ЕПІСОДІЙ ГГЯТИЙ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 
195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 
210 211 212 213 214 215 216 217 218 

Загрузка...

ВИХОВАТЕЛЬ

He йти в заслання, господине, діточкам:

Охоче владарівна молода тво'і

Взяла дарунки, - з дітьми вже замирення!

Ой-ой!

Ю05 цого ж ти не радієш, а стривожилась?

Чому, лице від мене одвертаючи,

Моєї мови так нерадо слухаєш?

МЕДЕЯ

Ой горе!

ВИХОВАТЕЛЬ

До новини моєї не пасує це.

МЕДЕЯ

Ой rope, горе!

ВИХОВАТЕЛЬ

Може, несвідомо я

1010 Біду звістив, про добре сповіщаючи?

МЕДЕЯ

Звістив, що мав звістити, - не корю тебе.

ВИХОВАТЕЛЬ

Чого ж ти очі опустила й плачеш так?

МЕДЕЯ

Бо й є чого, дідуню: це боги мені

Вчинили так, а з ними й нерозумна я.

ВИХОВАТЕЛЬ

1015 Спокійна будь! Ще до діток повернешся.

МЕДЕЯ

Раніш, нещасна, іншим дам вернутися.

ВИХОВАТЕЛЬ

Хіба ж одна ти з дітьми розлучаєшся?

Слід терпеливо людям лихо зносити.

МЕДЕЯ

Так і зроблю я. Йди ж додому й діточкам

1020 gee приготуй, що про всяк день потрібно їм.

Евріпід

(Вихователь виходить).

Ox діти, діти! Є для вас і край, і дім,

Де доведеться повсякденно жити вам

Без матінки своєї безталанної!

А я піду на чужину, вигнанниця, -

Ю25 вже вас мені щасливими не бачити,

Дружини, і весілля, й ложа шлюбного

He прибирать і не світити факелів...

Ой гірко я за гордощі караюся!

Даремно-бо я, дітки, годувала вас,

юзо даремно вас у муках породила я

I знемагала тяжко, вас плекаючи.

А як від вас, нещасна, сподівалась я,

Що ви мене й у старості доглянете,

А вмру - як слід мене ви поховаєте

Ю35 на заздрість людям. А тепер - пропали ті

Солодкі сподівання! В тузі й смуткові

Без вас тепер я віку доживатиму,

Вже вам своєї матінки не бачити

Повік, у інше-бо життя ввійдете ви.

(Замислюється. До дітей, що усміхаються).

Ю40 ОЙ, ой! Чого на мене так ви дивитесь?

To ви ж востаннє, дітки, усміхаєтесь!

(Дохоружінок).

Ах, що робити! Як в ці очі яснії

Я, сестри, гляну - серце розривається.

Hi, я не зможу! Хай всі гинуть задуми, -

Ю45 я заберу з собою діточок своїх!

Невже, щоб горем засмутити батька їх,

Самій собі я вдвоє більших мук завдам?

Нізащо! Хай же всі загинуть задуми!

(По тяжкому роздумі).

Та що це я? Стать людям посміховищем,

1050 Своїх лишивши ворогів безкарними?

Hi, зважуся. Яка ж я боягузлива,

Що полохливим піддаюсь думкам оцим!

Ідіть додому, дітки.

(Діти виходять).

А як совісно

Кому моєї жертви бути свідками -

1055 уеж може ЙТИ. Моя ж не затремтить рука.

(По замисленні, з глибоким зворушенням).

О-е!

О ні, ніколи! Серце, не роби цього.

Дай жити їм, нещасна! Пожалій дітей!

Ти в них живих утіху завжди матимеш.

(Ніжно дивиться в бік, куди пішли діти.

3 раптовим поривом мстивості).

Hi, ні, - в ім'я всіх месників Аїдових!

Ю60 уого повік не буде, щоб дітей своїх

Злим ворогам, на поглум я покинула.

Антична література. Греція. Рим

Вони повинні вмерти - мусить бути так,

I я, що їх родила, їх сама уб’ю.

Це - неминуче, й вороття немає тут.

Ю65 вінець вже в неї на чолі, і в шатах тих,

Я знаю, владарівна юна гине вже.

От я на путь ступаю найстражденнішу,

А їх - в ще більш стражденну посилаю путь.

Я з дітьми попрощаюсь.

Дітей виводять з дому

Дайте, дітоньки,

1070 Хоч ручки вам поцілувати матінці.

(Обнімаючи й цілуючи дітей).

Голівоньки кохані, любі рученьки,

Обличчя безневинні, милі постаті!

Хоч там щасливі будьте - щастя тут зазнать

He дав вам батько... О солодкий цвіте лиць,

1075 Обійми ніжні й уст дитячих дихання!

(По короткій паузі).

Ідіть же, йдіть! He можу більш дивитися

На вас, тяжкою мукою подолана.

Все лихо бачу, на яке я зважилась,

Та гнів сильніший від усіх бажань моїх, -

Ю80 ВІН горя людям завдає найгіршого.

ПРОВІДНИЦЯ  ХОРУ

Вже не раз у прядінні найтонших думок

Я в мисленну глибінь поринала

Й намагалась трудніших торкнутись питань,

Аніж нам те годилось би, кволим жінкам.

Ю85 хоч і нас не цурається муза й не раз

Уділяє глибокої мудрості й нам,

Та далеко не всім. Серед тисяч жінок

Пощастить тобі ледве натрапить одну

Що була б не чужа вона музам.

Ю90 длз от щ0 скажу я вам: хто із людей

У подружжі не жив і не має діток,

Набагато він є щасливіший од тих,

Що батьками стають. Бо бездітним ніяк

He збагнути без досвіду - радості більш

Ю95 ци скорботи батьки зазнають од дітей, -

Невідомість оця багатьох від страждань увільняє.

А де дома ці пагінці ніжні дітей

Проростають, там - бачу, як вік свій увесь

1Ю0 у турботах виснажливих скніють батьки,

Щоб насамперед виховать діток своїх

Та достатків надбати для їх прожиття.

А чи хоч задля добрих мордуються так

Чи для злих діточок -то лишається їм не відоме.

1105 Про одне іще лихо згадаю тепер -

Найстрашніше, найгірше для смертних усіх:

Хоч би й скільки достатків надбали батьки,

Хоч би й тілом квітучих і дужих дітей

Евріпід

Дочекались, але, як зустрінеться їм

Бог ворожий, то смерть несподівана враз

Поведе до Аїда тих бідних дітей.

I навіщо боги нам до інших страждань

Ще найтяжче це горе - невпинну печаль,

Біль утрати дітей

посилають нам, людям нужденним?