ПОРІВНЯЛЬНІ життєписи ПЕРІКЛ (уривки)


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 
195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 
210 211 212 213 214 215 216 217 218 

Загрузка...

1.         Коли Цезар одного разу побачив у Римі, як якісь багаті іноземці носили за пазу-хою щенят і мавпочок і пестили їх, він, кажуть, запитав, чи жінки тих іноземців народжують дітей. Ось у такий гідний правителя спосіб він присоромив тих, хто природжену нам потре-бу в любові й ласці витрачає на тварин, замість того, щоб віддавати її людям. Оскільки душі нашій притаманна жадоба до знання і спостерігання, то хіба здоровий глузд не підка-зує нам ганити тих, хто бездумно марнує свій час, нехтуючи прекрасним і корисним, і слу-хаючи й спостерігаючи те, що не заслуговує найменшої уваги? Наші органи чуттів сприй-мають, щоправда без розбору, все, що впливає на них, тому нам доводиться спостерігати всілякі явища, як корисні, так і некорисні, але кожний, хто захоче як слід користуватися ро-зумом, завжди може спрямувати його на те, що вважає за краще, і повернути його в будь-який бік. Взагалі нам слід прагнути до того, що є найкращим, причому не з тією метою, щоб лише споглядати безцільно, а й живити душу спогляданням його. Як очі милує колір, приємна краса якого живить і зміцнює зір, так і розум треба спрямовувати на такі предме-ти, розглядання яких, милуючи його, заодно спонукає творити добро. Сюди належать, на-приклад, доброчесні вчинки, які викликають у тих, хто їх цінує, бажання суперничати й наслідувати тих, хто їх робить. У інших же випадках за захопленням якимось учинком не зразу з’являється прагнення вчинити щось подібне. Навпаки, часто, милуючись якимсь тво-ром, ми з презирством ставимось до його виконавця. Так, приміром, ми насолоджуємось пахощами й пурпуровими тканинами, але самих красильників і виробників парфумів не цінуємо, бо вважаємо їх за ремісників. Ось чому влучно сказав Антісфен, коли почув, що Ісменій наполегливо займається грою на срлейті: “Але як людина він поганий, інакше не займався б так запопадливо грою на срлейті". Подібно сказав Філіпп синові, коли той на якомусь бенкеті прекрасно й майстерно грав на струнному інструменті: “I тобі не соромно так гарно грати?” Бо з царя досить того, що він трохи часу присвятить слуханню гри музик; він і так багато честі робить Музам, якщо буває глядачем мистецьких змагань інших людей.

2.         Нинішня книга, десята з черги, містить життєписи Перікла та Фабія Максіма, який воював з Ганнібалом - людей схожих один на одного багатьма чеснотами, особливо ж лагідністю, справедливістю та вмінням виправляти помилки народу й товаришів на поса-дах, що приносило батьківщині того й того велику користь. Чи слушні мої твердження, мож-на переконатися, прочитавши твір.

3.         Перікл був з філи Акамантіди, з дема Холарга; як з батьківського, так і з мате-ринського боку походив із знаменитих сімей та родів. Батько його, Ксантіпп, який розгро-

Плутарх

мив полководців перського царя в битві при Мікале, був одружений з Агарістою, внучкою Кліссрена, котрий вигнав Пісістратидів, сміливими діями поклав край тиранії, дав афінянам закони і встановив державний лад, який мав мішану форму з метою забезпечити згоду й добробут громадян. Агарісті приснилося, начебто вона породила лева. Через декілька днів з'явився на світ Перікл. Тілесних вад він не мав, тільки голова була довгаста й надто вели-ка порівняно з іншими частинами тіла. Через те він на всіх статуях зображений із шоломом на голові. Очевидно, скульптори не хотіли зображати його в негарному вигляді. Зате аттічні комедіографи називали його схінокефалом, тобто “цибулиноголовим”. Комедіограф Кратін у своєму творі “Хірони” каже так: "Звада й давнонароджений Кронос, зійшовшись, породи-ли великого тирана, якого боги називають “головатим”. Далі, в "Немесіді” він вигукує: “Прийди, Зевсе, гостинний і головатий!” Телеклід каже про нього, що він "то сидить у місті заклопотаний справами, з тяжкою головою, то один з голови своєї велетенської видає страшний галас". Евполід у своїх "Демах" запитує про кожного з вожаків народу, які вихо-дили з підземного царства. Про Перікла, який з'явився останнім, він каже так: Навіщо ти привів главу підземних царств?

