожен ліктор носив в'язанку різок із со-кирою усередині. За наказом царя, ліктори хапали винного, сікли його різками, а за особ-ливо тяжкий злочин відразу відтинали голову. Цар з'являвся перед народом у пурпурному плащі, з жезлом у руках, оточений лікторами і наближеними.

Ромул був далекоглядним і розумним правителем. Бажаючи зміцнити могутність за-снованого ним міста, він розділив усіхжителів, здатних носити зброю, на загони з 3000 піхо-тинців і 300 вершників. Кожен такий загін називався легіоном. Зі ста найбільш авторитет-них громадян Ромул утворив раду старійшин, названу сенатом1. Членів сенату називали патриціями2. Вони відрізнялися від простого люду, найчастіше зовсім незаможного, який стікався в нове місто звідусіль. Для того, щоб зміцнити зв'язки з сусідніми племенами, Ро-мул направляв до них посольства з пропозиціями укласти шлюби жінок цих племен з його підданими. Однак сусіди, вважаючи римлян незаможними втікачами, відмовлялися вида-вати своїх дівчат за цей "підозрілий набрід". Але хитромудрий Ромул вирішив стояти на своєму і залучити до себе жінок під приводом свята, на яке були скликані жителі сусідніх міст і поселень. Ромул велів пустити чутки про те, що на його землі знайдено закопаний вівтар бога Посейдона. Були принесені щедрі жертви й улаштовані ігри і кінні змагання. Найчисленнішими з гостей були сабіни, які привели на свято своїх дружин і дочок. Сам Ро-мул, який сидів у пурпурному плащі, повинен був подати умовний знак воїнам: піднявшись, згорнути плащ і знову накинути його на плечі. Безліч римлян не зводили очей з царя і, за його сигналом, з криками кинулися до сабінянок, забираючи їх з собою. Ніхто не пересліду-вав сабінів, які рятувалися втечею. I хоча сабіни намагалися домовитися про повернення

Від лат. senex - старий. Від лат. pater - батько.

Боги і герої Стародавнього Риму

викрадених дочок, Ромул відмовився це зробити. Він запропонував сабінам переселитися до нього в Рим. Тоді обурені сабіни почали готуватися до походу на місто.

Вони рушили під орудою Тіта Тація. Але шлях їм перетнули укріплення на Капіто-лійському пагорбі, де знаходилася римська варта. Сабіни змогли здолати їх, підкупивши дочку начальника варти – Тарпею. У сабінів був звичай носити на лівій руці важкі золоті браслети. Тарпея, спокусившись дорогоцінними прикрасами, погодилася відкрити уночі во-рота, зажадавши від Тація те, що його воїни носять на лівій руці. Тацій погодився, але, зне-важаючи зрадництво, велів своїм воїнам вчинити як він – кинути у Тарпею не тільки золо-тий браслет, але і важкого щита, припасованого до лівої руки. У такий спосіб зрадницю за-кидали золотими прикрасами і важкими щитами. Тарпею поховали на одній зі скель Капітолійського пагорба, яка була названа Тарпейською, стала місцем страти – з неї ски-дали засуджених на смерть злочинців.

Після того як сабіни взяли укріплення, Ромул, не тямлячи себе від люті, викликав Тіта Тація на бій. Почалася запекла битва, точилася сутичка за сутичкою. Ромул був пора-нений каменем у голову і, знесилений, ледь не впав на землю, не спроможний продовжу-вати бій. Римляни злякалися і кинулися бігти до Палатинського пагорба. Даремно Ромул, зібравши останні сили, кинувся воїнам навперейми, намагаючись повернути їх обличчям до ворога. У розпачі він простяг руки до неба і громовим голосом заволав до Юпітера, бла-гаючи його повернути римлянам мужність і врятувати Рим від загибелі. Юпітер присоромив воїнів-втікачів і вселив відвагу в їхні серця. Вони зупинилися, зімкнули ряди і знову відки-нули сабінів1. У цей час сталася подія, несподівана як для римлян, так і для їхніх ворогів. Наче натхненні божеством, із благаннями, сльозами, криками, притискаючи до грудей не-мовлят, ковзаючи по крові полеглих воїнів, з пагорбів спустилися викрадені римлянами сабінянки. Вони кинулися до воїнів, благаючи їх, батьків своїх дітей, пожаліти малолітніх дітей, що неминуче посиротіють, якщо ця жорстока битва продовжуватиметься. Одна із сабінянок, Герсилія, була особливо красномовна у своїх благаннях і докорах. Решта жінок, схвильованих, у сльозах, прекрасних у своєму обуренні і розпачі, сміливо перепиняли шлях звитяжцям, і їм удалося зупинити кровопролиття. Римляни і сабіни уклали мир. Було прийняте рішення про спільне правління, військами почали командувати Ромул і Тіт Тацій. Сабіняни переселилися в Рим. У такий спосіб подвоїлося число жителів міста, патриціїв і воїнів у легіонах. Жінки почали користуватися особливою повагою – їм поступалися доро-гою, ніхто не насмілювався у їхній присутності говорити непристойності, залучати їх до су-ду за обвинуваченням в убивстві. Діти їхні мали право носити на шиї прикрасу-буллу. На честь жінок, які героїчно поклали кінець війні, було улаштоване особливе свято – матро-налії.

Обидва царі, і Ромул і Тіт Тацій, поважали один одного і правили в повній злагоді. За час їхнього спільного правління Рим значно розрісся, одержавши велику кількість слав-них перемог над сусідніми племенами. Ромул, який виявив себе видатним воєначальни-ком, не руйнував зайняті міста, а перетворював їх на римські поселення, відправляючи ту-ди для проживання своїх підданих. Після смерті Тіта Тація Ромул став правити Римом од-ноосібно. Однак зросла могутність зробила Ромула зарозумілим, що було нестерпним не тільки для народу, але і для сенаторів, думки яких він перестав дослухатися. Коли в Аль-

1 В пам’ять про цю подію Ромул побудував храм Юпітера-Статора (Той, що зупиняє) на тому місці, де римські воїни, зупинившись, відкинули сабінів.

Антична література. Греція. Рим

ба-Лонзі помер його дід, цар Нумітор, Ромул мав стати спадкоємцем, він надав її жителям право самим розпоряджатися своїми справами і лише щорічно призначав їм намісника. Тоді сенаторам Риму спало на думку, що вони і самі можуть обійтися без одновладдя ца-ря. До того ж, Ромул образив їх своїм свавіллям, поділивши захоплені у війні з етрусками землі між воїнами, не тільки не порадившись із сенаторами, але взагалі не ставлячи їх до відома. Це викликало таке обурення в сенаті, що, коли Ромул раптово і таємно зник, народ почав хвилюватися й обвинувачувати сенаторів у вбивстві царя. Оскільки зникнення Рому-ла сталося під час бурі, яка налетіла раптово і супроводжувалася сонячним затемненням, глибокою пітьмою і перекатами грози, то один із сенаторів, найближчий друг Ромула, з’явився на форумі перед усім народом і поклявся, що він дорогою зустрів Ромула, пре-красного, у сяючих обладунках, який повідомив йому, що, з волі безсмертних богів, довго проживши на землі і заснувавши велике місто, він, Ромул, знову повернувся на небеса і бу-де тепер милостивим до римлян божеством Квірином, під заступництвом якого Рим досяг-не небувалої могутності1.