Вертумн і Помона


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 
195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 
210 211 212 213 214 215 216 217 218 

Загрузка...

Вертумн був богом пір року і перетворень, що відбуваються у природі з земними плодами: спочатку вони квітнуть, потім зріють і, нарешті, падають з гілок, які схиляються під їхньою вагою. Вертумн дарував землі цвітіння весни, літні жнива й осінній врожай плодів. Але плодовими деревами, особливо яблунями, ретельно опікувалася юна і працьо-вита богиня Помона. Вона встигала в усіх садах підрізати сухі гілки, прищеплювати нові живці, напувати прозорою водою спраглі дерева. Переймаючись цими турботами, вона зовсім не помічала, як намагалися привернути її увагу такі польові і лісові божества, як Пік1, що жив у гаю поблизу Авентинського пагорба, й Сільван, а також пустотливі сатири. Але найбільш від усіх зачарувався юною красою Помони бог Вертумн. Маючи здатність до перевтілення, він з'являвся Помоні у вигляді то воїна, то рибалки чи простого садівника, пропонуючи їй свою любов, але ніхто не міг заволодіти серцем Помони і хоч на мить відвернути її від улюбленої справи. Вертумн зважився вплинути на вперту богиню силою чужого переконання. Перетворившись на старезну бабу, він прийшов до Помони і, поки во-на пропонувала поважній гості свіжі фрукти, почав старечим голосом переконувати її вий-ти заміж за славного бога Вертумна. Помона й тоді рішуче відмовилася, посилаючись на те, що ніколи не бачила бога і не може судити про його достоїнства. Тоді Вертумн постав перед збентеженою Помоною в усій своїй красі. Золотом сяяли його кучері, любов’ю пала-ли очі. В одній руці юнак тримав садовий ніж, а в іншій - повний кошик духмяних плодів. Зачарована прекрасним богом, юна Помона погодилася стати його дружиною. З'єднав-шись назавжди, вони продовжували натхненно піклуватися про буяння і свіжість плодонос-них садів італійської землі. Римляни глибоко шанували цю юну божественну пару. Храм Вертумна було споруджено на Авентинському пагорбі, Помона ж мала свого власного жер-ця -фламіна. Коли починалося дозрівання плодів, садівники приносили жертви цим богам, à 13 серпня відбувалося свято на честь Вертумна і його прекрасної дружини.