ЕКСОД


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 
195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 
210 211 212 213 214 215 216 217 218 

Загрузка...

ВІСНИК

Оселі Кадма й Амфіона жителі!

Нема життя людського, що весь час його

Могли б чи вихваляти ми,

чи ганити. Підносить щастя, щастя ж і знедолює Щасливого так само, як нещасного. пбод як _ того Й провісник не відкриє нам. Здавалось, можна заздрити Креонтові -Він землю Кадма врятував від ворога,

1          владарем єдиним став над нею він,

I квітнув щастям у вінку дітей своїх.

Антична література. Греція. Рим

1165 | от _ yCe загинуло. Хто радості

В житті позбувся, не живий для мене той,

Лише бродячим трупом я б назвав його.

Збирай, як хоч, багатства у дому своїм,

Живи як цар, а як не маєш щастя ти,

1170 To не віддам за все це й тіні диму я,

До справжніх людських порівнявши радощів.

ПРОВІДНИКХОРУ

Яку ж біду цареві ти звістить прийшов?

ВІСНИК

Це - вість про смерть. Але живий, хто винен в ній.

ПРОВІДНИКХОРУ

Хто ж винен? I загинув хто? Кажи мерщій.

ВІСНИК

Гемон загинув - від своєї вмер руки.

ПРОВІДНИКХОРУ

Це ж як- від батькової чи від власної?

ВІСНИК

Вбив сам себе, на батька злий за дівчину

ПРОВІДНИКХОРУ

О старче віщий! Провістив правдиво ти!

ВІСНИК

Як так, то й про майбутнє слід подумати.

ПРОВІДНИКХОРУ

1180 Нещасна он із дому Еврідіка йде,

Креонтова дружина, - випадково це

Чи вже вона про сина щось довідалась?

ЕВРІДІКА

О громадяни, вашу я, виходячи,

Розмову чула, - йшла у храм Паллади я

1185 Молитву скласти перед вівтарем її.

Лиш засув хтіла в дверях я відсунути,

Як наче громом вух моїх торкнулася

Скорботна вість, - я з жаху знепритомніла

Й до рук служницям навзнак похилилася.

Але прошу, всю правду розкажіть мені, -

He вперше-бо лихі я вісті слухаю.

ВІСНИК

Я все, владарко люба, розповім тобі

Як очевидець, - не втаю нічого я.

Навіщо б я втішав тебе неправдою?

Щоб брехуном назвала? Краще правди путь.

Провів твойого мужа я на пагорок,

Де псами безпощадними розтерзане

В ганьбі валялось тіло Полінікове.

Богині придорожній у Плутонові

Ми помолились, щоб зм’якшили гнів вони,

Та обмиванням очисним омивши труп,

Ми все спалили на гіллі оливному

Тоді із рідної землі насипали

Могилу і до кам'яних покоїв ми

Пішли Аїдової нареченої.

            Софокл          

Та от ридання хтось почув іздалеку,

Що долинало із печери темної,

I враз побіг доповісти Креонтові.

Став чути, підійшовши, й він ті жалоби

Непевні й, застогнавши тяжко, скрикнув він

В журбі: “О безталанний, чи не сам біду

Накликав я? 3 усіх доріг життя мого

Чи не ступив на путь я найнещаснішу?

Я чую сина голос. Побіжіть мерщій,

Погляньте, слуги, через кам’яний пролом

У глиб підземної печери - справді я

Відтіль Гемона голос чую рідного

Чи то мене богове лиш обманюють”.

Як владар, ледь живий од страху, мовив нам,

Так ми й зробили - в підземеллі темному

Побачили ми діву, що повісилась,

Петлю зв’язавши з покривала верхнього.

А поряд він, труп милий обнімаючи,

Оплакував загибель нареченої,

Нещасний шлюб свій і жорстокість батькову

Креонт, його побачивши, із стогоном

У склеп до нього кинувся, волаючи:

“Нещасний, що ти робиш? Що замислив ти?

Яке безумство помутило розум твій?

Йди звідси, сину, я прошу, молю тебе!”

Але юнак, ні слова не промовивши,

Лиш дико глянувши, із піхов вихопив

Свій меч двосічний. Ледве врятувавсь отець,

Вбік швидко відхилившись. I, на себе шал

Свій обернувши, груди простромив собі

Мечем; бездольний і напівпритомний вже,

Обняв він мертве тіло нареченої,

I краплі крові із останнім подихом,

Пролив на лиця білі вмерлій дівчині.

Труп біля трупа - так вони лежали там, -

Шлюб скорбний їх у тьмі з'єднав Аїдовій, -

Хай для людей це вічним буде прикладом:

Немає над безумство лиха гіршого.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Що значить це? У дім вона вернулася,

Hi злого не сказавши, ані доброго.

ВІСНИК

I я дивуюсь, але все ж надіюся,

Що сором їй при всіх над сином сльози лить

I хоче в домі разом із служницями

Вона без свідків досхочу наплакатись.

