ЕПІСОДІЙ ПЕРШИЙ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 
195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 
210 211 212 213 214 215 216 217 218 

Загрузка...

Із середини дверей виходить М е д е я.

До вас, жінки корінфські, вийшла я, щоб ви

Мені не докоряли. Часто в нас того,

Хто дома самотує чи подався десь,

Вважають гордим. Як не любиш галасу,

Знеславлять за байдужість чи розбещеність.

Але в очах не вся ще правда - судимо

Ми ззовні, в глибину не заглядаючи,

Ненавидим, хоч кривди й не зазнали ми.

3 громадою чужинцям треба лагодить, -

Нікому-бо не буде до вподоби той,

Хто лиш зарозумілість виявлятиме.

Мені ж, дружині, лихо несподіване

Всю душу крає. Тож навік пропала я

Й, позбувшись радощів життя, лиш смерті жду

Тож чоловік мій, що усім для мене був,

Найпослідущим виявивсь мерзотником!

3 усіх істот, хто розум має й дихає,

Лиш ми, жінки, на світі найнещасніші!

По-перше, мужа ми собі купуємо

За добрі гроші, і до зла ще гірше зло -

Над тілом власним маємо господаря.

Найголовніше ж, чи лихий, не знаємо,

Чи добрий. А тоді вже - чи розлуку взять,

Чи так втекти - все сором неабиякий.

В нові ж закони увійшовши й звичаї,

Одно лиш ворожити нам доводиться, -

Як краще догодити чоловікові.

Коли поталанить нам і покірно він

В ярмі своєму ходить, то щасливими

Вважають нас. А ні - то краще вмерти вже.

Тож муж, якому дома вже немиле все,

На стороні десь серцем утішається,

До приятеля вдавшись чи товариша,

А ти на одного все - хоч-не-хоч - дивись.

В заміжжі, кажуть, живемо безпечно ми,

А чоловік за списа мусить братися.

Яка брехня! 3 щитом радніше тричі я

У бій пішла б, ніж раз родить однісінький.

He лиш про себе - я про всіх жінок кажу

I місто рідне в вас, й оселя батьківська,

I щирі друзі, й радість, і порада є.

А я сама, без роду; з чужини сюди

Узята мужем і жорстоко скривджена.

Hi матері, ні брата, ні рідні нема -

В біді поради дати й захистить мене.

У вас я тільки одного проситиму:

Як доберу достойного я способу

За кривду відомстити чоловікові,

Та й тестю, і дочці його - розлучниці,

Антична література. Греція. Рим

To ви мовчіть. Бо жінка, хоч несмілива

Й мечів залізних та боїв жахається,

А як подружнє ложе їй зневажено -

Жорстокішого серця ви не знайдете.

ХОР

Гаразд, Медеє! Справедливо мстишся ти

На мужі, - не дивуюсь я журі твоїй.

Та ось Креонт, владар землі цієї, йде -

Чи не новий нам вирок оголосить він?

Входить Креон т із своїм почтом.

КРЕОНТ

Ти все, хмурна Медеє, гнівом дихаєш

На мужа. Ось я що тобі наказую:

Цей край із дітьми обома покинути

Негайно. Виконання сам простежу я

Й додому не вернусь, покіль не вижену

Тебе я геть за межі краю нашого!

МЕДЕЯ

Ой лишенько! Цілком уже пропала я!

Ось плине ворог з повними вітрилами,

I порятунку від біди нема мені.

Але й прибита горем, запитаю все ж:

За віщо ти мене, Креонте, гониш так?

КРЕОНТ

He криюсь я: боюся, щоб дочці моїй

He завдала ти лиха непоправного.

Причин є досить, щоб тебе боятися,

Ти ж хитра дуже і метка до підступів,

Лиха, що ложа позбулась подружнього.

I чув я ще - ти навіть чимсь погрожуєш

Мені самому, і дочці, і зятеві.