4.         Учителем музики Перікла, на думку більшості, був Дамон (перший склад цього

імені треба, кажуть, вимовляти коротко), тільки Арістотель твердить, що Перікл учився му-

зики в Піфокліда. Дамон був, очевидно, визначним софістом, а за учителя музики видавав

себе для того, щоб приховати від народу свої здібності. Він при Періклі був учителем і до-

радником у державних питаннях - тим, чим буває вчитель гімнастики для борця. А втім, не

приховалося від людей те, що Демон скористався лірою, як прикриттям: він був вигнаний

з Афін за допомогою остракізму як людина, що прагнула до перемін і як прихильник ти-

ранії, комедіографам він давав матеріал для жартів. Так, приміром, комедіограф виводить

одну особу, яка ставить Дамонові таке запитання:

Скажи мені, не відкладай ніяк, Ти, кажуть, мов Харон, Перікла виховав.

Перікл слухав також Зенона з Елеї, котрий, подібно до Парменіда, досліджував при-роду, вмів винахідливо заперечувати погляди інших і своїми запереченнями заганяти про-тивників у глухий кут. На це вказав десь Тімон такими словами:

Незрівнянний Зенон двоязикий силою слова Всіх побороти мастак...

Все ж тим, хто найбільше припав до душі Періклу, хто прищепив йому спосіб висо-кого мислення і потяг до прекрасного, хто взагалі справив на нього благотворний вплив, був Анаксагор з Клазомен, якого сучасники називали "Розумом” чи з подиву до його розу-му, який домігся визначних успіхів у дослідженні природи, чи тому, що він перший першо-основою будови всесвіту вважав не випадковість чи необхідність, а розум, чистий, незмішаний, котрий у всіх предметах, утворених із суміші елементів, спроможний виділити однорідні частинки.

5.         Сповнений глибокого подиву до Анаксагора і, заглибившись у науку, яку одні на-

зивають наукою про небесні явища, а інші - зневажливо - базіканням, Перікл, імовірно, за-

вдяки йому засвоїв високе мислення і піднесеність мови, вільної від дешевого й низького

блазенства, а вираз його обличчя став поважним, хода - врівноваженою, одяг - скромним

і незворушним навіть при схвильованій промові, голос розміреним - ці та інші подібні вла-

стивості Перікла справляли на всіх сильне враження. Одного разу, незважаючи на те, що

якийсь невихований грубіян не вгавав ганити його й ображати, Перікл цілий день перебу-

вав на площі, зберігаючи весь час мовчання і заодно полагоджуючи якісь невідкладні спра-

ви. А ввечері він спокійно пішов додому, хоч той чоловік далі переслідував його й ганьбив

на всі лади. Коли Перікл підійшов до дверей свого дому, вже добре посутеніло. Тож він

велів своєму слузі взяти ліхтар і провести цього образника додому

            Антична література. Греція. Рим   

Поет Іон вважає, що Перікл поводився з людьми гордовито і зарозуміло і що його пи-хатість поєднувалася з самовпевненістю та презирством до інших, а на противагу Періклові, він хвалить Кімона за його ввічливість, ласкавість і вихованість у спілкуванні з людьми. Але залишимо у спокої Іона, який дотримується погляду, що доброчесність, немов трагедію, має обов'язково супроводити сатиричне дійство. Тим, хто величаву поставу Перікла називав честолюбством і пихою, Зенон радив самим мати крихітку такого често-любства, тому що, на його думку, саме наслідування прекрасного може непомітно викли-кати прагнення до нього і перетворитись у звичку.

