Генії і юнони


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 
195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 
210 211 212 213 214 215 216 217 218 

Загрузка...

У кожного римлянина був свій геній – божество, яке супроводжувало його протягом усього життя – від колиски до могили, спонукаючи людину до тих учинків, які вона здійснюва-ла протягом життя. Тому в день свого народження кожен римлянин приносив своєму генію жертви – квіти, плоди, фіміам й узливання. Усі значні події в житті відзначалися жертвопри-ношенням генію. Римляни влаштовували бенкети з друзями, бажаючи принести генію радість. Після смерті людини його геній залишався на землі, перебуваючи біля могили. Таку ж роль у житті римських жінок грали їхні юнони – генії жіночого роду. Були генії, під заступ-ництвом яких знаходилися держава, місто і навіть окремі місцевості. Зазвичай генієм місце-вості вважалася гарна змія, якій у жертву приносилися дозрілі прекрасні плоди. Крім генія, дитину змалечку оточували турботливі боги і богині. Одні допомагали немовляті вперше за-кричати, інші охороняли колиску, вчили пити, їсти, рухатися, розмовляти, виходити з будинку і повертатися назад. У такий же спосіб розглядалося і життя природи – саме тому і налічува-лося в римлян безліч богів і богинь, які піклувалися, здавалося б, про одне й те саме – щоб зерно було кинуте в землю, щоб злаки піднялися, заколосилися і були зібрані, щоб розпуска-лися квіти, зав’язувалися плоди садових дерев, плодоносили виноградники. Увесь світ для

1 Лемури – страшні примари, мали вигляд скелетів чи вампірів і висмоктували кров у живих лю-дей.

Антична література. Греція. Рим

римлянина був наповнений божествами, з якими він постійно зустрічався і яким повинен був догоджати, щоб його життя проходило щасливо. Для цього потрібно було точно знати, до яко-го божества і як звернутися, щоб очікувана милість не обернулася покаранням. Запам’ятати всі ці настанови, суворий ритуал жертвоприношення і проголошення молитов було практич-но неможливо, а тому і доводилося звертатися до жерців, які твердо знали правила спілку-вання з божеством. Жерці й жриці різних богів – понтифіки, фламіни, феціали, луперки, салії, весталки, арвальські брати, авгури1, гаруспики2 відігравали величезну роль у суспільному і приватному житті римлян. Вони точно знали формули молитов, усе, що варто робити й обіця-ти богу, щоб одержати від нього бажане. Головним у стосунках із божеством було ретельне виконання встановлених обрядів, вірність, благочестя і дотримання накладених богами забо-рон. Ретельно дотримуючись всіх умов, запропонованих божеством, віруючий римлянин очікував такого ж скрупульозного виконання від бога того, що він просив. Усе це нагадувало ділову угоду між людиною, що молиться, і богом. При цьому людина повинна була точно вка-зати, що саме вона приносить у жертву, щоб боги не зрозуміли неправильно. Так, наприклад, роблячи узливання, слід було сказати: “Прийми це вино, що я тобі приношу”, – щоб божест-во не подумало, що йому обіцяне усе вино, що знаходиться в льосі молільника. Виголошую-чи молитву, римлянин накривав голову плащем, щоб краще зосередитися і дотриматися усіх формальностей. І навіть, звертаючись до Юпітера, найголовнішого божества римлян, усім добре відомого, найбільш завбачливі прохачі з обережності уживали наступну формулу: “Мо-гутній Юпітере, чи, може, назвати тебе іншим іменем, тим, яке тобі більш до вподоби...” Та-ким чином, уся римська релігія дотримувалась суворо випрацюваних обрядів і священних формул, знати які могли лише люди, що спеціально цим займалися, тобто жерці. Вони пере-бирали на себе тлумачення магічних заклинань і обрядів, що прийшли з глибокої давнини і збереглися в релігії римлян.