Щоб завчасу від цього забезпечитись,

На себе краще, жінко, гнів накличу твій,

Ніж потім через м'якосердя каятись.

МЕДЕЯ

О rope, горе!

Мені, Креонте, превелика слава ця

He вперше заважає й завдає біди.

Того розумним не назву я батечка,

Що діток надто мудрими виховує.

Взиватимуть їх земляки із заздрощів

Неробами й всю злість на них зганятимуть.

Новітню мудрість провістивши неукам,

He мудрим - трутнем серед них уславишся.

А стань на п'ять над тими, що розумними

Вважались досі, то й тебе зненавидять.

Прийшлось такої ж долі і мені зазнать.

Одним завидно, що я мудра, іншому -

Що я спокійна, а тому - що надто я

Сувора, хоч я й не така розумна вже!

А ти боїшся, щоб не учинила щось.

He бійсь, Креонте, не така могутня я,

            Евріпід           

Щоб сміла й на державних владців важити.

Та й за що? Що за того видав доньку ти,

Кого вподобав? Мужа я ненавиджу,

А ти, здається, учинив розсудливо.

Та я не заздрю, що тобі щастить отак.

Одружуйтесь з ким хочете. Мені ж у цім

Краю дозвольте жити. Хоч і скривджена,

Мовчатиму я, корячись сильнішому.

КРЕОНТ

Ти солодко співаєш, та боюсь, проте,

Щоб серцем на лихеє ти не зважилась.

Ще менш тобі, ніж досі, зараз вірю я.

Палкої легше встерегтись людини нам,

Аніж лукавої та обережної.

Іди ж бо швидше і облиш розмови ці.

Мій рішенець - незмінний, залишатися

Тобі не вільно з нами, ти-бо ворог мій.

МЕДЕЯ

(обнімаючи коліна Креонтові)

Клонюсь до ніг - в ім’я дочки-відданиці!

КРЕОНТ

Мене ти не вговориш, марно й слів не трать.

МЕДЕЯ

Чи ж виженеш і на мольби не зглянешся?

КРЕОНТ

Атож, бо більш за тебе свій я рід люблю.

МЕДЕЯ

Мій краю рідний, як тебе я згадую!

КРЕОНТ

Й мені, після родини, найлюбіший він.

МЕДЕЯ

Ой rope, горе для людей любов ота!

КРЕОНТ

А це, здається, як кому вже випаде.

МЕДЕЯ

(з розпачем підносячи руки)

He милуй, Зевсе, в цих нещастях винного!

КРЕОНТ

Йди геть, шалена, й від журби звільни мене.

МЕДЕЯ

Моя журба - що й не знайти вже більшої.

КРЕОНТ

Діждешся ти, що слуги випхнуть силою.

МЕДЕЯ

Та ні, Креонте, я тебе проситиму...

КРЕОНТ

О, як мені ти, жінко, та й набридла вже!

МЕДЕЯ

Я йти готова. He про те благаю я.

КРЕОНТ

Чого ж ти хочеш? Чом не відстаєш ніяк?

Антична література. Греція. Рим

МЕДЕЯ

Дозволь мені лиш днину тут зостатися, -Ще не збагну я, де ж мені подітися Й притулок дітям де знайти, бо батько вже За них не потурбується. To зглянься ж бо На бідолашних. Тож і в тебе діти є, Невже ж ти й до сиріток не зласкавишся? Вигнання не страшить мене, - як плачу я, To тільки над гіркими їх нещастями. КРЕОНТ

Я не родивсь тираном, але жалістю He раз собі самому вже пошкодив я. Отак і зараз - знаю, що не те роблю, Та будь по-твоєму. Запам’ятай лише: Як світич божий, завтра в небі сходячи, Тебе застане з дітьми ще у межах цих, -To смерть тобі. Моє несхибне слово це, 355 А нині - можеш днину ще зостатися, Боюсь лише, щоб лиха не накоїла. (Віддаляється з почтом до міста).

ХОР

Леле-леле, нещасна жона!