6.         Це була не єдина користь, яку виніс Перікл із спілкування з Анаксагором. Кори-

сним було й те, що він не зазнавав забобонного страху, який наганяють небесні явища на

людей, котрі не вміють їх пояснити. Через незнання причин тих явищ ці люди розгублюють-

ся і бентежаться від дії божественних сил, тоді як природознавство, звільняючи нас від

страхітливого й похмурого забобону, дає людям спокійне благочестя і добрі надії.

Кажуть, що одного разу Періклу принесли із села голову однорогого барана. Ворож-бит Лампон, побачивши, що міцний і твердий ріг виріс на середині лоба, сказав, що від двох головних партій, які існували в місті, Фукідідової та Періклової, влада перейде до од-ного з них: такий смисл цього чуда. А Анаксагор розрубав голову і показав, що мозок не за-повнював усю основу черепа, а набув яйцеподібної форми й зібрався з усієї порожнини че-репа в те місце, звідки взяв початок корінь рога. Тоді всі присутні пройнялись подивом до Анаксагора, а трохи перегодом дивувалися Лампону, тому що Фукідід утратив вплив, a правління всіма державними справами опинилось у руках Перікла.

Проте, на мій погляд, ніщо не заважає припустити, що мали рацію і природознавець, і ворожбит, бо перший з них правильно збагнув причину, другий - мету цього явища. Один своє завдання вбачав у тому, щоб з'ясувати, з чого і як це явище виникло, другий - щоб пе-редвістити, з якою метою це сталося і що воно означає. А ті, хто думає, що, відкривши при-чинний зв’язок міжякимись явищами, вони тим самим довели, ніби ці явища не можна вва-жати знаменнями, не усвідомлюють того, що разом з божественними знаменнями запере-чують і всілякі штучні сигнали, як-от: звук залізного диска, вогонь багаття, визначення часу за довжиною тіні на сонячних годинниках. Усі такі сигнали виникають з певної причини і щось собою означають. Але про це, звичайно, доречно говорити в творі іншого роду.

7.         У молодості Перікл дуже боявся народу. Він-бо своїм зовнішнім виглядом скидав-

ся на Пісістрата; його приємний голос, жвавий і дотепний спосіб розмовляти бентежили

літніх людей, настільки він нагадував мову Пісістрата. Перікл боявся стати жертвою ост-

ракізму, тому що був багатий, походив із знатного роду, мав друзів серед впливових людей.

Тим-то він спочатку не займався державними справами, зате на війні відзначався хо-

робрістю і не уникав небезпек. Коли помер Арістід, Фемістокл пішов на вигнання, а Кімона

походи затримували переважно поза Грецією. Перікл через такі обставини присвятив себе

державній діяльності, причому став на бік демократії: добро маси бідняків він ставив вище

від вигоди купки багатіїв, а зробив він це всупереч своїй природі, аж ніяк не демократичній.

Він, очевидячки, боявся, щоб його не запідозрили в прагненні до тиранії. Далі він бачив, що

Кімон визнає аристократичні погляди і через те став дуже цінним для аристократів. Зва-

живши на це, Перікл заручився підтримкою народу, щоб почувати себе безпечним і набра-

тися сил для суперництва з Кімоном. Відповідно до цього він зразу змінив свій спосіб жит-

тя. У місті можна було побачити, як він ходив лише по одній вулиці - тій, що вела на пло-

щу і в Раду. Він не відвідував звані обіди і відмовився від усілякого товариського життя, так

що під час своєї довготривалої державної діяльності не був на обіді ні в кого з друзів, за

винятком того випадку, коли одружувався його племінник Евріптолем. Перікл прийшов, по-

був на бенкеті лише до узливання, а потім одразу підвівся й пішов. Справжня-бо насолода

у людських взаєминах полягає в безпосередності, а в товаристві дуже важко зберігати на-

пускну поважність, розраховану на здобуття гарної думки про себе. Непідробна добро-

чесність найпрекраснішою буває тоді, коли вона у всіх на очах, і ніщо так не вражає у доб-

рочесних людях, якїхнє ставлення до найближчих.

