ЕПІСОДІЙ ПЯТИЙ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 
195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 
210 211 212 213 214 215 216 217 218 

Загрузка...

ТІРЕСІЙ

Старійшини фіванські! Ми удвох пройшли,

Та лиш один з вас зрячий, бо дорогу нам,

Сліпим, звичайно, поводир показує.

КРЕОНТ

Що ж там нового, старче мій Тіресію?

ТІРЕСІЙ

Скажу, ти ж слів послухай ворожбитових.

КРЕОНТ

Твоїх порад не відкидав ніколи я.

ТІРЕСІЙ

Тому-то й містом так щасливо правиш ти.

КРЕОНТ

Ти, признаюсь, багато допоміг мені.

ТІРЕСІЙ

I от на лезо долю ти поставив знов.

КРЕОНТ

В чім справа? Ці слова мене стривожили.

Антична література. Греція. Рим

ТІРЕСІЙ

Збагнеш, коли скажу тобі прикмети я.

Сидів одного разу я над урвищем,

Де віщі птиці зграями злітаються.

I раптом дикий чую я пташиний крик,

I гніву, й люті повен незбагненної.

Терзають, видно, кігтем один одного,

Й повітря аж дзвенить од крил їх шелесту

Жахнувшись, хтів над вівтарем палаючим

3 вогню я ворожити, та Гефестове

He спалахнуло полум'я, лиш в попелі

Сочився жир, із стегон опливаючи

Овечих, і димився, і вибризкував,

I жовчі розливалась чорна пасока,

Й біліла кість, від м'яса вже оголена.

Про все оце мій хлопчик розповів мені,

Коли я віщих марно дожидав ознак,

Тож він - вожай для мене, як і я для вас.

Напасть цю терпить місто через вирок твій,

Всі вівтарі в країні й хатні вогнища

Птахи пооскверняли та бездомні пси,

Що трупом Полініковим живилися.

За це боги ні молитов, ні полум’я

Жертовного не хочуть і приймать од нас,

Ознак нам віщим криком не дають птахи,

Густої крові вбитого напившися.

Над цим подумай, сину. Всі-бо люди ми,

I кожному властиво помилятися.

Хто ж помиливсь, якщо не безрозсудний він

I не пропащий, впавши, не лежатиме,

А встане й тут же помилку ту виправить.

А впертість горда свідчить про убогий ум.

Прости мерцеві і не бий лежачого,

Хіба ж то доблесть - убивати мертвого?

Я раджу добре й на добро. А вчитися

В порадників хороших - завжди корисно.

КРЕОНТ

Ген, старче, всі ви, наче ті стрільці, мені

Націлились у груди й віщуваннями

Ю36 мене не обділяєте, а родичі

Давно вже оцінили й продали мене.

Що ж, наживайтесь, коли так, торгуючи

Електром сардським чи індійським золотом -

3 собою їх в могили не сховаєте.

Hi, коли б навіть і орлята Зевсові

Йому в поживу падло це приносили,

To не злякався б і цієї скверни я,

Й не допустив би похорону, знаю-бо -

Богів несила осквернити смертному

Та наймудріші, старче мій Тіресію,

Ганебно гинуть, якщо задля користі

Словами прикрасять ганебні задуми.

Софокл

ТІРЕСІЙ

Овва!

Чи розуміє хто з людей, чи знає те?..

КРЕОНТ

Про що ти? Знов загальну скажеш істину?

ТІРЕСІЙ

Наскільки розум вищий за багатства всі.

КРЕОНТ

Настільки і нерозум, мислю, пагубний.

ТІРЕСІЙ

А от якраз на це-то і захворів ти.

КРЕОНТ

He відповім зневажно віщунові я.

ТІРЕСІЙ

To не зневага - віщування лжею звать?

