Веста


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 
195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 
210 211 212 213 214 215 216 217 218 

Загрузка...

Богиня домашнього вогнища і палаючого у ньому вогню, Веста шанувалася як по-кровителька держави, і вогонь, що палав у її храмі, вважався вічним і невгасимим. Він був утіленням самої великої богині, тому її статуї в храмі не було. У таємному місці храму, яке звалося “Пен” (Пентралія), зберігалися священні предмети, серед яких знаходилися пена-ти - зображення богів-заступників, привезені, за легендою, героєм Енеєм зі зруйнованої Трої. Про ці предмети знали тільки верховний жрець - великий понтифік і весталки - жриці богині Вести. Головним обов’язком весталок (їх було шість) була підтримка невгасимого полум’я в храмі богині. Жриць відбирали дуже ретельно, з гарних родин, без фізичних не-доліків. Великий понтифік сам відбирав шістьох дівчаток віком від 6 до 10 років з-поміж двадцяти, обраних за допомогою жереба. Вони потрапляли на навчання до старших вес-талок на десять років, спочатку пройшовши церемонію присвяти Весті. Ім обрізали волос-ся, яке підвішували на священному дереві як пожертву богині, потім вдягали в білий одяг і нарікали ім’ям Амата, що додавалося до їх власного. Провчившись десять років, молоді жриці приступали до своїх обов’язків, які повинні були виконувати протягом наступного де-сятиліття. Найтяжчою провиною весталки було порушення нею обітниці цнотливості. Вин-на каралася страшною смертю - її живою закопували у землю. Біля міської стіни, у земля-ному валу викопували невеликий льох, куди спускалися по земляних виступах. У цьому льосі стелили постіль, ставили запалений світильник і залишали невеликий запас їжі -хліб, воду, глечик молока і трохи олії. Це робилося для того, щоб не ображати богиню, за-моривши голодом священну особу її жриці. Весталку, яка порушила обітницю, у повній тиші заводили до наглухо закритих і зав’язаних шкіряними ременями нош. Відтіля не було чут-но навіть її голосу. Усе місто було занурене в глибокий сум. Коли ноші досягали місця ув’яз-нення, ремені розв’язували. Перед виконанням страшного вироку великий понтифік виго-лошував молитви, здіймаючи руки до неба, потім проводив весталку, закутану з голови до ніг у покривало, від носилок до фатальних сходів, прямо до могили. Приречена мовчки спу-скалася вниз, і отвір закривали, засипаючи його землею. За інші провини юних весталок нещадно сікли, а якщо в якоїсь недбайливої жриці священний вогонь згасав, то покарання батогами здійснював сам великий понтифік. Згаслий на вогнищі Вести вогонь вважався по-ганою прикметою для держави, і розпалити його можна було лише тертям дерев’яних па-личок, що свідчило про глибоку стародавність обряду, бо в такий спосіб вогонь добувався в первісні часи. Прослуживши десять років, весталки наступні десять років повинні були присвятити вихованню і навчанню нових дівчаток. Таким чином, протягом тридцяти років весталки служили своїй богині. Після цього вони мали право повернутися додому і навіть вийти заміж. Але більшість весталок залишалася при храмі, оскільки вони займали надзви-чайно почесне становище в Римі. Коли вони їхали вулицею, то усі повинні були поступати-ся дорогою. Іхні свідчення в суді мали вирішальне значення. Образа весталки каралася смертю. Якщо весталка зустрічала злочинця, засудженого до страти, то страта скасовува-лася. Найбільш шанованим весталкам, які зробили державі важливі послуги, споруджува-лися статуї1. Старша за віком називалася головною весталкою і керувала всіма іншими. У Римі щорічно 9 червня справлялися свята на честь богині - охоронниці держави і сімейно-

1 Подібних статуй було знайдено декілька, і хоча обличчя їх ушкоджені, але прекрасно збереглися всі деталі одягу і головних уборів цих жриць.

Антична література. Греція. Рим

го вогнища. Вони називалися весталіями і супроводжувалися обрядами і жертвоприношен-нями з однорічних телиць, плодів, вина, води й олії. Веста була символом, що поєднував римських громадян в одну велику родину навколо загального вогнища. Тому культ цієї бо-гині мав важливе значення в житті римської держави. Поки палав вогонь Вести в її святи-лищі й зберігалися в її храмі священні реліквії, Рим під охороною цих святинь був міцний і могутній.