Плутарх

Подібно до цього Перікл улаштував свої стосунки з народом: щоб не набридати йо-му, він виступав зрідка, говорив не в будь-якій справі і не завжди з’являвся на народні збо-ри, але, як висловився Крітолай, приберігав себе, немов Саламінську трієру, для особливо важливих справ, а в усіх інших випадках діяв через своїх друзів або підсилав інших ора-торів.

8.         Свою мову Перікл настроював, немов музичний інструмент, так, щоб вона була

співзвучна його способові життя й високому духу, користуючись у багатьох випадках допо-

могою Анаксагора, причому вкраплював у своє красномовство то те, то се з природознав-

ства. “Оту висоту думок і оту дивовижну дієвість слова”, за визнанням божественного Пла-

тона, Перікл почерпнув з науки про природу у додаток до своїх природжених здібностей і

взяв з неї все корисне для мистецтва слова. Завдяки цьому він далеко випередив своїх су-

часників. Тому-то, кажуть, йому присвоєно відоме прізвисько “Олімпієць”, хоч дехто гадає,

що він одержав його за те, що прикрасив місто будівлями, а на думку інших,- за успіхи в

управлінні державою та керівництві військом. Зрештою, найбільш імовірно те, що до його

слави спричинилися всі зазначені прикмети, разом узяті. Але із тогочасних комедій, які

відгукувалися про нього то всерйоз, то з насмішкою, виникає, що прізвисько “Олімпієць”

закріпилося за ним головним чином за його дар красномовства. Перікл, за їх словами, “ме-

тав громи і блискавки”, коли промовляв до народу і “носив на язиці страшний перун”.

Наводять також жартівливий вислів Фукідіда, сина Мелесія, про силу красномовства Перікла. Цей Фукідід належав до аристократичної партії і довгий час був противником Перікла. Коли спартанський цар Архідам запитав Фукідіда, хто кращий борець, він чи Перікл, Фукідід відповів: “Навіть якщо я його покладу на обидві лопатки, то він і тоді буде доводити, що стоїть на ногах, переможе мене в суперечці й переконає глядачів, що він правий”.

Однак сам Перікл був дуже обережний у словах і, підходячи до ораторської трибу-ни, молився Всевишнім богам, щоб у нього не вихопилось несамохіть якесь слово, недо-речне при розглядуваній справі. 3 його виступів нічого не залишилось у письмовому ви-гляді, крім постанов народних зборів. Також мало збереглося його влучних висловів.

9.         Фукідід визначає державний лад при Періклі як аристократичний, який лише на

словах називався демократичним, a, по суті, було це правління одного, першого в державі

громадянина. Багато інших письменників твердять, що саме Перікл привчив народ до кле-

рухій, до одержування грошей на видовища та до винагороди за виконання громадських

обов’язків, внаслідок чого народ засвоїв погані звички і став під впливом цих заходів із

скромного й працьовитого марнотратним і розбещеним. Розгляньмо причину цієї переміни,

виходячи з розвитку подій.

Спочатку, як було вже сказано, Перікл суперничав щодо слави з Кімоном і тому ста-рався здобути собі прихильність народу. Але він поступався Кімону багатством і засобами, якими той прихиляв до себе бідноту. Так, Кімон щоденно давав безплатні обіди бідним афінянам, роздавав одяг людям похилого віку, у своїх маєтках наказав знести огорожі, щоб кожен, хто забажає, міг користуватися тим, що там вродило. Перікл, переможений цими де-магогічними підступами, за порадою Дамоніда з Еї (так повідомляє Арістотель) вдався до роздачі державних грошей. Відпусканням грошей на видовища, платою суддям, всілякого роду винагородами та роздаванням грошей Перікл швидко підкупив народну масу і скори-стався нею в боротьбі з Ареопагом, членом якого він не був, тому що його не обрано же-ребкуванням ні на архонта, ні на царя, ні на полемарха, ні на тесмотета. Ці посади з давніх-давен були виборними за жеребом, і ті, хто, пройшовши перевірку, займали ці посади, ста-вали членами Ареопагу. Отож Перікл, домігшись великого впливу в народі, применшив зна-чення Ареопагу. Так, відповідно до пропозиції Ефіальта, в Ареопагу відібрано право вирішувати більшість судових справ, а Кімон був вигнаний як прихильник спартанців і во-рог демократії, хоч щодо багатства та знатного походження він не поступався нікому з гро-мадян та ще й одержав блискучі перемоги над варварами й наповнив місто великою кількістю грошей та здобичі, як ми вже розповіли в його життєписі. Такий був великий вплив Перікла в народі.