He схибить жінка, досить в неї розуму

ПРОВІДНИК ХОРУ

He знаю, тільки тиша ця здається нам

Від голосіння марного страшнішою.

ВІСНИК

Ми зараз будем знати, чи, зайшовши в дім,

Антична література. Греція. Рим

Вона не затаїла в серці змученім Думок таємних. Справедливо кажеш ти: В мовчанні, надто довгім, щось непевне є. ПРОВІДНИКХОРУ

От і сам володар вже підходить до нас, Переконливий доказ несе він в руках, Якщо можна сказать, не чужої біди, А своєї провини тяжкої.

коммос

Строфа I

КРЕОНТ

О гріх тяжкий, Похиб розуму нерозумного, Смертоносної гріх упертості! Подивіться-бо - вбиті з вбивцями Крові спільністю щільно з'єднані. Жалюгідні ви, мої задуми! Сина юного юна смерть взяла -

rope, горе нам -Ти пішов од нас і загинув ти: Та не винен ти - винен я у тім! ХОР Ой леле!

Надто пізно бачиш правду ти. КРЕОНТ О горе!

Ії збагнув я, нещасливий! Бог якийсь Мене безжально вразив прямо в голову На шлях нещасть жорстоких раптом кинувши, -О горе, радість всю мені розтоптано, О марна марносте жадань і прагнень всіх! ВІСНИКДРУГИЙ

О скільки горя в тебе, володарю мій! Одне в руках несеш ти, друге - жде тебе В твоєму домі, - йди й побачиш сам усе. КРЕОНТ

Знов горе? Що ще може бути гіршого? ВІСНИКДРУГИЙ

Твоя дружина, справжня мати вмерлого, Від свіжих ран, нещасна, теж загинула.

Антистрофа  I

КРЕОНТ

0          глиб страшний,

о Аїду глиб невблаганного, Заповзявся ти погубить мене!

1          яку тепер вість приносиш ти,

Найстрашніших лих оповіснику?

Знов ти вб’єш мене, вже загиблого!

Що ж бо, сину мій, що б ти мовив ще -

Софокл

Горе, rope нам -

Та невже услід смерті синовій

Ще й дружинонька вже загинула?

ХОР

Глянь сам на неї -

ось її вже винесли. КРЕОНТ

0          горе!

Біду вже й другу, безталанний, бачу я.

Яке ж мені нещастя ще готується?

Ось синів труп я щойно на руках тримав,

1          от, бездольний, я вже бачу труп новий!

О бідна матінко!

0          бідний сину мій!

ВІСНИКДРУГИЙ

При вівтарі себе убила в розпачі Й навік склепила очі, - Мегареєву Загибель славну перед тим оплакавши

1          сина другого, отож біди вона

Тобі, дітоубивці, і накликала.

Строфа II

КРЕОНТ

Горе, горе нам!

Аж тремчу я ввесь. Хто б двосічний меч

Прямо в груди ці устромив мені?

Горе, горенько нещасливому -

Я нещастями скрізь оточений.

ВІСНИКДРУГИЙ

Тебе сама небіжка звинувачує -

В одній-бо і у другій смерті винен ти.

КРЕОНТ

Та як же, бідна, позбулась життя вона?

ВІСНИКДРУГИЙ

Мечем себе в самеє серце вразила,

Почувши про сумну загибель синову

КРЕОНТ

О, кому ж би я між усіх людей

Цих провин тягар міг накинути?

Сам убив тебе, - безталанний, я -

Мовлю правду всю. Гей, прислужнику,

Відведіть мене, відведіть мерщій!

Більш нема мене - я ніщо тепер.

ХОР

Ти правду мовив,

якщо в горі правда є, 3 усіх нещасть найкраще - найкоротше з них.

Антична література. Греція. Рим

Антистрофа II

КРЕОНТ

Хай приходить він,

Щонайкращий день, мені суджений.

іззо хай же з'явиться мій останній день!

Хай мерщій іде, хай приходить він,

Щоб дня іншого вже не бачити.

ХОР

Це все - майбутнє.

Треба про сучасне ще

Подбати, а майбутнє - все в руках богів.

КРЕОНТ

Усі мої бажання - у молитві цій.

ХОР

Облиш молитву - від нещасть, нам посланих,

Ніколи смертним не урятуватися.

КРЕОНТ

Відведіть мене, божевільного, -

Я ж убив тебе, рідний сину мій,

I дружину вбив, і нема мені,

Безталанному, де подітися!

Все, що мав - згубив, лиш нестерпної

Долі впав тягар на чоло мені.

ХОР

Запорукою щастя лиш мудрість одна

Може стати, й нікому не вільно богів

Зневажати. Зухвальців зухвалі слова

Доля їм повертає в ударах важких

I під старість лише

Запізнілої мудрості вчить їх.

(Пер. Бориса Тена)

Евріпід