ПРОЛОГ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 
195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 
210 211 212 213 214 215 216 217 218 

Загрузка...

няня

(виходить з дому Медеї)

Бодай не пропливав би корабель "Арго”

Між темних скель блуденних у колхідський край!

I сосни, в хащах Пеліону зрубані,

Хай весел не давали б тим мужам до рук,

Що здобувать ходили золоте руно

1 В основу трагедії покладений міф про Ясона, який на кораблі "Арго” разом з грецькими героями вирушив до Колхіди, щоб здобути золоте руно. Медея, молодша дочка колхідського царя, покохала славетного героя і допомогла дістати золоте руно. Разом із Ясоном вона втекла з батьківщини. В Іолку, куди прибули Ясон з Медеєю, уславлений аргонавт не отримав обіцяного в обмін на золоте руно царського трону. Доля закинула Ясона і Медею у Корінф.

Ясон замислив полишити Медею, а для того, щоб зміцнити своє становище в чужій країні, вирішив одружитися на корінфській царівні.

Антична література. Греція. Рим

Для Пелія! Тоді ж моя володарка

Медея мурів Йолку не доплинула б,

Ясона покохавши до безпам’яті,

Й, на батьковбивство Пеліад підбуривши,

В Корінфі з мужем не жила б і з дітками

Ії, щоправда, дуже полюбили всі

Місцеві люди, що до них втекла відтіль,

I вміла догоджать вона Ясонові,

А це ж найбільше щастя, як одружені

Живуть із чоловіком жінка в злагоді.

Та ось, дружину й діточок покинувши,

Ясон до шлюбу царського ладнається -

Дочку бере Креонта, владаря цих місць.

Дарма Медея бідна, поневажена,

Велику клятву й запоруку вірності

Спогадує, безсмертних закликаючи

За свідків бути, якЯсон віддячив їй.

Віддавши мукам тіло, в самоті лежить,

He їсть, не п’є, сльозами обливається,

Дізнавшися, як мужем її скривджено.

Ані обличчя від землі, ні погляду

He підведе, мов скеля серед хвиль морських,

Глуха до друзів, їх розради щирої.

Лиш часом, шию повернувши білую,

За любим щиро заридає батечком,

За рідним краєм, що його покинула

Для мужа, від якого терпить кривду цю.

Гіркими нині навчена нещастями,

35 Як втрачену вітчизну цінувати слід,

На діток і не гляне - їй ненависні

Вони, - коли б чогось не заподіяла.

Тяжка на вдачу, то й не може стерпіти

Зневаги. Це я знаю, і боюсь того,

40 I гострий в серце меч мені ввижається,

Коли до спальні ввійде й, ложе стелючи,

Уб'є свойого мужа і володаря,

I потім лиха ще зазнає гіршого.

Страшна вона, й нелегко б удалось тому

45 Хто заведеться з нею, подолать її.

Та ось і діти - он ідуть, набігавшись,

Нема про лихо материне й гадки в них,

Малі, звичайно, ще журби не відають.

Входить вихователь з двома хлопчиками Медеї

ВИХОВАТЕЛЬ

Придбання давнє нашої господарки, Чого стоїш самотньо так? Чи журишся Недолею своєю? Чи Медеїне Бажання то - на самоті лишитися?

няня

Старий дітей Ясонових доглядачу! Господарів турбота, як своя, болить

Евріпід

55 Рабові вірному й душі торкається.

Отож, чи віриш, я така зажурена,

Що вийти захотілось - про Медеїну

Біду землі і небу розповісти все.

ВИХОВАТЕЛЬ

Невже вона, нещасна, й досі плаче так?

няня

60 Чудний ти! Лихо ж тільки починається.

ВИХОВАТЕЛЬ

Дурна вона, не про владик будь сказано, -

Тож про нову біду вона й не знає ще.

няня

Яку, дідуню? Говори, не муч мене.

ВИХОВАТЕЛЬ

Ніяку. Так, із язика зірвалося.

няня

65 В честь бороди твоєї, - від товаришки

He крийся. А як треба, я мовчатиму

ВИХОВАТЕЛЬ

Проходячи близь джерела Пейренського,

Де, в кості граючи, старі сидять,

Я чув (хоч удавав, не чую нібито),

70 Як говорив хтось, що дітей цих з матір’ю

Задумав вигнать із землі Корінсрської

Креонт, володар краю. Чи це справді так -

He знаю, - коли б ні, то був би радий я.

няня

I що ж, Ясон дітей допустить кривдити

75 Лише тому, що посварився з матір’ю?

ВИХОВАТЕЛЬ

Нова сім'я миліша від колишньої -

Ясон до цього дому неласкавий став.

няня

Пропали ми! Старої ще не випили

Біди, як і новітня насувається.

ВИХОВАТЕЛЬ

80 He час ще господині нашій знать про це.

Отож помовч, не говори нічого їй.

няня

Ви чули, дітки, що вам зичить батько ваш? Щоб він пропав, та ні-бо, це ж господар мій. Але для рідних виявивсь він ворогом. ВИХОВАТЕЛЬ

85 Чи він не з смертних? Аж тепер ти впевнилась, Що кожен любить більш себе, ніж іншого! Невже утіх кохання він одмовиться, Щоб батьківській любові перевагу дать!

няня

Ідіть додому, дітки, буде все гаразд.

90 А ти пильнуй їх якнайкраще й осторонь

Тримай від роздратованої матері.

Антична література. Греція. Рим

Я ж бачила, як люто на дітей вона Дивилась, мовби щось лихе намислила. Цей гнів без жартів, знаю, не вгамується. 95 Та хай поб'є він не своїх, а ворога. МЕДЕЯ

(зсередини дому) Ой, ой!