            Антична література. Греція. Рим   

11.       Тоді-то поборники аристократичного ладу, які вже до того помітили, що Перікл став найвпливовішим з громадян, будь-що хотіли протиставити йому якогось діяча, що зумів би применшити його значення, аби не допустити в Афінах повного єдиновладдя. Су-перника Періклові вони знайшли в особі Фукідіда з Алопеки, людину розумну, родича Кімо-на. Фукідід, щоправда, не мав таких полководницьких здібностей, як Кімон, зате був кра-щим оратором і державним діячем. Перебуваючи постійно в Афінах і ведучи боротьбу з Періклом з ораторської трибуни, він швидко встановив рівновагу між супротивними партіями. Він не дозволив так званим "прекрасним і хорошим” розпорошуватись і змішува-тися з народом, як раніше, через що блиск їхнього значення затьмарювався серед юрби. Він відокремив їх від народу, зібрав в одне місце, завдяки чому всі вони в сукупності явля-ли собою поважну силу, а Фукідід таким заходом домігся рівноваги, немов на вазі. Річ у тім, що вже з самого початку в суспільстві існував невидимий розбрат, мов тріщина в залізі, яка вказувала на протиріччя між демократичною та аристократичною партіями, але тепер су-перництво між Періклом і Фукідідом та їхнє честолюбство призвели до утворення глибокої розколини: відтоді одна частина суспільства почала називатися “народом”, друга - "неба-гатьма”. Ось чому тоді Перікл значно попустив народові віжки і правив, усіляко догоджаю-чи йому: він раз у раз придумував в Афінах за рахунок скарбниці якісь урочисті видовища або всенародні частування чи процесії і взагалі старався займати увагу громадян благо-родними розвагами. Щорічно він споряджав шістдесят трієр, на яких плавало багато гро-мадян протягом восьми місяців і одержувало зарплату, вправляючись і вивчаючи кора-бельну справу. Крім того, Перікл вислав тисячу клерухів у Херсонес, п'ятсот - на Наксос, половину цього числа - на Андрос тисячу - у Фракію для заснування поселень серед бісалтів, інших він послав в Італію, коли відбудовувався Сібаріс, який тепер почали нази-вати Фуріями. Усе це він робив з тією метою, щоб звільнити місто від безробітної й не-спокійної через бездіяльність юрби, а заодно й зарадити тяжкому становищу простолюддя; до того ж, поселяючи афінян на землях союзників, він за допомогою страху та військових залог намагався запобігти спробам тубільців підняти повстання проти Афін.

12.       Але, що найбільше радувало афінян і особливо прикрашало місто та неймовірно дивувало чужинців, і, нарешті, що є доказом того, що минула уславлена велич Греції та й багатство в давнину не вигадка - це побудова величавих храмів. Хоч як дивно, саме за це більше, ніж за всі інші державні починання, вороги ганили та обмовляли Перікла на народ-них зборах. 'Афінський народ, - кричали вони, - вкриває себе ганьбою, недобра слава йде про нього через те, що Перікл переніс загальногрецьку скарбницю з Делосу в Афіни. Най-догіднішим приводом виправдати цей крок послужив нібито страх перед нападами вар-варів, який і дав підставу забрати скарбницю з острова і зберігати її в безпечному місці; Втім, Перікл відняв у народу й це виправдання, і вся Греція вважає, що вона стала жерт-вою нечуваного насильства й відвертої тиранії, адже греки бачать, що гроші, які вони вно-сять примусово для ведення війни, ми витрачаємо на те, щоб озолочувати й наряджати місто, немов чепурну жінку, вбираючи його в дорогоцінний мармур, статуї і храми, котрі ко-штують тисячі талантів”.