КРЕОНТ

Всі завжди ласі віщуни до золота. ТІРЕСІЙ

Властива і тиранам всім корисливість. КРЕОНТ

Чи не забув, віщуне, з ким говориш ти? ТІРЕСІЙ

Hi, - знаю, що й царюєш завдяки мені. КРЕОНТ

Ти мудрий, але любиш і дошкулити. ТІРЕСІЙ

Мене ти змусиш таємницю викрити. КРЕОНТ

Що ж, викривай, лише не задля користі. ТІРЕСІЙ

Невже таким і справді я здаюсь тобі? КРЕОНТ

Але ж моїх я рішень не зміню проте. ТІРЕСІЙ

To знай же, небагато перегонів ще Своїм звичайним колом пройде сонця бог, Як те дитя, від лона твого роджене, Сам мертве мертвим віддаси відплатою За те, що ти до темряви підземної Живу спровадив душу так безжалісно. А сам береш в богів підземних мертвого Й лишаєш непохованим, збезчещеним. Hi в тебе цього права, ні в богів нема Безсмертних, ти вчинив це проти волі їх. За це на тебе злобні ждуть Ерінії, Аїда і богів нещадні месниці, Що за біду бідою відплатять тобі. Побачиш сам, чи мовлю це підкуплений Чи ні. Ще зовсім трохи, і в дому твоїм Жінок і чоловіків зойк лунатиме. Гнів повстає на тебе міст околишніх, Де на тілах синів їх непохованих

Антична література. Греція. Рим

Справляли пси, і звірі, й птиці похорон I вівтарі сквернили трупним смородом. Ось стріли ті, що в серце, як стрілець, тобі Я в гніві кидав - ти ж його і викликав, -Отож від ран болючих не врятуєшся. Тепер додому, хлопче, відведи мене, -Нехай навчиться язика притримувать I в голові набуде більше розуму ПРОВІДНИКХОРУ

Страшне, державче, вирік віщування він. Та з дня, як на чолі у мене з чорного Волосся білим стало, добре знаю я: Ще не було неправди у словах його. КРЕОНТ

Я теж це знаю й серцем сам збентежений. Хоч тяжко поступатись, та, противлячись, Боюсь біди ще тяжчої накликати. ПРОВІДНИКХОРУ

0          сину Менекеїв, будь розсудливий!

КРЕОНТ

Та що ж робить? Скажи, я рад послухати.

ПРОВІДНИКХОРУ

1100 |ди ж бо, визволь із печери дівчину

I, як належить, поховай померлого.

КРЕОНТ

Так ти вважаєш? Радий поступитися.

ПРОВІДНИКХОРУ

1          то мерщій, державче, не баряться-бо

Швидкі богині на злодумних з карою.

КРЕОНТ

1105 о жах! Хоч тяжко, мушу відмінити я

Свій вирок, - хто б змагався з Неминучістю!

ПРОВІДНИКХОРУ

Йди й сам зроби, на інших не звіряючись.

КРЕОНТ

Іду негайно. Гей ви, слуги, всі, хто є

Й кого немає, гострі топори беріть

I он до того місця поспішайте всі!

А я, своє веління сам касуючи,

Сам із в’язниці дівчину ту випущу

Збагнув я - нам до смерті шанувати слід

Закони споконвіку установлені.

СТАСИМ ГГЯТИЙ

(Ппорхема)

ХОР

Строфа

Громовладного бога сину многойменний, Діви кадмейської гордість,

Софокл

Італії страже славетний, Що обнімаєш владно Елевсінські луки гостинні 1120 в краю Деметри, О Вакху,

що в Фівах живеш, материнськім Місті буйних вакханок, Біля джерел Ісмени, 1125 Де засів дракона сходить! Антистрофа I

Де з двоверхої скелі димом полум'я грає, Де корікійські німфи Вакхічні ведуть хороводи При джерелі кастальськім, -1130 уи зі схилів Ніси приходиш, Плющем повитих,

Із зелені й пурпуру лоз виноградних, Щоб під крики священні Глянути на фіванські 1135 Укриті народом площі! Сам ти й мати твоя, Що Зевсів

грім її вбив, Нашим Фівам вищу всіх Шану й честь віддали; а тепер, Коли хворість над містом тяжить, Зійди цілющим кроком з парнаських висот. На тихий шумливого моря берег

Антистрофа II

Зір палаючих вождь, Владар нічних голосів, Зевсів паростку, прийди,

0          державче, із сонмом фіад,

Що буянням вакхічних пісень

В нестримнім танців шалі вславляють тебе, Блаженства подателю, о Вакху!