Як же тяжко страждати тобі довелося!

I куди тобі йти? Де гостинна земля,

360 Де той дім, що прийняв би тебе у біді

Й дав би захист тобі й порятунок?

До якої ж безодні нещасть, о Медеє,

Спрямував тебе бог неприхильний!

МЕДЕЯ

Все скрізь погано йдеться, що й казати вже!

365 Але на цьому не кінець. He думайте,

Й подружжю молодому тяжко прийдеться,

Черпнути горя доведеться й тестеві.

Невже б до нього дурно так я лащилась,

Якби не для користі, не для хитрощів?

370 Мовчала б тільки і не ворухнулась би.

А він, замість мене прогнати й задуми

Ці притлумити, із дурного розуму

Ще день дозволив тут мені лишатися

На те, щоб трьох я встигла ворогів своїх

375 Життя позбавить - мужа й батька з донею!

На те багато, подруги, є способів,

Але який обрати з них, - не знаю я:

Чи підпалить весільний дім, чи, потайки

Прокравшися до їх постелі шлюбної,

380 у печінки їм гострий увігнати меч?

Але одно бентежить: як на замірі

Мене захоплять, щойно на поріг ступлю,

To й пропаду на глум я ворогам своїм.

Та краще йти вже шляхом уторованим -

            Евріпід           

385 Із світу їх отрутою спровадити.

Гаразд!

От їх убито. А мені ж де дітися?

Де край той і оселя, що дали б мені

Свою гостинність і безпечний захисток?

Нема їх. Краще трохи більше вижду я

Й, якщо оплот надійний десь знайду собі,

Підступне вбивство потай готуватиму.

А як нічого, крім нещасть, не виграю,

Візьмусь за меч, і хоч сама загину я,

А їх уб'ю, відваги й сили сповнена.

Клянуся помічницею й владаркою,

Яку шаную більш за всіх, Гекатою,

Що вірно стереже мойого вогнища, -

Із болю мого серця не радіти їм!

Гірким зроблю весілля і безрадісним,

Гірким свояцтво і моє вигнання це.

До діла ж! He щади своєї вмілості,

Медеє! Все обдумай, обміркуй усе!

На чин жахливий зважся! Більше мужності!

Поглянь на муки власні! Внуко Гелія

Ясного, ти дозволиш взять на сміх тебе

Сізіфа кодлу, жінці тій Ясоновій!

На цьому-то ти знаєшся! Як всі жінки,

У добрім ділі завжди безпорадні ми,

А на лихе - нема митця мудрішого.

СТАСИМ ПЕРШИЙ

ХОР

Строфа 1

Назад, до джерел уже хвилі священні плинуть,

Правда і все в житті - навпаки обернулось,

Зрадою дишуть мужі, не зв'язують їх

Клятви присяг божественних.

Може, стане доброю славою й нам

Давня огуда,

Шану й честь собі жіноцтво верне знов,

Слави лихої тягар спаде з жінок сердешних.

Антистрофа 1

Забудуть нарешті за звичаєм давнім музи

Про зрадливу вдачу жіночу співати.

He наділив же натхненним даром мене,

Віщої ліри одмовив

Світлий Феб, співців провідник, а співать

Хтіла б я пісню

В відповідь мужам, - за наш-бо довгий вік

Є що про їхню й про нашу долю їм казати.

Строфа 2

Подвійних скель браму пропливши в морі,

3 отчого краю сюди прибула ти з шаленим серцем,

Антична література. Греція. Рим

I от в чужині живеш Без мужа тепер, нещасна, I, втративши ложе шлюбне, Ще й вигнана геть, з ганьбою Ідеш на заслання.

Антистрофа 2

Пропала клятв шана, і вже не знати

Сорому в нашій Елладі великій    - зник у повітрі.

Й тебе вже нема кому

В біді захистить, бездольну, -

Загарбала в тебе ложе

Владарка сильніша й в домі

Твоїм порядкує.