У відповідь на такі закиди Перікл пояснював народові: 'Афіняни не зобов’язані звіту-вати перед своїми союзниками за те, як вони використовують гроші, тому що афіняни во-юють за них і стримують напади варварів, тоді як самі союзники не дають нічого - ні кінно-ти, ні кораблів, ні гоплітів, а тільки вносять гроші; гроші ж належать не тим, хто їх дає, a тим, хто їх одержує, якщо останні виконують те, за що їм платять гроші. Проте коли держа-ва достатньо забезпечена всім необхідним для війни, то слід лишки засобів витрачати на такі роботи, виконання яких принесе державі вічну славу, а саме виконування тих робіт да-ватиме афінянам прожиток, тому що з’являються всілякі види ручної праці та її застосуван-ня. Оті лишки засобів приводять у рух різноманітні ремесла, дають заняття всім рукам, за-безпечують заробіток майже всьому суспільству, так що воно може одночасно і годувати себе, і прикрашати місто”. I справді, молоді й здорові люди одержували платню під час служби у війську, проте Перікл хотів, щоб ремісники, які не служили у війську, користалися

Плутарх

з прибутків держави, але не одержували гроші задарма, байдикуючи та ледарюючи, а за свою працю.

Відповідно до цього він вніс на розгляд народу плани велетенських споруд, які по-требували застосування праці різних ремісників протягом тривалого часу, аби населення, яке залишалося в місті, могло користуватися державними прибутками нарівні з тими, хто служив у флоті, або у військових залогах, чи брав участь у походах. У державі, яка мала різноманітні матеріали - камінь, мідь, слонову кість, золото, ебенове дерево, кипарис - по-казували свій хист ремісники, які обробляють цей матеріал, тобто теслі, скульптори, мідни-ки, каменярі, живописці, емалювальники, гравери. Далі були зайняті ті, хто займається пе-ревезенням та доставкою згаданих матеріалів: по морю - торговці, моряки, стерничі, на су-ходолі - візники, конярі, погоничі, канатники, ткачі, чинбарі, дорожні робітники, рудокопи. Кожне з цих ремесел, немов полководець із своїм загоном, мало безліч чорноробів з про-стого люду, які служили знаряддям, так би мовити, живою силою для виконання робіт. Ці роботи були розподілені між людьми різного віку і різних умінь, помножуючи добробут кож-ного працюючого.

13. Поступово почали підніматися вгору величні будови, незрівнянні щодо краси й витонченості. Усі майстри наввипередки старалися відзначитись досконалістю свого ре-месла. Особливо ж викликала подив швидкість закінчення будов. Усі роботи, з яких кожна, здавалось, могла бути закінченою заледве протягом багатьох поколінь і століть, були вико-нані в короткий час розквіту державної діяльності однієї людини. Кажуть, коли Зевксіс по-чув, що живописець Агатарх дуже похвалявся легкістю й швидкістю, з якою малює карти-ни, сказав: “А я малюю довго і надовго”. Адже легкість і швидкість виконання ще не забез-печують творові ні довговічності, ні художньої досконалості. Навпаки, зайвий час, затраче-ний на виконання того чи іншого твору, окупається його тривалістю і цінністю.

Ось чому тим більшого подиву заслуговують творіння Перікла: вони виникли в ко-роткий строк, але для тривалого існування. Щодо своєї краси кожне з них уже тоді здава-лося старовинним, але своєю нев’янучою досконалістю вони здаються виконаними й за-вершеними щойно, їхній вигляд вражає вічною свіжістю, немовби час не торкається їх і не-мовби творець подарував цим своїм творінням вічну юність і наділив їх нетлінною душею.

Усім керував і за всім наглядав у Перікла Фідій, хоч у цих роботах брали участь ве-ликі архітектори й художники. Наприклад, "Стофутовий" Парфенон побудували Каллікрат та Іктін; храм для містерій в Елевсіні почав будувати Кореб. Він поставив колони нижнього поверху і з'єднав їх архітравом. Після його смерті Метаген із Ксіпети поставив фриз і коло-ни верхнього поверху, а покрівлю з отвором для світла спорудив Ксенокл з Холарга. Довгу стіну, яку запропонував побудувати Перікл (Сократ каже, що сам чув ці слова), збудував з підряду Каллікрат. Кратін в одній із своїх комедій сміється над повільністю її будування. Він каже:

...давно вже цю стіну Перікл будує на словах, насправді ж, ані руш.