Мій талане гіркий! Лиха доля моя! Леле, леле, та де ж ти, загибель моя!

няня

Отаке, мої дітоньки! Матінка ваша

Своє серце ятрить і розпалює гнів.

Тож додому тікайте мерщій та глядіть,

He підходьте до неньки й з очей її геть

Позникайте! Затятої вдачі й

I душі, що розпалена гнівом страшним,

Стережіться!

To ідіть же додому, тікайте мерщій!

От-от здійметься хмарою буря грізна

Ії горя й страждань, що шалено ростуть

В її серці. Ой що ж то накоїть оця

Повна люті душа невгамовна,

Вся розпалена болем невпинним?

МЕДЕЯ

(якіраніше)

Ой, ой!

Мене горе гнітить, нещасливу, таке,

Що я сліз не спиню. Будьте прокляті ви,

Безпорадної матері діти немилі,

Разом з батьком, хай з вами й весь дім пропаде!

няня

Леле, леле, сердешна моя! Нащо ж діток за батьків злочин карать Безневинних? Що маєш до них? Як журюсь Вами, дітоньки, я, щоб не сталось чого... О, нестерпні звичаї царів. He зважать 120 Hi на кого, тримать в своїй владі усе Вони звикли, і важко їм вдачу змінить. Але все ж таки нарівні жить з усіма Чи не краще? Для мене тут мало добра, Та спокійно хотіла б я віку дожить. Слово "міра” найкраще у мові людській, Знати міру в житті - то найбільше добро. А що міру над край переступить свою, Те ніколи людині не йде на користь -Воно лихом ще гіршим впаде на весь рід, 130 Що під божим опиниться гнівом.

ПАРОД

П'ятнадцять корінфських жінок виходить через правий парод на орхестру.

Евріпід

ПРОВІДНИЦЯ  ХОРУ

Ой учула я голос, учула я зойк

Тої колхідки нещасливої, й досі не вщух він...

Бабуню, ти скажи...

Через двері я вчула ридання

I не можу, голубонько, не співчувати

Милій родині у горі тяжкому

НЯНЯ

В нас немає родини! Розпалася геть!

Он одруженням царським захоплений муж,

А в покоях з жалю умліває жона,

I ні подруги в неї нема, щоб те горе

Хоч би словом розважила щирим.

МЕДЕЯ

(як і раніше)

Ой, ой!

Хай на мене із неба ясного вогонь

Упаде! Бо навіщо мені те життя?

Лихо, лишенько! Хай мене смерть забере

I з життям ненависним розлучить!

ХОР

Строфа

Зевсе, й сонце, і земле свята!

Чи ви чуєте, як ця нещасна

Молодиця голосить?

Чи холодного вічного ложа

Забаглося тобі, божевільна?

Чи барилася смерть коли-небудь?

Та її ж не вблагати.

А якщо чоловік твій

Прагне ложа нового,

To на це ти не гнівайся марно, -

Твій заступник - сам Зевс. He сумуй же

Й не вмивайся слізьми за невірним.

МЕДЕЯ

(як раніше)

О великий наш Зевсе й владарко Фемідо! Будьте свідками мук, що безвинно терплю Я, великою скута присягою з клятим Чоловіком! Бодай би побачить його Під уламками дому з коханкою разом, -Через них-бо я сорому стільки зазнала! О мій батьку, мій краю, що вас так ганебно Я покинула, рідного брата убивши!

няня

Чи ви чули цей лемент і зойк до Феміди, Благодійниці, й Зевса, що клятв охоронцем Так пильнує дотримання їх у людей? He такою-бо люттю горить господиня, Щоб на чомусь дрібному воно окошилось.

Антична література. Греція. Рим

XOP

Антистрофа

Чом вона не виходить до нас,

Слів розради і голосу втіхи

Чом не хоче послухать?

Може, тугу і біль її серця

Заспокоїла б тихим я словом?

Якщо друзі в біді - я готова

На пораду їм стати.

(До няні).

Йди, гукни сердешну,

Хай-но вийде з покоїв,

Скажеш - дружня то буде розмова.

Й не барись, щоб не сталось там лиха,

Надто-бо rope у неї велике.

няня

Я готова піти, та боюсь, чи мене

Господиня послухає...

А труда і старання не шкода мені,

Хоч вона, мов левиця, що родить діток,

На служниць поглядає так люто, як хто

3 них підійде чи слово до неї промовить.

(До себе, йдучи).

Hi, не помилка то - нерозумними звати

Тих, що гімнів мелодії ще з давнини

I веселих для учти складали пісень,

Для святкових гостин і врочистих вечер,

Щоб щасливим життям звеселяти безжурне.

А ніхто ж не придумав ні співів дзвінких,

Ані музики лір многострунних, щоб цим

Зупиняти скорботи людські, що ведуть

За собою нещастя, руїну і смерть!

От би людям користь, якби можна було

Лікувати піснями! А нащо дарма

Задля ситих ще й гомін на учтах здіймати?

Тож наїдку всілякого повні столи

I без музики людям серця звеселяють.

(Вертається в дім).

ХОР

ЕПОД

Знову чути зойки тужних голосінь, -To кляне вона в гірких риданнях мужа, Що зневажив шлюб і зрадив її ложе, I помститися за кривду закликає Свідка клятв - Феміду, Зевсову дружину Що вела її до берегів Еллади По бурхливій хвилі водної пучини Крізь браму безкрайого моря.

Евріпід