Щодо Одеона, то всередині його є багато рядів сидінь і колон, його дах спадистий з усіх боків і конусоподібної форми. За зразок послужив тут, кажуть, намет перського царя. I його будовою керував Перікл, що дало Кратіну привід удруге висміяти його у "Фракіянках": “Іде цибулиноголовий Зевс, На голові він Одеон несе. Вигнання він щасливо оминув”. Із че-столюбства Перікл запропонував тоді народові, щоб на Панафінеях відбувались музичні змагання. Вибраний суддею змагань, він сам уклав правила, яких повинні дотримуватися учасники змагань під час гри на флейті, співу та гри на кіфарі. Музичні змагання відбува-лися в Одеоні як тоді, так і пізніше. Пропілеї на Акрополі були побудовані протягом п'яти років архітектором Мнесіклом. Дивний випадок, який трапився під час будівництва, пока-зав, що богиня не тільки не мала нічого проти цієї будови, а й сприяла і допомагала дове-сти її до кінця. Річ у тім, що один з найстаранніших і найпрацьовитіших майстрів, спіткнув-шись, упав з висоти. Він був у тяжкому стані, і лікарі відмовились лікувати його. Перікл сильно цим зажурився, і раптом з'явилася йому уві сні Афіна і вказала на ліки, за допомо-гою яких Перікл скоро і легко вилікував хворого. На пам'ять про це Перікл поставив на Ак-

            Антична література. Греція. Рим   

рополі бронзову статую Афіни Гігії близько вівтаря, котрий, як кажуть, стояв там уже раніше.

Сам Фідій створив статую богині із золота, а напис на плиті свідчить, що статуя - йо-го роботи. Майже ніщо не обходилось без нього, і, як було сказано вище, він, завдяки дружбі з Періклом, наглядав за всіма майстрами. А це в свою чергу породило заздрість до одного і наклепи на другого. Подейкували, начебто Фідій влаштовує Періклу зустрічі з вільними жінками, які приходили оглядати будови. Комедіограсри підхопили цю плітку, роз-повсюджували чутки про неймовірну розпусту Перікла, звинувачували його в любовних стосунках з дружиною Меніппа, його друга й помічника на посаді стратега, а птахівникові Пірілампу робили закид у тому, що він, як друг Перікла, тайкома дарував павичів жінкам, з якими Перікл був у близьких стосунках.

А втім, хіба можна дивуватись підлим людям, яким до вподоби в'їдливо глузувати, насичуючи заздрісну юрбу, немов злого демона, наклепами на визначних діячів, коли й Стесімброт Тасоський зважився звинувачувати Перікла в страшному й гидкому злочині, та-кому, про який розповідається в міфах, а саме, в любовному зв’язку з дружиною власного сина? Історикові неймовірно важко дійти істини у своєму дослідженні, тому що пізнішим по-колінням пізнати справжній хід минулих подій заважає тривалий час, що минув відтоді, a історики-сучасники описуваних подій та осіб спотворюють правду почасти з заздрощів і не-доброзичливості, почасти з догідливості й лестощів.

14. Оратори з числа прихильників Фукідіда зчинили галас, мовляв, Перікл розтринь-кує гроші й марно витрачає державні доходи. Тоді Перікл звернувся до народних зборів із запитанням, чи, на думку народу, він витратив багато грошей. Коли йому відповіли, що ду-же багато, він сказав:"У такому разі хай ці витрати рахуються за мною, а не за вами, але посвятні написи на будівлях нехай містять моє ім’я”. У відповідь на ці слова всі, чи то за-хоплені його великодушністю, чи то з честолюбства, - самі бажаючи прославитись цими спорудами, - закричали, щоб він усі витрати покривав з державних грошей і тратив, нічого не шкодуючи. Нарешті в боротьбі з Фукідідом Перікл опинився в крайній небезпеці: дійшло до того, що черепки мали вирішити, хто з двох повинен піти на вигнання. Періклові вдало-ся вигнати Фукідіда й розгромити ворожу партію.

15. Коли в такий спосіб був повністю усунений розбрат, і в державі запанували єдність і згода, Перікл нав’язав свою владу Афінам і підкорив собі все, що належало афіня-нам: внески союзників, війська, флот, море. Він домігся величезного впливу, який простя-гався як на греків, так і на варварів, його влада назовні грунтувалася на підтримці підкоре-них племен, дружніх стосунках з царями та на союзах з різними володарями.

Але тепер Перікл став зовсім іншим, він-бо не був слухняним знаряддям народу, вже не поступався й не потурав забаганкам юрби, немов подувам вітру; замість попередньої м’якої, а часом трохи й поступливої демагогії, схожої на приємну й ніжну музику, він у своїй діяльності заспівав пісню на аристократичний і монархічний лад і проводив її послідовно й непохитно, маючи на увазі загальне добро. Переважно він, переконуючи й повчаючи, вів за собою народ згідно з волею самого народу. Однак траплялося, що народ виявляв незадо-волення, тоді Перікл натягав віжки й проти волі народу вів його шляхом, корисним для дер-жави. У цьому відношенні він цілком скидався на лікаря, який при складній і тривалій хво-робі час від часу приписує нешкідливі солодощі, а інколи застосовує сильнодіючі засоби й рятівні ліки.

У простолюді, який має таку міцну владу, породжуються всілякі пристрасті. I лише Перікл був у спромозі вміло тримати їх у шорах, впливаючи на народ головним чином надією та страхом, немов двома кермами; у такий спосіб він то стримував його надто зух-валі затії, то підбадьорював і втішав у зневірі. Він довів цим, що Платон має рацію, коли красномовство називає мистецтвом керувати душами, і що головне завдання красномов-ства - правильно підходити до різних вдач і пристрастей, немов до якихось тонів і звуків душі, що потребують відповідного доторку або удару. А втім, причиною успіхів Перікла бу-ла не лише сила слова, а, як каже Фукідід, слава його життя й довір'я народу до нього, бо

Плутарх

він виявився непідкупним і безкорисливим. Хоч він велике місто перетворив у найбільше й найбагатше і хоч могутністю перевершив багатьох царів і тиранів (деякі з них укладали з ним договори, які зобов’язували і їхніх синів), він, одначе, не збільшив своїх статків, які за-лишив йому батько, ні на драхму

16. Суть влади Перікла проникливо визначив Фукідід, а комедіограсри вдаються до злісних кпинів з нього. Вони називають друзів з його оточення новими пісістратидами, а від самого Перікла вимагають клятви, що він не думає стати тираном, указуючи на те, що йо-го високе становище несумісне з демократичним ладом і надто обтяжливе для нього само-го. Телеклід, приміром, каже, що передали йому:

Данини з міст; він міг зв’язати або звільнити, I міцним муром оточити і знову його зруйнувати. Підкорені йому: союзи, влада, сила, мир і щастя.

Таке становище не було наслідком щасливого збігу обставин, або вдалого керівництва державою, чи вдячності народу за це. Hi, не в цьому річ. Він сорок років стояв на чолі держави, в той час як його сучасниками були такі видатні люди, як Ефіальт, Лео-крат, Міронід, Кімон, Толмід і Фукідід. Після падіння й вигнання Фукідіда він протягом не менш як п’ятнадцяти років був безперервно наділений одноосібною владою, оскільки його щорічно вибирали стратегом. Попри таку владу Перікл залишився непідкупним, хоч не можна сказати, що грошові справи були йому байдужі. Перікл мав маєток, який він закон-но успадкував від батька. Щоб цей маєток не змарнувався від його недбайливості, щоб не завдавав йому клопоту і не віднімав часу при його зайнятості, Перікл придумав такий спосіб завідування, який видався йому найзручнішим і найнадійнішим. Увесь річний вро-жай з полів він продавав повністю, а відтак усе найнеобхідніше для щоденного вжитку ку-пував на ринку. Як і загалом у житті, так і в харчуванні він дотримувався суворого порядку й бережливості.